«Придністров'я» під час війни: між російською армією, українськими біженцями і «терором режиму»
Наша редакція працює цілодобово, аби ви були в курсі того, що насправді відбувається в країні. Якщо для вас важливе те, що ми робимо, і ви вже підтримали Збройні Сили України, можете підтримати наше інформаційне військо.
Після початку повномасштабного вторгнення росії неодноразово з’являлися припущення, що рф може атакувати Україну і з боку самопроголошеного «Придністров'я», де від початку 1990-х незаконно перебувають російські військові.
У публічному просторі стверджували, що з сепаратистського регіону ракетами обстріляли аеропорт у Вінниці. Проте уряд Молдови це спростував, а МВС України заявив, що активних підрозділів на цій території замало для створення загрози.
Щоб дізнатися, як усе насправді та які настрої людей у «Придністров'ї», наші партнери з Ziarul de Gardă вирушили до Тирасполя — головного міста самопроголошеної «республіки».
«Не перевищуйте час, який зазначено в квитку!»
Війна в Україні поділила мешканців Придністровського регіону Республіки Молдова. Ділянка землі за Дністром опинилася між молотом і ковадлом: думки щодо українців (які становлять близько чверті населення регіону) та щодо російської армії (незаконно розміщеної на його території) розділилися.
«Є люди, в яких мізки промиті російською пропагандою, які підтримують те, що росія робить в Україні. Є ті, хто має в Україні родичів, друзів, вони справді знають, що там відбувається, і виступають проти того», — каже місцевий активіст: він має на увазі той факт, що ЗМІ в регіоні уникають висвітлення війни, і єдиними альтернативними джерелами інформації є російські канали.
Так звана тираспольська влада вважається прихильною до кремлівського режиму, менше з тим, після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну вона уникає висловлювань про події в сусідній країні. Місцеві жителі та експерти пояснюють це тим, що так звані лідери регіону не «надто задоволені» ситуацією, бо й самі мають українське громадянство та бізнес в Україні.
У Варниці — населеному пункті, який конролює кишинівська влада, — ми вийшли з машини та сіли в автобус, що рушає на територію «Придністров'я». Кордон ми перетнули як туристи, бо люди з цієї зони (зокрема чиновники) попереджали: ми не зможемо потрапити до Придністровського регіону як журналісти. А ще вони проінструктували нас не затримуватися надто довго в одному місці, не розмовляти з місцевими в людних місцях, а якщо ми кілька разів побачимо поряд одну й ту саму людину — бути пильними: це можуть бути інформатори режиму.
Виходимо з автобуса на перевірку документів. «Мета візиту?» — суворо запитує пані, яка перевіряє наші паспорти. Ми сказали, що хочемо відвідати регіон, вона відповіла: «Проходьте. Дивіться, не перевищуйте час, який зазначено в квитку!».
Ми мали час до 23 годин і 23 хвилин — про це йдеться на аркуші, який сепаратисти називають «міграційною картою».
На під'їзді до Тирасполя ми побачили, що в'їзд у місто «захищають» військові зі зброєю в руках. Далі — будівлі, магазини, заправки, спортивний клуб і величезний стадіон. Усе це належить відомому холдингу «Шериф».
На більшості установ, банків, військових частин поряд із так званим прапором регіону обов'язково майорить російський прапор. Місто видається чистим і досить доглянутим, більшість будівель стара, в радянському стилі, але й нових багатоповерхівок чимало. Попри те, що лише за кілька кілометрів триває війна, в місті тихо.
Ми проїжджаємо повз так званий парламент регіону — над ним теж два прапори, — і повз пам'ятник Леніну, розташований просто біля входу до будівлі.
«У багатьох із нас є родичі в Україні»
Придністровський регіон — геть біля кордону з Україною, де вибухи чути вже понад три тижні. Поки прогулюємось вулицями Тирасполя, ми бачимо вказівники з напрямком на Одесу, які свідчать про те, наскільки близько вона розташована — менш як у двох годинах їзди машиною.
