Пастори проти футболістів, астронавти проти капіталістів. Хто переміг на виборах у США
Сполучені Штати відучора і принаймні наступний день житимуть в атмосфері проміжних виборів. Раз на чотири роки, саме посередині чергового президентського терміну, американці переобирають увесь склад Палати представників і третину Сенату; також на цю дату припадають вибори губернаторів і законодавчих легіслатур (органів) штатів, а ще місцеві референдуми.
Остаточні результати навряд чи будуть відомі протягом середи; ба більше, варто остерігатися так званих червоних і синіх «міражів», коли через особливості підрахунку голосів початкова перевага представника Республіканської чи Демократичної партії виявляється оманливою.
Та вже зараз авторитетні американські ЗМІ роблять доволі категоричний висновок: проміжні вибори не принесли очікуваного підйому республіканців. Хоча й ситуація в Конгресі навряд буде сприятливою для партії чинного президента Джо Байдена.
Перші висновки
Нагадаємо: у Палаті представників 435 депутатів, і нині Демократична партія там має більшість у 220 місць проти 212 у Республіканської (ще три місця лишаються вакантними). У Сенаті натомість обидві партії мають рівну кількість голосів, але в таких випадках рішення на користь демократів забезпечує віцепрезидентка Камала Гарріс, яка очолює палату за посадою.
Абсолютно всі авторитетні моделі прогнозування результатів проміжних виборів (приміром, FiveThirtyEight) вважали найімовірнішими два сценарії: повернення Республіканською партією контролю над Палатою представників або і Палатою, і Сенатом.
Це не унікальна ситуація: за останні 100 років лише тричі партіям президентів вдавалося покращити результат на проміжних виборах. Нині ж не на руку Байдену грають високі ціни й вартість життя, а також міжнародна нестабільність через повномасштабне вторгнення росії в Україну.
З великим застереженням, але можна говорити: Демократична партія впоралася значно краще, ніж їй прогнозували.
Палата представників
Почнімо з Палати представників. Республіканці ще не здобули кількості голосів, яка дозволить їм контролювати нижню палату Конгресу, але наближаються до цього. Свої позиції вони посилили насамперед у Флориді, чий губернатор-республіканець Рон Десантіс зміг перемогти в окрузі Маямі-Дейд, який населяють традиційні виборці демократів — нащадки латиноамериканських мігрантів. А у Вірджинії, яка у 2020 році підтримала Байдена, у 2-му окрузі виривається вперед республіканка Джен Кіґґанс, виборюючи місце в демократки Елайн Лурії (водночас у ще двох округах партія чинного президента свого кандидата поки зберігає).
Варто зауважити, що це — не офіційно оголошені результати, а дані американських ЗМІ, які роблять висновок про результат на основі складних математичних моделей і підрахунків. Однак часто вони виявляються доволі точними. Наразі навіть таких попередніх даних немає для близько 40 округів, тож за ситуацією слід стежити далі.
Сенат
Стосовно виборів у Сенат, то там уже більше визначеності. Згідно з консенсусом більшості американських ЗМІ, наразі в демократів та республіканців по 48 гарантованих місць, і ще у чотирьох штатах — Аризоні, Вісконсині, Джорджії та Неваді — ситуація перебуває в зоні невизначеності. Це так звані хиткі штати, де і Демократична, і Республіканська партія мають шанси на перемогу.
В Аризоні демократ і колишній астронавт Марк Келлі поки що випереджає венчурного капіталіста Блейка Мастерса, якого підтримав Дональд Трамп. У Вісконсині чинному сенаторові Рону Джонсону протистоїть демократ Мандела Барнес, якого партія намагалася позиціювати як одного з майбутніх лідерів (та який поки що відстає від конкурента). У Неваді ж чинну сенаторку від Демократичної партії Кетрін Кортес Масто наразі випереджає колишній генпрокурор штату, трампіст Адам Лаксальт, який підтримував перегляд результатів виборів 2020 року.
