Так обіцяв Бібі. Чи змінять вибори в Ізраїлі підтримку України

Останні кілька тижнів українські посадовці публічно й непублічно намагаються схилити Ізраїль до активнішої підтримки України у війні з росією.

Ці заклики не нові: навесні Київ активно шукав усіх можливостей «закрити небо», зокрема і знаменитою системою «Залізний купол». А після того, як росія почала застосовувати дрони-камікадзе виробництва Ірану — давнього суперника Тель-Авіва — про Ізраїль знову згадали. Досі ізраїльська сторона висловлювалася обережно, та після парламентських виборів, які відбулися в країні, все може змінитися. 

Який результат принесли Ізраїлю чергові вибори та чого варто очікувати Україні?

Спроба номер п’ять

Парламентські вибори в Ізраїлі 1 листопада стали п’ятими за менш як чотири роки. У Кнесеті (парламенті) велика кількість партій (в останньому скликанні їх було 13 на 120 місць), через це непросто формувати стабільні коаліції. Часто потрібні тижні, а то й місяці перемовин і торгів.

Якщо спрощено, то в ізраїльській політиці можна виокремити два великі блоки: ті, що гуртуються довкола націоналістичної партії «Лікуд» Беньяміна Нетаньягу, і ті, що виступають проти «Бібі», — так 73-річного важковаговика ізраїльської політики називають в Ізраїлі. Варто наголосити, що цей поділ дуже умовний. Серед націоналістів є ті, хто намагається від Нетаньягу дистанціюватися (як-от колишній член «Лікуд» Нафталі Беннет, який утворив 2019 року партію «Яміна»).

Понад 15 років «Бібі» був прем’єром Ізраїлю, з них 12 (із 2009 до 2021-го) — безперервно. Але на тлі коронавірусної кризи та скандалів довкола Нетаньягу (він перший в історії Ізраїлю прем’єр, якого звинуватили в корупції) консолідувався блок противників Нетаньягу, і він уперше за довгий час перейшов до опозиції.

Варто врахувати, що в коаліції були вісім (!) ідеологічно дуже відмінних партій — від націоналістів і центристів до арабської РААМ. Лідери двох із них — уже згаданий Беннет з «Яміни» і Яїр Лапід із центристської «Єш Атід» — домовилися очолювати уряд по черзі. Це, до слова, поширена модель: Нетаньягу після виборів 2020-го домовився про аналогічну коаліцію з Бені Ґанцом, останнім міністром оборони.

Шансів на стабільну роботу в коаліції було відверто небагато, надто коли Ізраїль накрила економічна криза й хвиля терактів з боку бойовиків ХАМАС. Можна просто зазначити, що Беннет називав себе більш «правим», ніж Нетаньягу (і відносини з Палестиною він бачив відповідно), тоді як Лапід дотримується більш поміркованих поглядів і навіть не відкидав визнання Палестинської автономії.

Тож спершу у відставку достроково пішов Нафталі Беннет, пробувши на посаді ізраїльського прем’єра трохи більш як рік (і вирішивши через падіння рейтингів піти з політики). А потім — і його наступник Яїр Лапід.

Старий новий прем’єр

Соцопитування прогнозували приблизний поділ мандатів між умовними блоками «за» та «проти» Нетаньягу. Однак уже за кілька днів після голосування світові лідери, включно з президентом Володимиром Зеленським, вітали «Бібі» з перемогою (дехто, як-от прем’єр Угорщини Віктор Орбан, зробив це в показовій для нього манері, а ось президент США Джо Байден на момент написання тексту зберігав мовчанку).

Якими ж виявилися результати виборів?

Як і прогнозували соцопитування, «Лікуд» здобув більшість голосів і отримав 32 мандати у Кнесеті.

На другому місці опинився «Єш Атід» Лапіда, який переміг Нетаньягу на виборах минулого року. Його партія матиме 24 депутати.

Політсили, які разом із «Єш Атід» могли б укотре скласти противагу Нетаньягу (світські націоналісти, партії ізраїльських арабів, лейбористи), разом здобудуть 20 місць у парламенті, плюс ще утворена перед виборами ліберальна Партія національної єдності Бені Ґанца матиме 12 мандатів. Як показує простий підрахунок, їхніх загальних голосів — 56 — для більшості не вистачає.

В умовному «стані Нетаньягу» перебувають ортодоксальні партії «Шас» і «Яхадут а-Тора», які сукупно мають 19 мандатів, і — сюрприз цьогорічних виборів — ультраправий «Релігійний сіонізм», що матиме в Кнесеті 14 місць і, отже, є третьою найбільшою партією в ізраїльському парламенті.

На останній варто зупинитися докладніше. Лідери «Релігійного сіонізму» — Ітамар Бен-Ґвір та Бецалель Смотрич — вважаються ультрарадикалами навіть за мірками ізраїльських правих. Почнімо з того, що Бен-Ґвір судимий за підбурювання до расизму й підтримку партії «Ках», визнаної терористичною в ЄС і США. «Релігійний сіонізм» виступає за силове розв'язання конфлікту з Палестиною і максимальну сегрегацію арабського населення в Ізраїлі. І на довершення: партія відома гомофобією, боротьбою з гей-прайдами та підтримкою конверсійної терапії.