Ользі (ім'я змінене, — ред.) 50 років, вона виховує двох онуків у Тирасполі. Жінка каже, що сама родом із Придністровського регіону. «Раніше тут була Молдова», — виправляється вона. Жінка щойно вийшла з багатоповерхівки викурити цигарку. Вона зізнається: її непокоїть те, що відбувається в Україні. Батько Ольги молдаванин, а мати — родом з України, тож і майже всі її родичі там.
«Багато родичів з Одеси приїжджають до нас, навіть до Тирасполя. Тяжко, бо не знаєш, що буде. Ми просто 1992 року (рік активних боїв у Придністровському регіоні, — ред.) теж поїхали в Україну. Мене мама відправила, я тоді була дитиною. Зараз ми говоримо їм усім, щоб вони приїжджали сюди, але не всі можуть приїхати», — каже Ольга.
За даними преси Придністровського регіону, у період з 24 лютого по 14 березня в регіон в'їхали близько 17,5 тисячі біженців з України. До того ж, у центрах тимчасового проживання розміщено лише тисячу людей, а решта зупиняється в родичів, друзів або винаймає житло.
Ольга запевняє нас, що поки в регіоні тихо, і вважає, що російські «миротворці» не допустять розпалювання конфлікту.
«Хоча є провокації, там, на кордоні, нібито стріляли з Придністровського регіону по Вінниці. Уявіть собі: спробуйте вдарити снарядом звідси по Вінниці. Ще підірвали залізничний міст, боялися, що пройде російська армія. Навіщо?», — питає Ольга і стверджує, що якщо російську армію виведуть із регіону, то Молдова «отримає до рук все, що тут є».
«З обох боків воюють наші. Ми за мир»
Думки жителів регіону щодо російсько-української війни розділилися. Якщо одні позиціонують себе проросійськими, то інші говорять про «світ і братерство народів».
Наталія — викладачка інженерного факультету Тираспольського державного університету. Нині вона вийшла на прогулянку із двома дітьми, і, коли говорить про війну в Україні, виглядає спантеличеною та зворушеною до сліз, та зазначає, що з обох боків воюють «наші».
Сама Наталія народилася в Тирасполі, але її мати родом із України, а батько — з росії. Наталя каже, що українці, росіяни, мешканці лівобережжя Дністра, а також молдавани — це одне ціле, тому вона молиться за мир.
«І там, і тут у нас є близькі. У нашій республіці три офіційні мови: російська, молдавська та українська. Ці три мови — це ми: молдавани — наші, росіяни — наші, українці — теж наші. Тут ми всі — одне ціле. Як ми можемо когось підтримувати? Кожна здорова людина хоче, щоб був мир. Ви розумієте, в нас була війна 1992 року, я сама пам'ятаю, як ми сиділи в підвалах, тож це страшно», — розповідає Наталія.
За даними останнього перепису 2015 року, в Придністровському регіоні проживає близько 470 тисяч людей. З них 34% — за національністю росіяни, 33% — молдавани, а 26,7% — українці.
«Ми з росією, бо росія нас дуже цінує»
Олександру 65 років, і він затятий прихильник рф. Чоловік запевняє нас, що в регіоні тихо, бо росіяни його захищають. Крім того, він переконаний, що якби не було росіян — їх би «розчавили»: «росія стоїть як щит».
«У нас просто немає виходу до росії. Але тепер з Україною вони розберуться, прокладуть нам вихід до росії, і ми зможемо спокійно їздити, куди захочемо», — каже чоловік.
Свою позицію Олександр пояснює тим, що в росії мешканці Придністровського регіону можуть їздити й жити без заборон, отримують там пільги і почуваються вільно. «З росією, бо росія дуже цінує нас, дбає про нас, усім допомагає. Ось чому, розумієте? Вона от платитиме сім'ям з великою кількістю дітей. Ви не програєте, якщо підтримаєте росію!» — каже він.
