«Похорони воїнів мають значення не лише для їхніх родин». Що варто знати про українські традиції прощання із загиблими
Смерть і пам’ять про померлих були важливими для українців з давніх-давен. Довкола них формувалися традиції, які хоч і змінювалися з часом, однак все ж передавали з покоління в покоління щось, що їх об’єднує.
Якими ці традиції є зараз, як минулі переплітаються з сучасними? Розповідаємо спільно з Анастасією Кривенко — кандидаткою історичних наук, етнологинею, старшою науковою співробітницею Інституту народознавства НАН України; священником Тарасом Варваруком, який здійснює поховання військових на Рівненщині; та Владиславом Дутчаком (Доцентом) — істориком, учасником російсько-української війни, сержантом полку «Азов».
У нашій культурі існує страх перед мертвими, а також шана до покійників та турбота про них
В основі похоронно-поминальних обрядів українців — уявлення про душу, її безсмертне існування та про здатність мертвих впливати на живих, пояснює Анастасія Кривенко. Тож у нашій культурі існує страх перед мертвими, а також шана до покійників і турбота про їхні тіло й душу.
Народні звичаї передбачали кілька етапів похоронно-поминальної обрядовості:
- передпоховальні;
- поховальні;
- поминальні.
До перших, наприклад, належать приготування одягу, виготовлення труни, виголошення заповіту перед родиною. Обов’язковим елементом була також сповідь перед смертю. Коли людина покидала цей світ, її могли кропити свяченою водою або давали попити води, запалювали освячену свічку, щоб полегшити агонію. Про смерть у громаді сповіщали церковні дзвони.
За словами Анастасії Кривенко, здавна вважалося, що в людини є три важливі завдання — народитися, одружитися і померти. Звідси походження традиції ховати неодружених людей, поєднуючи весільні звичаї з поховальними. Померлих вбирали у весільний одяг, виготовляли обручки та пекли коровай, який роздавали на похороні.
Коли труну виносили з дому, її опускали тричі до порогу — це символізувало прощання з родиною. Опісля була церемонія на подвір’ї та в церкві.
Дорога до храму й кладовища також була своєрідним ритуалом. Ішла процесія, яка зупинялася біля придорожніх хрестів чи на роздоріжжях. Це, згідно з віруваннями давніх українців, символізувало прощання покійного з цим світом.
Обов'язковим елементом процесії були голосіння — для цього спеціально наймали жінок. Вони висловлювали жаль рідних і жаль померлого, який прощається з рідними.
Після похорону відбувалися поминки, де зазвичай роздавали милостиню, співали псалми і згадували померлу людину. Поминки організовували на 9-й та 40-й день після похорону. Люди вірили, що саме впродовж цього часу душа може ще перебувати на землі перед тим, як покинути цей світ.
Як переплетені традиції минулого й теперішнього під час поховань Героїв
Коли гинуть воїни,традиційні етапи похоронної обрядовості порушуються. Зокрема, через це українці вважали, що душі воїнів потребують особливо сильних молитов та вшанування.
Здавна було важливо бути похованими в могилі — щоб обов'язково була труна, щоб зібралися найближчі родичі й друзі, щоб звучав церковний подзвін тощо.
Також в українській народній традиції було повір'я, що на полі бою виростають маки. Люди вірили, що ці квіти з’являються на місцях пролитої крові. Там, де були бойові дії або де знаходили останки загиблих воїнів, ставили хрести й відправляли молебні.
«Смерть на полі бою за свою державу і колись, і зараз є виявом найбільшого подвигу. Воїнам завжди складали величезну шану. Обряди їх поховання і зараз, і раніше — наповнені символічними діями, які покликані компенсувати порушення усталених традицій, пов’язаних зі смертю людини», — каже Анастасія Кривенко.
У 2021 році в Україні затвердили новий військовий церемоніал поховання. За основу взяли український історичний досвід — УНР, козаків і козацької старшини — та досвід закордонний. Сучасний церемоніал спирається і на давні традиції, і на вимоги теперішнього часу.
Зокрема, залишилися такі давні елементи, як церковний подзвін, урочиста процесія до місця поховання, поминки. З нового — на могилах часто залишають військові шеврони.
Коли ховають військових, люди стають на коліна перед процесією. Ця традиція сягає ще козацьких часів. Тоді під час похорону козаки ставали на ліве коліно та підіймали шаблі на знак шани до людей, які віддали своє життя за волю України.
Атрибутами сучасних похоронів військових стали національний прапор України (перед похованням його розгортають і тримають над труною під звуки гімну України, а потім передають близьким родичам загиблого чи загиблої), прапор військової частини, червоно-чорний стяг, червона китайка — тканина, у яку за козацьким звичаєм загортали тіло померлого.
За словами етнологині, уперше після козацької доби червону китайку використали на похороні Тараса Шевченка, потім — Василя Стуса. У 2022 році з цим самим атрибутом поховали Юрія Коваленка (Сокар) та Андрія Жованика (Татарин), які полягли в бою під Соледаром у серпні 2022 року.
У деяких регіонах на хрест на могилі зав'язують рушник. Раніше, коли на могилах ще не ставили хрестів, а садили дерева, рушник позначав місце поховання. Зараз їх використовують як данину традиції. Також біля могил військових часто є флагштоки із прапорами.
Ще один атрибут сучасного похорону військового чи військової — портрет, який несуть попереду похоронної процесії чи прикріплюють до лобового скла автомобіля в похоронному кортежі.