З огляду на це говорити про те, що Нетаньягу скоро повернеться в крісло прем’єра, принаймні передчасно. Перебування «Релігійного сіонізму» в коаліції може зіпсувати відносини Ізраїлю як із традиційними західними партнерами, так і з арабським світом — а вони, хай і не істотно, та все ж трохи пом’якшилися після 2020 року, коли були підписані угоди про нормалізацію відносин з Об’єднаними Арабськими Еміратами, Бахрейном, Суданом і Марокко.

У таких умовах Нетаньягу, ймовірно, спробує збалансувати ультраправих більш поміркованим Ґанцом. Але той поки не висловлював готовності долучитися до коаліції й перебуває в опозиції — а отже, політичні торги тривають.

Ворог мого ворога

Як уже мовилось, про ізраїльську допомогу Україні почали активно дискутувати на початку жовтня, коли остаточно оприявнилася роль у повномасштабному вторгненні росії Ірану — давнього суперника Ізраїлю в регіоні. Хай як палко Тегеран заперечує свою участь, навіть ізраїльський президент під час візиту до Вашингтона демонстрував докази застосування іранських безпілотників в Україні.

Конфліктних точок в ізраїльсько-іранському протистоянні багато — від Сирії до ядерної програми Ірану. Тож не дивно, що у своїх проханнях про допомогу українська сторона активно апелювала до Ізраїлю тим, що Тегеран допомагає москві зброєю. За неофіційними даними, йдеться про надання систем типу «Залізний купол» і «Праща Давида» й підготовку українських військовослужбовців на них, а також обмін технічною та розвідувальною інформацією.

Якщо про останнє заявляли публічно і в Україні, і в Ізраїлі, то з прямою військовою допомогою ситуація протилежна. Так, відповідні заклики в ізраїльському уряді справді лунали, проте вони були нечисленними. Зрештою, серед ізраїльтян 41% проти постачання Україні зброї та лише 21% — за.

Уже колишній глава уряду Яїр Лапід пояснював відмову збройно допомагати Україні так: «Я прем’єр-міністр Ізраїлю, і мій обов’язок — враховувати національні та оборонні інтереси Ізраїлю… Ані американці, ані британці, які постачають свою зброю Україні, не відправляли свої ВПС бомбити російські танкові колони».

І тут можна згадати, що майже новий старий прем’єр Ізраїлю Нетаньягу обіцяв, що розгляне можливість постачання Україні зброї в разі перемоги на виборах. Але варто зауважити, що сказав він це в інтерв’ю американському виданню, ще й додав, що не відкидає можливості посередництва між Києвом та москвою.

За ким «Сохнут»

До слова, про росію.

Ізраїльсько-російські відносини після лютого зазнали кількох криз. Найбільшого резонансу набуло звернення міністерства юстиції росії про ліквідацію агентства «Сохнут», яке займається репатріацією євреїв. Поки до дій не дійшло — суди у справі постійно переносять.

Далі можна згадати антисемітські коментарі глави російського МЗС сергія лаврова, який в інтерв’ю італійському телеканалу заявив, що «найзапекліші антисеміти — зазвичай євреї» (за що путін особисто перепрошував перед президентом Ізраїлю Іцхаком Герцогом), та речниці відомства Марії Захарової, яка побачила в Україні «ізраїльських найманців», що воюють у складі «Азову».

Ще одне проблемне питання — ситуація в російської союзниці Сирії, де Ізраїль періодично завдає авіаударів по позиціях проіранських бойовиків та іранських військових об’єктах. Існує думка, що через «сирійське питання» Тель-Авів намагається не вдаватися до різкіших кроків щодо російсько-української війни, тож між ним і москвою існує негласна домовленість про дії на сирійській території.

Хай там як, але в Україні переконані, що Ізраїль зрештою змінить свою думку.

«Немає більш природного вибору для Ізраїлю, ніж стати повністю й беззастережно на бік України в цьому конфлікті. Занадто багато стоїть на кону, зокрема й репутація самого Ізраїлю», — вважає міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.

«Нагадую, що в передвиборчій кампанії Нетаньягу заявив, що розгляне можливість перегляду політики Ізраїлю щодо постачання зброї Україні. Безумовно, політичною мовою це нічого конкретного не означає, але є певні передумови для того, щоб ця позиція змінилася. І я хочу вірити, що нам разом вдасться її змінити», — міркує посол України в Ізраїлі Євген Корнійчук.

Важко спрогнозувати, наскільки виправданим є такий оптимізм і скільки часу триватиме зміна позиції Ізраїлю. Та варто зважати, що постачання вартісних систем ППО, до багатьох із яких дотичні США, не відбудеться без схвалення Вашингтона; у самого Ізраїлю їх не так і багато, а йому вони теж потрібні; зрештою, як ще раніше визнавав міністр оборони Олексій Резніков, «Залізний купол» для України не підходить, бо заточений на боротьбу з повільними ракетами кустарного виробництва.

***

Ізраїль уже надає Україні нелетальну військову та гуманітарну допомогу, прийняв поранених українських військових на лікування, а проукраїнські мітинги в країні регулярно збирають тисячі й десятки тисяч людей.

Очікувати на те, що ця лінія кардинально зміниться, варто хіба в разі, якщо в хиткому трикутнику росія — Ізраїль — Іран раптом різко зміниться баланс. Приміром, москва таки ліквідує «Сохнут», чи Тегеран вдасться до масштабної збройної провокації.

А поки найбезпечніше припущення, хай як дивно, найбанальніше: Нетаньягу, коли стане прем’єром, робитиме те саме, що й раніше — відстоюватиме насамперед інтереси Ізраїлю.