Під синьо-жовтими і райдужними прапорами: українська колона на всесвітньому прайді в Нью-Йорку
Синій та жовтий — це теж кольори веселки. В Нью—Йорку відбувся головний ЛГБТ—прайд планети, і вперше на ньому йшла окрема українська колона. Раніше українці йшли групою в колоні вихідців із пострадянських країн, але цього року вирішили не йти разом з російськими прапорами.
На знак солідарності до такої ініціативи долучилися грузини. Як відбувався всесвітній прайд — у репортажі з Нью-Йорка.
«Київський прайд — це як новонароджена дитина, а Нью-Йоркський — це вже дорослий самодостатній чоловік», — сміється Олена Глоба, мама одного з українських ЛГБТ-активістів у Нью-Йорку. До Америки вона приїхала спеціально, щоб взяти участь у всесвітньому марші разом із сином. З нею прилетіли й інші батьки ЛГБТ-дітей — тиждень тому вони йшли в колоні у центрі Києва.
Ми чекаємо на одній із бічних вулиць в центрі Нью-Йорка. Тут формуються колони, які потім виходять на П’яту авеню, де їх уже чекають глядачі та вболівальники. Організатори кажуть, що цьогоріч людей тут удвічі більше, ніж торік, — понад чотири мільйони.
Цього року особлива дата: 50 річниця Стоунволльського повстання. У червні 1969 у Нью-Йорку гей-спільнота вперше в історії організовано вийшла на протест проти поліції. Це стало початком світового руху за права ЛГБТ.
Через півстоліття в США багато чого змінилося. Попри те, що дискримінація досі існує, одностатеві пари мають значно більше прав, а віднедавна можуть одружуватися у всіх американських штатах. Вуличні демонстрації тепер теж зовсім інші. Поліція більше не арештовує демонстрантів — вона на їхньому боці. А прайд традиційно відкриває колона ЛГБТ-полісменів на мотоциклах.
«Це просто неймовірно, як далеко ми дійшли, і як багато досягли за ці 50 років, — розказує Олівер, який прийшов подивитися на прайд разом із своїм бойфрендом. — Я виходив на протести тоді, а сьогодні стою тут і бачу всіх цих вільних людей. І це чудово».
Якщо в Києві прайд і досі залишається акцією соціального протесту за права людей з небінароною сексуальною орієнтацією, тут це радше великий фестиваль. Люди святкують з ранку і до пізньої ночі, а весь центр міста прикрашений веселками й ЛГБТ-символікою.
Участь в марші беруть представники різних народів та організацій. Найрізноманітніших: тут є військові, скаути, байкери, пожежники, політики, правозахисники і навіть священики.
Громадські організації можуть взяти участь безкоштовно, а от бізнесу за участь у марші треба платити. Великі компанії використовують це як один зі способів піару — вони формують колони зі своїх працівників, роздають їм брендовані футболки, орендують фургони з музикою. Через це деякі активісти звинувачують нью-йоркський прайд у тому, що він втратив свій істинний дух і став надто комерціалізованим.
У Нью-Йорку є і противники ЛГБТ-параду. Це релігійні люди, які стоять біля входу в святкову зону з табличками «Покайтеся або згиньте», «Гейська любов — це похоть!», «Чому Бог спалив Содом?» та іншими схожими гаслами. Втім, їх тут небагато і вони не проявляють жодної агресії — а прихильники прайду, проходячи повз, лише усміхаються і фотографуються з ними. Про напад на відвідувачів маршу тут не може навіть іти мови.
Серед усіх країн, які беруть участь у всесвітньому прайді, є також Україна. Раніше українці йшли в спільній колоні разом з іншими пострадянськими народами, та цього року вирішили йти окремо від російських прапорів.
«Ідея окремої української колони була давно, але завжди бракувало для цього якоїсь внутрішньої організації, — розказує Богдан Глоба, президент організації Proud Ukraine та один із організаторів української групи на марші. — Така необхідність з’явилася після Криму. Стало зрозуміло, що українці варті своєї окремої колони. Плюс, це про видимість. Українська ЛГБТ-спільнота — одна з найчисельніших у Нью-Йорку з мігрантських груп. Тому є розуміння, що ми повинні розвивати свою видимість».
На знак солідарності до українців вирішили долучитися грузини. Останні декілька років вони не брали участі в прайдах: не хотіли йти в колоні пліч-о-пліч з росіянами.
«Українці й грузини мають багато спільного — емоційно та політично, а особливо зараз. Я б не хотів вживати вислів “спільний ворог”, але зараз ми боремося за одні й ті ж речі», — каже Давід. Він один із тих, хто сьогодні вийшов на прайд із грузинським червоно-білим прапором.
«Нині в мене змішані відчуття, — говорить Олена Глоба. — З одного боку, я тішуся, що сексуальні меншини в Америці мають усі необхідні права, і що вони їх відвоювали. З іншого боку, дуже сумно, що такого поки що немає в Україні».