Полюбити дітей раз на рік: чому цукерки не змінюють долі та яка допомога потрібна дітям в інтернатах

Я часто чую від знайомих: «А чому ви проти солодощів і подарунків? Хіба ви не купуєте це все на свята для своїх дітей? Вам не шкода дітей в інтернатах?»

Звісно, купую і, звісно, шкода. Але розберімося детальніше, чому цукерки — це не допомога, а святкові візити — це радше для дорослих та їхніх цілей, а не для дітей.

По-перше, на свята діти в закладах не залишаються без цукерок. Купити їх може як сам заклад, так і громада, на території якої він розташований. А ще є обласні ради, у комунальній власності яких перебуває більшість інтернатів. До того ж громадські та благодійні організації, які працюють із ними. Вони також можуть подбати про солодкі подарунки. Тобто без цукерок діти точно не залишаться.

Один інтернат у Київській області якось порахував, що вони отримали по 30 коробок новорічних солодощів на одну дитину. Чи пішло все це дітям? Звісно, ні, вони просто фізично не можуть з’їсти таку кількість цукерок. Частково подарунки розібрали працівники закладу.

По-друге, навала солодощів на зимові свята часто завершується проблемами для здоров’я вихованців: діатезами, алергіями, розладами травлення. А якісна медична допомога для дітей у таких інституціях не завжди доступна.

Люди, які побували в дитячому закладі вперше, часто вражені. Із захопленням розповідають: «Діти весело бігли, обіймали та навіть називали мамою чи татом!» Про що це свідчить? Що дітям треба смаколики? Навряд чи. Дітям потрібні увага та турбота. І не один чи два рази на рік, а постійно.

Чи думали ви, до кого вони бігтимуть 7 грудня —після Дня Святого Миколая? Або 2 червня — після Дня захисту дітей? Адже ви приїхали 1-2 рази на рік. 

Якщо у вас є час тільки на одноразову акцію, то краще взагалі цього не робити. Адже ці сплески дитячої радості не означають, що в дітлахів немає цукерок. Це означає, що вони потребують турботи та уваги, але не мають їх.

Що потрібно насправді? Аби діти мали можливість потрапити у прийомні сім’ї, нормально розвиватися та згодом соціалізуватися, не потерпали від насильства. Разова поїздка та солодощі цю проблему не розв'яжуть.

Ну а про те, що діти в інтернатах потребують родин, вже давно всі сказали.

По-третє, заклади в Україні добре фінансуються, кошти не затримуються, бо це пріоритет для держави. Інша справа, куди ці кошти витрачають: шалені суми на опалення, комунальні послуги, на персонал, який насправді не доглядає дітей. З цих мільйонів, як підрахували колеги з «Української мережі за права дитини», лише 13% витрачають на харчування дітей, менш як 2% — на придбання одягу і менш як 1% — на лікування.

І виходить, що, роблячи такі подарунки, ми вкладаємо зароблені кошти у фінансово неадекватну систему. Долучаємося до неефективного фінансового механізму. Ми ж не ходимо до кафе, де дорого та несмачно. Або до супермаркету, де брудно та працює хамовитий персонал. Ми хочемо вкладати кошти у щось корисне, приємне та потрібне. Так от, красиві візити не вирішують нічого. Щоразу ми робимо одні й ті самі дії, які жодним чином не впливають на ситуацію. Питання, чому ці діти в інтернатах і не мають родини, не зрушує з місця.

Також мене дратує момент психологічного тиску на дитину під час таких візитів, нехтування бажанням дитини.

Згадую останнє листування з дитбудинком з Одеси. Туди щороку приїжджає футбольна команда, беруть дітей на руки, фотографуються. Усі щасливі. Директорка вважає це досягненням. А я щоразу обурююсь: а питав хтось дітей, чи хочуть вони на руки?

Наведу особистий приклад. Мій тато дуже допомагав мені з дітьми, але якось довго не був у нас, і коли приїхав, то мій син сказав: «Я не хочу йти на руки, не хочу обійматися зараз». У нього був вибір. Ми розуміли, що зараз, може, не той настрій чи дитині треба звикнути. А чи є вибір у вихованців будинку дитини? Напевне, що ні. Їх ніхто не питає, плюс — потрібні гарні фотографії.

Також я впевнена, що ця футбольна команда вкладає кошти. Але може, варто поцікавитися долею бодай однієї дитини? Чому мама не впоралася? Може, варто спрямувати ці кошти на допомогу одній сім’ї? І, ймовірно, дитина повернулася б додому. Можливо, у її родини немає житла або дитина чи мама потребує лікування.

Подолання проблем однієї дитини може бути суттєвим кроком для загального покращення ситуації.