Та найбільша інтрига може скластися в Джорджії — це єдиний зі згаданих штатів, де може відбутися другий тур виборів сенатора, якщо жоден кандидат не набере мінімум 50% голосів. У 2021 році обрання одразу двох демократів до Сенату від Джорджії закріпило хиткий контроль партії над усім Конгресом. Пастору Рафаелю Ворноку тут протистоїть колишній футболіст Гершел Вокер, якого теж підтримав Трамп (хоча, що цікаво зауважити, 45-ий президент США не приїжджав особисто агітувати за Вокера — республіканці побоювалися, що це, навпаки, може зіграти на руку Ворноку). Поки що все йде до того, що другий тур виборів у Джорджії таки відбудеться — а отже, питання контролю над Сенатом залишиться невизначеним до грудня.
Трамп
До слова, про Трампа. Його вплив на проміжні вибори однозначно відчувався на всіх рівнях, та й сам республіканець, схоже, готується під завісу (як очікувалося) успішних результатів для його партії нарешті оголосити про участь у виборчій кампанії 2024 року.
За приблизними підрахунками, 45-ий президент США так чи інак підтримав понад 330 кандидатів на проміжних виборах різних рівнів. Багато з них, як не дивно, підтримують теорію змови про «вкрадені» президентські вибори 2020 року; понад те — їхнє обрання, вочевидь, розраховане на зміну виборчих правил саме на користь Трампа на голосуванні двома роками пізніше.
Навіть зараз сам Трамп і трампісти не облишили подібної риторики, закликавши до протестів після того, як на одному з густонаселених округів Аризони стався масштабний збій у машинах для голосування. Те, що тоді роботу налагодили, — інше питання; а от про погрози працівникам виборчих дільниць від озброєних людей республіканці говорять не так активно.
Однак обіцяна «червона хвиля» так і не прийшла. Далеко не всі підтримувані Трампом кандидати здобули перемогу: на виборах до Сенату від Пенсильванії програє лікар та ведучий популярної в США телепередачі Мехмет Оз, за якого 45-ий президент активно агітував — до того ж перемогу отримує демократ Джон Феттерман, який досі оговтується від наслідків перенесеного у травні інсульту. Аналогічно сенатське крісло не здобуде Дон Болдук у Нью-Гемпширі. Трампістам також не вдалося обернути на свою користь вибори губернаторів у згаданій Пенсильванії та Мериленді.
І вже не такими примарними видаються шанси, що вплив Трампа на Республіканську партію може в наступні місяці зменшитися — тим паче згідно з екзитполами, він зараз ще менш популярний серед американців, ніж Байден.
А кандидати йому на заміну є. Насамперед уже згаданий ультраправий губернатор Флориди Рон Десантіс, який остаточно перетворив штат на республіканську «цитадель», або більш помірковані Ніккі Гейлі (колишня губернаторка Північної Кароліни, яка за часів Трампа була послом при ООН) чи Крісті Ноем (чинна губернаторка Південної Дакоти).
Ну а поки готуймося до чергової хвилі звинувачень від трампістів у «вкрадених» виборах, яка почалася, як не дивно, за кілька днів до того, як ці вибори завершилися.
Що буде з підтримкою України?
Хоча Конгрес не бере безпосередньої участі у зовнішній політиці, він усе ж має на неї вплив. Так, Сенат затверджує кандидатури послів та урядовців; закордонні візити окремих конгресменів можуть відігравати вагому роль (згадаймо Ненсі Пелосі та її поїздку на Тайвань); зрештою, саме Конгрес затверджує бюджет і фінансову допомогу. І останнє вкрай критичне для України, яка залежна від міжнародного фінансування й військової допомоги.
Одразу варто обмовитися: війна в Україні посідає далеко не перше місце серед пріоритетів пересічних американців, й у виборчій кампанії до проміжних виборів у США вона фігурувала побіжно — переважно в контексті пропозицій республіканців витрачати більше грошей на розв’язування внутрішніх проблем.
