Oi Fusk: Я перестав стежити за російською реп-сценою, але бачу українських артистів, на яких впливають російські

Про українську реп-сцену, перехід на українську мову та те, як вдається підтримувати стосунки з родиною, що живе в окупованому Донецьку. Яким був його цивільний досвід війни у 2014-му та 2022-му роках. Чи не жалкує він зараз, що отримав премію від фонду Івана Дорна.

Про все це лідер гурту «Хамерман знищує віруси» Альберт Цукренко розпитав митця і музиканта з Донецька Oi FUSK у проєкті hromadske «СучЦукрМуз».

Про свою творчість

Я все життя розмовляв російською, і мої пісні були російськомовними. Але думаю, якби я раніше почав співати українською, моя аудиторія швиденько це підхопила б.

Мені цікаво створювати таку хвилеподібну історію, але наразі я взагалі йду до іншого звуку і хочу, щоб виступи й узагалі вся моя творчість були більш консистентними.

Внаслідок того, що зараз відбувається, і через те, що мені додому прилетіло, певний час моя творчість була агресивною, експресивною, вибуховою. Але я насправді не такий — я спокійний, і коли люди зі мною знайомляться, вони говорять: «А, ти нормальний». І я такий: «Напевно, я не знаю». 

Безумовно, я пишу про себе. Але я не живу у вакуумі, тому пропускаю крізь себе все, що відбувається навколо. Якісь речі транслюються неусвідомлено, а щодо інших я розумію, що це наслідок певних подій у суспільстві.

Я краще відчуваю вічні явища: самоусвідомлення, кохання, страх. Довго реагую на деякі речі, і тому до усвідомлення швидких змін у суспільстві я приходжу через місяць після того, як усе відбулося. А інші люди швидко все моніторять, контролюють, якась подія відбулась — і артист одразу реагує. Це так і має бути, тому що він збирає якийсь профіт із цього.

Про слухачів

Вперше у житті я поїхав за кордон уже після повномасштабного вторгнення. Мене запросили на маленький фестиваль в Італії, і поки я туди їхав, організував два виступи у Кракові й один у Берліні. Там були люди, які мене слухають, були німці.

У мене є Telegram-канал, там 290 людей, читають реально десь людей 30, але інколи мені залітають донейти, і я на них живу. Мої фани — прекрасні, це найкращі люди у світі, я їх обожнюю.

Людина, яка мене слухає, має вміти сприймати абстрактне мистецтво. Мені цікава метафоричність, люблю запаковувати в якісь образи щось більше. Інколи це сюрреалістичні речі, а в деяких моментах — дуже популярні образи. І залежно від власного досвіду їх можна розпакувати так, як вони зрезонують, інтерпретувати по-своєму.

Про Донецьк і про маму, яка там залишилася

У 14-му я виїхав з Донецька, у 15-му чи 16-му заїхав на декілька днів побачити всіх, бо засумував.

Я побачив кілька старих знайомих і зрозумів, що там узагалі немає чого робити — сіре місто, безликі люди. Я не заангажований, просто люди на вулицях — реально зомбі, вони однакові. Мені здається, що на той момент молоді дуже мало залишилося.

Місто померло. Якщо ти не прогресуєш, то регресуєш, і, ясна річ, місто почало відкочуватися назад у часі, у 90-ті чи на початок нульових.

Після 24-го [лютого 2022 року] якийсь час я намагався щось донести мамі, але це приводило тільки до сварок. Я хотів би мати маму, а вона хотіла б мати сина, з яким можна хоча б телефоном інколи поговорити, тому ми просто ігноруємо всю цю тематику. Я не бачу сенсу в тому, щоб телефонувати й кожен раз сваритися, щось намагатись їй донести.

Я чекаю, коли Донецьк знову буде українським, і тоді вже моїм прямим завданням буде працювати в діалозі з мамою. Я вважаю, що через діалог ці місточки можуть бути знову створені, відновлені. Навіть якщо ти порвав стосунки, їх завжди можна спробувати відновити.