Уже не кажучи про відгуки самих випускників інтернатів. Усі вони згадують: «Нас примушували відпрацьовувати спонсорські кошти. Виступати, бути по 10 разів зайчиком, вчити вірші й вдавати радість. І це один із найгірших спогадів».

Задумайтесь, яку з проблем дитини вирішує ваш візит в інтернат.

По суті, ці візити — для дорослих та їхніх цілей. Дорослі хочуть піару, визнання, свята, красивих світлин, віддають данину моді на благодійність. І для цього готові полюбити дітей один день на рік.

А діти не отримують ні спілкування, ні турботи. Бо все це одноразове та нерегулярне. На першопричину — чому дитина в інституції — це не впливає. А ще ми робимо фінансовий внесок у те, що і так працює погано, без користі для майбутнього дитини.

Якщо ви таки хочете допомагати саме дітям в інтернатах, розкажу, як можна своє «хочу» зробити справді корисним.

Один зі справді хороших способів — це наставництво.

Лише година вашого часу на тиждень може змінити життя дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. З ключових вимог — відвідувати дитину бодай раз на тиждень. За законом, наставниками може бути більшість повнолітніх дієздатних осіб, котрі звернулися до центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді й подали відповідну заяву.

Чому це важливо? Діти в закладах не мають людини, якій могли б довіритися, розповісти, що їх турбує, або з якою могли б порадитися. А після виходу з інтернату вони не вміють вести побут, готувати їжу, робити покупки й розпоряджатися грошима.

Часто не знають, ким хочуть стати та як цього досягти. А наставник — це такий дорослий друг, який може підготувати їх до самостійного життя. Це авторитетний товариш, який вміє вислухати, зацікавити, бути прикладом.

Щоб стати наставником, необхідно пройти спеціальний курс підготовки, укласти договір із закладом, де дитина виховується, та центром соціальних служб. І головне — отримати згоду самої дитини.

Шукайте людей та організації із досвідом.

Знайдіть перевірені волонтерські команди, які їздять до інституцій на регулярній основі. Запитайте, чим ви можете бути корисні. Дізнайтеся, про що говорити й на що звертати увагу.

Зазвичай волонтери із досвідом проводять тренінги та майстер-класи, вчать дітей комунікувати, опановувати комп’ютерну грамотність, читають книжки. І це справді важливо. У нас є чимало прикладів, коли дітям привозять купу гарних нових книжок, але ніхто з ними їх не читає. Тому можна приїхати раз на місяць і провести казковий клуб або читання-обговорення для старших дітей.

Тому я проти навіть дарування книжок. Якщо даруєте — подумайте про організацію заходу, де будете читати.

Можете підтримувати організації, які допомагають дітям виходити з інтернатів і виховуватися в родині. Звичайна людина не може прийти в інтернат і сказати: «Хочу допомагати дитині рости в родині». Треба шукати організації й працювати через них. Це буде реальна допомога.

Зверніться до фондів з репутацією та запитайте, що потрібно, або просто підтримайте їх будь-якою сумою.

Наприклад, якщо ви юрист, то можете надавати послуги pro bono. Так нам колись рік допомагала одна компанія. Написання позовних заяв, питання щодо житла та інші правові питання. Наприклад, була родина, де дитина опинилася в інтернаті, бо їх із мамою вигнали з хати. Ми допомагали це владнати.

Підходьте до проблеми комплексно та надавайте допомогу на випередження. 

Йдеться про сім’ї, які не можуть впоратися зі складними життєвими обставинами, а їхнім дітям загрожує інтернат. Про дітей з інвалідністю, з особливими освітніми потребами, з порушенням розвитку, дітей в багатодітних сім'ях, дітей, які виховуються одним із батьків.

Важливо, аби допомога волонтерів чи відповідального бізнесу відбувалася у зв’язці з центром соціальних послуг, службою у справах дітей, соціальними працівниками у громадах.

За умови комплексного підходу, цільової допомоги, підвищення батьківських компетенцій, наявності фахівців і соціальних послуг з підтримки сімей, можна запобігти влаштуванню дітей до інтернатів. Адже 90% з них мають принаймні одного з батьків.

Роздивіться, може, така сім’я живе поруч. Або запитайте у служби у справах дітей.

Придбайте канцелярію, ліки чи спеціальне харчування. Оплатіть курс реабілітації, річне підключення до інтернету чи зробіть перший внесок для реструктуризації боргу за комунальні послуги. Допоможіть мамі знайти роботу. Варіантів підтримати вразливу сім’ю безліч. І допомога не обов’язково має бути матеріальною.

Адже справжня турбота — це не солодощі до зимових свят. Турбота про дітей однаково актуальна й у квітні, і у жовтні.

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.