Останній успішний авіапрорив на «Азовсталь». Хто його здійснив
Після того, як у березні 2022-го росіяни оточили Маріуполь, єдиним способом доставити оборонцям «Азовсталі» ліки, їжу і зброю стали гелікоптери. Армійській авіації дали завдання — доправити на завод вантаж, а звідти вивезти поранених. Перші рази українські льотчики успішно виконали завдання, та з кожним наступним росіяни ретельніше «зустрічали» українських пілотів. Коли Олександру Шемету, льотчику 12 окремої бригади армійської авіації, повідомили, що наступного разу до Маріуполя полетить він, один екіпаж уже не повернувся із завдання. Але підполковник Шемет все одно полетів.
«Варіанта, що 90% всі повернуться, ніколи не було»
Григорій Ситник, заступник командира 12 окремої бригади армійської авіації, долучився до операції, коли українські льотчики відправлялися у перший політ на «Азовсталь», — 21 березня. Відтоді він брав участь у координації всіх наступних польотів.
«Була необхідність рятувати людей з “Азовсталі”: вивозити поранених, яким там неможливо надати допомогу, а туди було необхідно доставити ліки та боєприпаси для боротьби з броньованою технікою, яка входила до Маріуполя. Якоїсь іншої можливості доставити, крім вертольотів, не було. Управління армійської авіації визначало бригади, які будуть виділяти екіпажі, хлопці прибували до мене, і ми вже з ними відпрацьовували питання, як виконуватиметься завдання», — розповідає Григорій Ситник.
Військові 12 бригади виконували другий та шостий польоти. Льотчик Олександр Шемет з іще одним льотчиком мав здійснювати шостий політ. росіяни на них чекали: тоді їм вже було відомо про зухвалу операцію української авіації.
«Перший раз був неочікуваним і для самих москалів. Хлопці злітали — молодці. Що більше ми робили туди рейсів, (то більше — ред.) вони в протидію цьому нарощували свої засоби, щоб не допустити прориву наших вертольотів. Перед моїм вильотом уже один наш вертоліт пошкодили, а один — збили, і, відповідно, ми думали, як виконати цей рейс безпечніше для себе», — розповідає Шемет.
Перший український вертоліт росіяни збили 31 березня біля самого Маріуполя. За словами Григорія Ситника, це був п’ятий екіпаж, який намагався прорватися на «Азовсталь». У тому вильоті, на відміну від усіх інших, брали участь чотири вертольоти Мі-8 та один Мі-24. Решту польотів виконували два екіпажі. росіяни збили один з Мі-8, який перевозив поранених.
«Шанси на виконання завдання були одразу невеликі. Якого-небудь варіанта, що 90% всі повернуться, ніколи не було, але з кожним разом це було складніше, тому що противник очікував, посилював протиповітряну оборону, скупчення військ, у самому Маріуполі було просування військ до “Азовсталі” і відстань до майданчика (у порту — ред.) щоразу зменшувалася. Але тоді якогось іншого способу ніхто не бачив», — розповідає Ситник.
Через великі ризики командування армійської авіації домовилося, що кожен із льотчиків виконує лише один політ. Григорій Ситник каже, що успіх операції залежав не стільки від навичок і вмінь пілотів, як від удачі.
«Льотчики розуміли, що вони ризикують, але разом із ними йшли хлопці, яких везли на “Азовсталь”, які не збиралися повертатися і які там збиралися воювати. Люди розуміли, що там, на “Азовсталі”, перебувають поранені, у яких, якщо їх перевезуть, є шанс вижити, проте якщо залишаться ще на день, два, тиждень, у не матимуть таких шансів. Вони ризикували своїм життям, розуміючи, що спасають чиєсь», — говорить Ситник.
«Вертоліт кидало, як іграшку»
Аби операція була успішною, щоразу обирали інші маршрути та час. Шостий політ вирішили виконувати вночі. Коли льотчик Олександр Шемет дізнався, що летітиме він зі своїм екіпажем, то насамперед став шукати мотивацію. Думав про оборонців «Азовсталі», які чекають на якийсь зв’язок із великою землею, а зробити це можна було тільки за допомогою вертольотів. Думки про те, що з ним може статися, якщо щось піде не так, військовий відкидав.
«Як-то кажуть, трохи дах починав їхати, і тому я не думав. Я просив Бога, щоб все було добре», — пригадує Шемет.
Політ призначили на 5 квітня. До Маріуполя обидва екіпажі дісталися успішно. На «Азовсталі» вивантажили вантаж, а на борти взяли поранених. У вертольоті Шемета розмістили вісім тяжкопоранених.
У польоті Шемет повернув голову і побачив, що в Азовське море вийшов російський корабель. Він припускає, що судно з моря підійшло ближче до берега тоді, коли вони на «Азовсталі» завантажували поранених. росіяни стали обстрілювати гелікоптери з корабля, Шемет — маневрувати.
«Вертоліт кидало, як іграшку, вибуховою хвилею», — розповідає військовий.
Попри обстріл, екіпаж Шемета все ж повернувся, а от другий екіпаж із пораненими на борту не долетів до лінії зіткнення сім кілометрів. Імовірно, вертоліт збили, офіційно — вони зникли безвісти. На допомогу другому екіпажу вилетів рятувальний борт. Його росіяни теж збили.
«Свобода дається дорого», — каже Шемет. Саме це — коли побратими не повертаються із завдання — він називає найскладнішим у роботі льотчика.
«Ось наче ти з ним недавно виконував польоти, а ось ти вже його ховаєш», — говорить льотчик.
За це завдання Олександр Шемет, штурман-льотчик Олександр Ляшенко та бортовий технік Андрій Шоган отримали звання Героя України.
Як виявиться пізніше, це був останній успішний авіапрорив на «Азовсталь». Більше українські льотчики долетіти до «Азовсталі» не зможуть. У ніч на 17 травня почнеться евакуація українських військових з «Азовсталі».