Але серед Республіканської партії немає спільної позиції з цього питання. Є умовні трампісти на кшталт конгресвумен Марджорі Тейлор Ґрін, яка обіцяла не дати Україні ані пенні, але їхня позиція хоч і медійна, та все ж маргінальна (хоч виборцю у США подекуди таке приємно слухати — принаймні Ґрін, відома скандалістка й прихильниця дикої теорії змови QAnon, ще два роки буде в Палаті представників).
Далі є республіканці на кшталт Кевіна Маккарті, лідера (поки ще) меншості в Палаті представників, які в принципі не проти підтримки України, та вимагають більшої підзвітності цієї допомоги (можна згадати, як подібну ідею просувала й конгревумен українського походження Вікторія Спартц). І, зрештою, є більш традиційне, «яструбине» крило Республіканської партії, де якраз наполягають на активнішій допомозі Києву (це зокрема Адам Кінзінґер від Іллінойсу, який не раз був в Україні та відомий українцям своєю пропозицією тренувати українських пілотів на американських винищувачах).
Якщо спробувати спрогнозувати, яким буде новий Конгрес для України, можна зробити такий обережний висновок: допомога не припиниться, але її ухвалення може сповільнитися. Та й у такому разі існують кілька запобіжників, які мають адміністрація Байдена і поки ще чинний Конгрес (він, до слова, продовжить роботу до січня 2023 року).
По-перше, не забуваймо про механізм ленд-лізу, який поки так і не був задіяний. Досі американська військова допомога Україні виділялася коштом уже затвердженого механізму з обмеженим бюджетом, який схвалив Конгрес, або в межах спеціальних президентських указів (drawdowns). Ленд-ліз, можливо, і не настільки привабливий, бо йдеться не про безповоротну допомогу, але канал постачання Україні зброї від США так чи інак збережеться.
А по-друге, на випадок потрапляння до Конгресу критичної маси трампістів члени обох партій уже анонсували ухвалення пакета допомоги аж на 50 мільярдів доларів, якого має вистачити на тривалий час підтримки України. Однак поки ця ініціатива офіційно оголошена не була, тож лишається чекати на її деталі.
Хай там як, наразі вагомих підстав сумніватися у підриві двопартійної підтримки України у США немає. А привид трампізму, хоч і дуже помітний, поки що, схоже, лишається саме привидом.
Далі є республіканці на кшталт Кевіна Маккарті, лідера (поки ще) меншості в Палаті представників, які в принципі не проти підтримки України, та вимагають більшої підзвітності цієї допомоги (можна згадати, як подібну ідею просувала й конгревумен українського походження Вікторія Спартц). І, зрештою, є більш традиційне, «яструбине» крило Республіканської партії, де якраз наполягають на активнішій допомозі Києву (це зокрема Адам Кінзінґер від Іллінойсу, який не раз був в Україні та відомий українцям своєю пропозицією тренувати українських пілотів на американських винищувачах).
Якщо спробувати спрогнозувати, яким буде новий Конгрес для України, можна зробити такий обережний висновок: допомога не припиниться, але її ухвалення може сповільнитися. Та й у такому разі існують кілька запобіжників, які мають адміністрація Байдена і поки ще чинний Конгрес (він, до слова, продовжить роботу до січня 2023 року).
По-перше, не забуваймо про механізм ленд-лізу, який поки так і не був задіяний. Досі американська військова допомога Україні виділялася коштом уже затвердженого механізму з обмеженим бюджетом, який схвалив Конгрес, або в межах спеціальних президентських указів (drawdowns). Ленд-ліз, можливо, і не настільки привабливий, бо йдеться не про безповоротну допомогу, але канал постачання Україні зброї від США так чи інак збережеться.
А по-друге, на випадок потрапляння до Конгресу критичної маси трампістів члени обох партій уже анонсували ухвалення пакета допомоги аж на 50 мільярдів доларів, якого має вистачити на тривалий час підтримки України. Однак поки ця ініціатива офіційно оголошена не була, тож лишається чекати на її деталі.
Хай там як, наразі вагомих підстав сумніватися у підриві двопартійної підтримки України у США немає. А привид трампізму, хоч і дуже помітний, поки що, схоже, лишається саме привидом.