У труну кладуть особисті речі: шеврони, нагороди. Один із атрибутів для неодруженої молоді — перстень. Наприклад, перстень поклали в труну, коли ховали в 2014 році Героя України Богдана Здебського. Він загинув у 23 роки і був неодруженим.
«Похорони воїнів мають значення не лише для їхніх родин, а й для цілого суспільства»
За словами експертів, важливою є консолідація суспільства, адже похорони військових стали публічними заходами.
«Похорони військових мають значення не лише для їхніх родин, а й для цілого суспільства. Адже так, зокрема, формується нова історична пам'ять. За останні роки зроблено багато, щоб зберегти пам'ять про загиблих.
Крім нового церемоніалу, у 2021 році ухвалили також План заходів увіковічення пам'яті захисників України. Він передбачає, наприклад, збір свідчень учасників війни, артефактів, проведення музейних експедицій та виставок, створення місць поховань, меморіальних таблиць, пам'ятників, перейменування вулиць», — розповідає Анастасія Кривенко.
Важливо і те, що полеглих на війні ховають на окремому просторі. Це має значення не лише з погляду збереження пам’яті, а й для рідних загиблих.
«Часто можна навіть спостерігати, як поряд поховані побратими і їхні родичі, доглядаючи за могилами, спілкуються між собою, діляться переживаннями. У Львові на Марсовому полі кожної останньої суботи місяця відбуваються заупокійні молебні. Такі заходи сприяють полегшенню переживання втрати і консолідації суспільства», — додає Кривенко.
Священник Тарас Варварук із Рівненщини також вважає, що похорони полеглих військових об’єднують громаду: «У нас невеличкий колишній райцентр, заледве 5 тисяч населення набереться, а на похорон воїна зібралося понад 6 тисяч. Могили військових найбільш відвідувані».
Тарас Варварук розповідає, що на похоронах військових більше священників, ніж на інших.
«Українці здавна вважали: що більше людей молитиметься, то легше буде душі», — пояснює Анастасія Кривенко.
За її словами, традиція ховати героїв за участі більшої кількості духовенства утвердилася з початку повномасштабної війни. А після подій Революції Гідності поширилася традиція відспівування загиблих на площах міст.
«Це наша корпоративна культура — ознака належності до підрозділу». Традиції полку «Азов»
Свої окремі ритуали прощання із загиблими воїнами та їх вшанування має полк «Азов».
«Як і наші предки, ми вважаємо, що ті, хто віддав життя за свій рід і Батьківщину, не відходять у небуття, а залишаються жити вічно у світі нематеріальному, поруч зі своїми нащадками», — каже сержант полку «Азов», історик Владислав Дутчак (Доцент).
Для вшанування пам’яті загиблих «азовців» існує традиція проводити містерію. Уперше таке дійство відбулося восени 2015 року.
«Спеціально для проведення церемонії у 2015 році в селі Урзуф (Донеччина) насипали курган. На його вершині встановили три великі мечі. Ця композиція символізує доблесть воїнів, які загинули в бою. Їхні мечі — назавжди в землі, яку вони захищали ціною свого життя. Містерія відбувається вночі, зазвичай під час осіннього рівнодення. Тоді згадують усіх побратимів, які віддали життя в боротьбі за майбутнє української нації», — розповідає Доцент.
Після звернення командира полк хором читає «Молитву Українського Націоналіста». Далі хорунжий поіменно називає загиблих воїнів. Бійці тримають щити, де вказані позивні загиблих.
Після зачитування імен кожен підіймає відповідний та запалює смолоскип. Хорунжий згадує, за яких обставин загиблий віддав своє життя, а боєць зі щитом проголошує: «Пам’ятаємо!». Стрій відповідає: «Помстимося!».
«У цей час небо прорізають сальви (залпи — ред.), прожектори розсікають пітьму, палахкотять чаші та смолоскипи — вони символізують перемогу світла над мороком, пам’яті над небуттям», — так Дутчак описує містерії, які проводили «азовці».
Нині через бойові дії та відсутність сталого місця перебування полку традиційний ритуал вшанування спростили. Однак що б не було, азовці обов’язково прощаються із загиблим побратимом.
Прапори приспускають. На плацу шикуються гарнізон, смолоскипна команда, командири, хорунжі та побратими загиблого бійця, які виголошуватимуть промови. У кожного — чітке місцерозташування.
Труну з тілом дістають із катафалка. Хорунжий або командир наказує розпочати прощання. Бійці несуть труну, а попереду —розгорнутий прапор полку. Тоді виголошують промову про полеглого і моляться. Бійці по одному підходять до труни, аби попрощатися. Завершують церемонію прощання родичі. Опісля труну поміщають до катафалка.
До початку повномасштабного вторгнення обов’язковою церемонією також були поминальні заходи на роковини загибелі бійців. Їх проводили в гарнізонах полку.
Владислав Дутчак пояснює: традиції прощання з воїнами є невіддільним елементом бойової культури, тим, що разом з іншими ритуалами творить самобутню атмосферу підрозділу.
«Це наша корпоративна культура — ознака належності до підрозділу», — каже Доцент.
Текст підготовано платформою пам'яті «Меморіал», яка розповідає історії вбитих росією цивільних і загиблих українських військових. Аби повідомити дані про втрати України — заповнюйте форми: для загиблих військових і цивільних жертв.
Авторка: Яна Ільків