Погрози, заборони та «підвал». Як переслідують ЛГБТ-спільноту на окупованих територіях
У Сімеїзі, який за часів СРСР отримав славу головного радянського гей-курорту, до 2014 року можна було зайти до легендарного бару «Їжаки» і потрапити на травесті-шоу. За оцінкою керівника всеукраїнського об’єднання «Гей-Форум України» Святослава Шеремета, яку він давав до окупації, в Криму мешкало 10 тисяч геїв, лесбійок, бісексуалів і трансгендерів.
В березні 2013 року спікер Верховної Ради Криму Володимир Константинов брав участь у засіданні Конгресу місцевих рад Ради Європи. По поверненні перед кримськими журналістами він обурювався тим, що в Страсбурзі кожного засідання піднімають теми прав ЛГБТ. «В них там кожну сесію практично піднімається питання про стан, як це називається... ЛГБТ у місцевих радах. І роль їх. І кожен виносить це питання, проводить дискусію — а як у вас з цією справою? І навіть підходять: “А чому ви з цього питання не виступаєте, в вас все в порядку?” Мені складно це коментувати».
Слова спікера обурили кримську ЛГБТ-спільноту, і її представники вийшли на публічну акцію. Із плакатами «Ні гомофобії на кримській землі» вони зайшли до приймальні спікера, де розклеїли постери «Спікере, прикуси язика». Це була поки що остання публічна акція ЛГБТ у Криму.
У березні 2014 року ЛГБТ стали однією з найбільш уразливих груп на окупованому півострові. В Криму імплементували російське законодавство, яке забороняє «пропаганду гомосексуалізму», і фактично поширено практику переслідування ЛГБТ. В перші місяці окупації до Криму приїхало багато представників російських націоналістичних рухів, відомих своєю гомофобією.
У вересні 2018 року Антидискримінаційний центр «Меморіал» оприлюднив покази кримського гея Олександра, якого вже восени 2014 року кримські поліцейські затримали, катували і ґвалтували — для того, щоб він відмовився на їх користь від будинку на морському узбережжі.
«Били усіма можливими предметами — від папок з документами до… двохлітрові пляшки наповнювали водою і били. Застібнули кайданки. Це відбувалось години дві-три, але для мене це була вічність… Мені вибили зуби, болить ребро, проблеми з хребтом досі, вже 4 роки. Спочатку били по голові, а потім по всьому тілу. Намагалися зґвалтувати предметом, що є в туалеті у кожного нормального громадянина. Я пручався, але що я міг зробити — я був пристібнутий кайданками», — каже Олександр.
За його словами, співробітники окупаційної поліції цілеспрямовано відстежували кримських представників ЛГБТ та інших «груп ризику», аби відібрати майно. «Я знав цих співробітників поліції, адже при Україні це був наш дільничний інспектор. Просто після анексії Криму вони перевдягнули форму і залишились ті самі <...> Поліцейський відкривав список, і там були імена і прізвища людей з ЛГБТ-спільноти. Це наштовхує на думку, що ми були в групі ризику, про нас всі знали».
Врешті його змусили підписати всі папери і погрозами фактично вигнали з півострова, після чого Олександр запросив притулок в одній з європейський країн: «Більшість або покинули територію, або просто закрилися і пішли в підпілля. Вони бояться переслідування з боку влади».
На півострів не допускають міжнародні правозахисні організації і місії ООН, а самопроголошена влада лише розпалює вороже ставлення до ЛГБТ. Тієї ж осені, коли поліцейські ґвалтували Олександра, у вересні 2014 року «глава уряду» Криму Сергій Аксьонов погрожував в своєму Twitter: «Якщо люди нетрадиційної орієнтації вийдуть на вулицю — самооборона і поліція на це відреагують відповідно. “Гей-парадів” у Криму не буде».
Бар «Їжаки» досі працює в Сімеїзі, але за 5 років у Криму не пройшло жодної публічної ЛГБТ-акції. У квітні 2016 року російський ЛГБТ-активіст Микола Алексєєв почав надсилати до підконтрольної РФ влади кримських міст сповіщення про проведення акцій. Їх очікувано не узгодили, а кримська «влада» порадила забиратися з Криму: «Ми можемо рекомендувати відправлятися у вільну Гейропу, і хай вони там спокійно ходять по вулицях європейських держав, де повна толерастія. Нема чого приїжджати на нашу героїчну землю і ходити тут із райдужними стрічками», — цитує «Кримінформ» заступника Аксьонова, так званого «міністра зв’язку і внутрішньої політики Криму» Дмитра Полонського. Тоді ж бойовики «кримської самооборони» оприлюднили прямі образи і фактичні погрози на адресу Миколи Алексєєва.