Про обстріл свого будинку

У перший день повномасштабної о 7 ранку ми з подругою зібрали речі, сіли в машину й намилились їхати. А за день до цього я написав свою першу українськомовну пісню. І я такий: та ні, я, напевно, залишусь. Я вийшов з рюкзаком і пішов назад додому, бо розумів, що маю залишитися тут — для того, аби пропустити це крізь себе і щось написати.

Десь за тиждень, шоста ранку, і я чую, ніби Гулівер крокує до мене, і ми з подругою починаємо бігти на вулицю. Я спускаюся з другого поверху — і влучання поруч. Вилітають вікна, усе в пилюці, будинок трясеться — як у кіно.

Влучання в будинок додало мені хоробрості та усвідомлення смертності. Для мене це було ніби повідомлення від Бога про те, що варто задуматись, на що я витрачаю своє життя.

Про мову

Наразі в медійному просторі ми маємо зв'язувати одне одного через мову, і суспільство має бути більш залучене в українську мову. Мова — це база нації та спосіб відрізнити свого від чужого.

Є люди, які продовжують говорити в медіапросторі російською. Але я розумію, що вони працюють на ту аудиторію, бо люди звідти теж мають перепрограмовуватися.

Культура має бути українськомовною на 100%. Перше, що я усвідомлено зробив — почав писати музику українською, тому що інакше це не може працювати, треба відшліфовувати цей камінчик.

Про реп-сцену

Я перестав стежити за російською реп-сценою, але бачу українських артистів, на яких впливають російські: чую їхній звук, манеру виконання.

У нас є тільки зародок реп-сцени. Реп — це шоу, в якому ти слідкуєш за взаємодією особистостей. Люди читають про своє життя і розказують про лайфстайл.

Ті артисти, які роблять щось цікаве в українській індустрії, мають дуже мало прослуховувань. Гоня, AveKucher, Довгий Пес — ви бачили кількість їхніх прослуховувань?

Можливо, деякі артисти не вміють себе просувати, як я, наприклад. Але у кожного є можливість достукатися до слухача. Наприклад, Enko ділиться своїми інструментами: знімай 100 тіктоків на місяць, кліп за 50 гривень на iPhone, записуй сторіз. Якщо ти будеш це робити, то, найімовірніше, твої охоплення будуть рости. Просто люди цього не роблять, і великі артисти, які цим займаються, дуже корисні для індустрії, тому що вони задають планку щодо прослуховувань, концертів, турів.

Про грант від фонду Івана Дорна

Я дуже поважаю Івана, багато слухав його музики в різні часи і вважаю, що він один з найцікавіших музикантів в Україні, навіть на сьогоднішній момент. Музика, яку він створив, звучить на голову вище майже за все, що є зараз. Він створював умови для митців, намагався рухати українську музичну культуру. Так, у нього були зашквари.

Зараз я знайомлюся з історією та переосмислюю російсько-українські відносини, але кілька років тому я ще був пацифістом. Дуже багато митців мають пацифістські нахили, тому що покровителями творчості були Орфей та Еврідіка — це зовсім не військові.

Чи нормально було взяти цей грант, чи ні: абсолютно нормально, тому що я молодий український артист, мені «залетіли» українські кошти, не російські, на те, щоб розвивати українську культуру — прекрасно.

Про те, як це — бути артистом

Я хочу зібрати стадіон. Коли я зберу стадіон, то не буду просто стояти і співати під гітарку. Я нішевий артист, але у мене є культменеджер. Уже відчуваю популярність, бо люди фотографуються зі мною в метро, на вулицях мені щось говорять. Бути артистом — класно, я все життя про це мріяв.

Дисципліна — це те, чого мені досі не вистачає, але я над цим працюю. Артист має бути певною мірою ремісником. Дисципліна дозволяє створювати щось хороше, а ти маєш постійно бути в цьому стані створення, щоб у якийсь момент прийшла муза, а ти —готовий.

Інколи буває настільки прекрасна й тонка душевна взаємодія з людиною, що вона тебе робить кращим. Поспілкувався з людиною годинку — і став уже більш прокачаним.