«Хай живе вільно». Як батьки приймають своїх ЛГБТ-дітей у Східній Європі

Азербайджан. Відкритої підтримки немає

«Сама я би і сьогодні закричала на весь світ, що мій син такий, сказала би всім родичам, знайомим — хочете, приймайте, хочете — ні. Та я боюся за чоловіка, доньок», — каже мати гомосексуала Шаміля (ім’я змінене).

Азербайджан визнають найбільш гомофобною країною Європи, відкритих гомосексуалів там просто немає. Зазвичай батьки ЛГБТ-дітей відмовляються від них, виганяють з дому. Ті, хто знайшов у собі сили зрозуміти і підтримати свою дитину, не можуть робити це відкрито.

Шаміль уже не живе в Азербайджані, він поїхав після «вересневих погромів» 2017 року. Тоді поліція затримувала представників ЛГБТ-спільноти на вулиці, забирала їх у поліцейські дільниці просто з квартир. Протягом декількох днів затримали близько сотні людей, їх ображали, били і гвалтували. «Я з розумінням прийняла його від'їзд, — каже мати Шаміля. — Подумала, нехай живе вільно, живе так, як йому хочеться».

Історії азербайджанських ЛГБТ та їхніх батьків читайте в матеріалі Meydan.tv

Білорусь. Зрозуміти, аби прийняти

«Де ви бачили мужика, який розуміє ЛГБТ? Ось, один перед вами!» — каже Олег Гаєвський, 84-річний батько лесбійки Стелли. Щоб прийняти гомосексуальність дитини, треба це явище зрозуміти, вважає Олег.

У Білорусі ситуація з правами ЛГБТ стабільно погана, чиновники публічно ображають ЛГБТ-громадян, називаючи їх «підробкою». Проте молоді хлопці об'єднуються і борються за свої права, а ось їхні батьки найчастіше переживають все на самоті.

Причина гомофобії в тому, що люди просто не розуміють природу явища. Їх потрібно просвіщати, вважає Олег: «Боротися з гомофобією я буду, поки не лопну. А як боротися? Потрібно просто йти до людей. Вони все зрозуміють».

Донька схвалює боротьбу тата за права ЛГБТ, надсилає йому статті на цю тему. Сама Стелла давно не живе в Білорусі, вона поїздила світом і оселилася в Сан-Франциско. Олег вважає, що донька обрала це місто, тому що там, на відміну від Білорусі, ЛГБТ живуть легко і вільно.

Історії білоруських батьків, які прийняли своїх ЛГБТ-дітей, читайте на Euroradio.

Молдова. Батьки допомагають одне одному

«Бомба поцілила в наш дім», — так Олена Анмегікян описує момент, коли син Максим зізнався їй, що він гей. Про те, щоб припинити стосунки з сином, не йшлося, та по-справжньому прийняти Максима було важко.

У Молдові батьки часто сприймають гомосексуальність дітей як трагедію, суспільство негативно ставиться до представників ЛГБТ-спільноти. Олені прийняти сина допомогли інші батьки.

До групи взаємодопомоги батьків ЛГБТ Олену з чоловіком привів син. «З того моменту, як вони знайшли там підтримку і розуміння, вони продовжують ходити. Ця група допомогла їм позбутися почуття провини, — каже Максим. — Я думаю, що вони відчували, ніби щось зробили неправильно, може, не виховали мене як слід, що, може, це їхня помилка як батьків».

Максим поїхав з Молдови і нині живе в Англії. Олена все одно продовжує відвідувати зустрічі групи і тепер допомагає іншим батькам прийняти своїх дітей.

Про сім'ї, яким допомогла група підтримки, читайте у статті Ziarul de Garda.

Грузія. Батьки стають активістами

«З народженням кожної квір-дитини «народжуються» і «квір-батьки», — вважає Нана Панцулая. Вона не лише приймає гомосексуальність доньки, а й активно бореться за права ЛГБТ у Грузії. 17 травня 2013 року Нана стояла поруч із донькою, коли натовп на чолі зі священиками напав на людей, що вийшли на акцію проти гомофобії.

У Грузії спеціальним законом заборонена дискримінація на основі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Закон є, та він не ефективний, дискримінація триває, вважають правозахисники, а саме грузинське суспільство залишається вкрай гомофобним.

Маріам, донька Нани, поїхала з Грузії та вже кілька років живе в США. «Тут каміння у мене на вулиці ніхто не кидав, волосся в громадському транспорті не видирали, ляпасів у нічних клубах не давали, ніхто не намагався зґвалтувати через сексуальну орієнтацію, — розповідає Маріам. — А це все справді зі мною відбувалося в Грузії, це все я відчула на власній шкурі, і не раз».

Історії грузинських ЛГБТ та їхніх батьків — у матеріалі JAM-news.

ЛГБТ складно жити вільно в країнах Східної Європи, вони їдуть туди, де суспільство готове їх прийняти. Батькам, які залишилися на батьківщині, може бути навіть складніше, ніж їхнім ЛГБТ-дітям. Але ті сім'ї, де батьки прийняли своїх дітей, зберігають справді близькі стосунки і підтримують одне одного.

Над проектом в рамках «Медиасети» працювали: Дмитро Аваліані, Катерина Олександр, Ольга Булат, Марія Войтович, Хатія Гогоберидзе, Ігор Іонеску, Світлана Козлова, Маша Колесникова, Андрій Мамай, Павло Ходінській, Олена Чурке і Мейдан ТВ.