«Полк народного ополчення Криму готовий зустріти любителів одностатевих збочень, упакувати і переслати поштою туди, де їм будуть всі раді — на Майдан», — йшлося у повідомленні прес-служби «самооборони Криму».
Відмови у проведенні акцій Микола Алексєєв оскаржив спочатку в російських судах, а потім передав до Європейського суду з прав людини. Загалом у Росії і в Криму ухвалили 360 таких заборон. Щодо заборон у російських містах ЄСПЛ уже ухвалив два рішення на користь активістів, але, як повідомив Алексєєв у коментарі «Громадському», «у виконанні цих рішень ніякого прогресу». Скарги на заборони в Криму ЄСПЛ, за його словами, відклав через геополітичні питання.
У 2016 році Антидискримінаційний центр «Меморіал» разом з українським Центром громадянських свобод підготували правозахисний звіт про порушення прав ЛГБТ в окупованому Криму і на Донбасі. У тексті наведені численні випадки фізичних нападів, морального насильства щодо представників ЛГБТ, а також людей із «незвичним виглядом», через який можна припустити стосунок до ЛГБТ. Йдеться навіть про випадки цілеспрямованого полювання на геїв. «Респондент, що мешкає в Криму, розповів про випадок підставного побачення, призначеного через соцмережу. “У квартирі виявилось п’ять агресивних гомофобів. Вони роздягли його, завели в душ, били, примушували лизати унітаз, пити горілку, знімали все на камеру. Він — іноземець, не знав, що робити. Потім вони виклали відео в інтернет. Це його дуже травмувало”», — йдеться в звіті.
У самопроголошених «ДНР» та «ЛНР» ситуація ще гірша. У першій редакції «конституції ДНР» була пряма заборона на одностатеві стосунки: «Збочені союзи між людьми однієї статі переслідуються законом». Ці рядки з «конституції» згодом прибрали, але фактичне переслідування залишили. Правозахисники наводять дані про численні випадки розправ над представниками ЛГБТ: «Приятель був свідком того, як гея розстріляли і прикопали в посадці за Ясинуватським постом», — каже респондент дослідження з Донецька. Як і у випадку з кримськими поліцейськими, часто переслідування геїв у самопроголошених «ДНР» та «ЛНР» було пов’язане з корисливими мотивами: «"На підвал" поміщали для залякування і отримання викупів і безкоштовної робочої сили», — кажуть опитані правозахисниками респонденти. Якщо викупу не було, бранців використовували як безкоштовну робочу силу «на окопах».
Як і у випадку з Кримом, багато представників ЛГБТ вже виїхало з непідконтрольних українському уряду територій на сході країни. Окремі труднощі з цим пов’язані у трансгендерів. Через невідповідність зовнішності документам вони виїхати не можуть. А суспільна дискримінація робить майже неможливим пошук роботи, отримання соціальних послуг, винаймання житла тощо.
Заступниця голови правління Центру громадянських свобод Олександра Романцова звертає увагу на те, що російське законодавство має деякі прогресивні елементи у відношенні до трансгендерів. Наприклад, там виписано процедуру зміни статі і отримання нових документів. Але цими нормами важко скористатись, принаймні на окупованій території — через ставлення силовиків та місцевої влади:
«Були люди, які в Криму лишалися, саме сподіваючись, що ця можливість буде більшою і кращою, ніж в Україні. І зараз вони виїхали з Криму, вони на території України. Вони кажуть що все позитивне, що є в законодавстві Російської Федерації, в Криму неможливо використати», — каже Олександра Романцова.
Водночас на вільній території України прогрес у захисті прав ЛГБТ швидким назвати складно. Кількість зареєстрованих злочинів за мотивами ненависті зростає, а в суспільстві, відповідно до річного звіту Уповноваженого з прав людини, залишається упереджене ставлення до ЛГБТ, чому можуть сприяти навіть місцеві ради: «Уповноваженим розглядались звернення щодо прийняття Чернівецькою та Криворізькою міськими радами рішень стосовно заборони пропаганди гомосексуалізму та захисту традиційних сімейних цінностей, які порушували право на повагу до гідності ЛГБТІ-спільноти та містили ознаки підбурювання до дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності», — йдеться у звіті Людмили Денисової за 2018 рік. У 2018 році офісом Омбудсмана було почато 28 проваджень за випадками дискримінації ЛГБТ.
Проте, на думку правозахисників, в Україні представники уразливих груп, за певних умов, можуть знайти захист: «В Україні, якщо ти звернешся до преси, на тебе відреагують. В Україні є люди, які підтримують свободи і права ЛГБТ-спільноти. І можна отримати підтримку, можливо, не всього суспільства, але частини точно. На окупованих територіях, якщо люди ставляться лояльно, або підтримують ЛГБТ, у них немає можливості висловити підтримку публічно».