Запитанню ж про те, чи можуть економічні проблеми, з якими зіткнеться росія через запроваджені санкції, позначитись на Придністровському регіоні, Олександр здивувався.
«росія? Економічні проблеми? Ось в Америці — так. Тепер там п’яит літрів бензину коштують 7 доларів. Це що, нормально? І що вони дали Україні? Хоч якусь їжу, допомогу дітям? Вони нічого не дали. Замість цього зброю, літаки — все, щоб вони вбивали один одного. Вони хочуть, щоб усі там знищили одне одного, а потім забрати цю територію. Вони просто розірвали Україну і отруїли: тридцять поліклінік виготовляти там холеру, кишкову паличку і все, що хочеш, — наполягає чоловік і категорично запевняє, що в разі можливої війни воюватиме на боці росії. — Авжеж, на 100%. Тут майже всі так сказали».
Ще з 12 березня найбільша мережа магазинів регіону, яка належить холдингу «Шериф», запровадила «тимчасові обмеження» на купівлю деяких продуктів. Місцева преса повідомляє, що вони діятимуть, доки не привезуть новий товар.
У Придністровському регіоні більшість товарів імпортують з рф, особливо паливно-енергетичну продукцію. Але в трійку найбільших зовнішньоторговельних партнерів регіону за обсягом імпорту у 2021 році увійшли Румунія та Україна. Окрім того, 2021 року 31,8% експорту з Придністровського регіону пішли до Молдови, 34,9% — до ЄС, і 14,4% — до України.
«Їхні телебачення і пропаганда зазомбували всіх»
Денис, студент із Тирасполя, зізнається, що через війну люди не почуваються в безпеці, а втім, сподівається, що бої до них не дійдуть.
«ЗМІ з України говорять одне, ЗМІ з росії — інше, але ніхто не знає, що відбувається насправді. Тому я не можу говорити про це. Істина існує, але водночас у кожного своя правда. Я нічого не знаю і не дуже хотів би знати», — каже Денис.
Менше з тим, юнак підтверджує, що в Придністровському регіоні транслюються лише телепрограми з росії. А на запитання, чи здається йому правильним те, що люди не мають інформаційної альтернативи, він коротко відповідає: «Ну, ніхто нічого не може з цим вдіяти».
«Тут за 30 років з того часу, як росіяни захопили половину Молдови і назвали її “Придністров'ям”, їхні телебачення і пропаганда зазомбували всіх. Запитайте будь-кого — вони вірять у російське телебачення, своїх пропагандистів», — каже Думитру, ще один житель регіону.
ЗМІ Придністровського регіону ніяк не висвітлюють війну в Україні — просто уникають інформації про бої, що ведуться в містах сусідньої країни. У рубриці «Ситуація в Україні» представлена інформація лише про долю біженців, які прибули до регіону. А значна частина суспільства (особливо люди похилого віку) дивиться російські програми.
«Вони чекають на російські танки»
Проходимо повз військову частину в Тигіні, на вході написано «армія росії». Тихо.
14-та армія росії, яка вплуталася в Дністровський конфлікт у 1992 році, незаконно розміщена в Придністровському регіоні, що призвело до виникнення та фактичної незалежності сепаратистського регіону від Молдови. Скільки саме солдатів дислоковано там — залишається таємницею. Водночас у регіоні, неподалік кордону з Україною, є склад Кобасна: там, за даними журналістів із Zona de Securitate, зберігається близько 20 тисяч тонн зброї та боєприпасів, а контингент миротворців у складі Об'єднаних миротворчих сил становить 1 375 військовослужбовців, які представляють росію, Придністровський регіон та Республіку Молдова.
Думитру Янчев живе в Придністровському регіоні вже 26 років і розповідає, що тутешні солдати готові й чекають на команди з москви: «Протягом двох-трьох років вони проводили стрільби на Тираспольському полігоні, тут було чути. Перед війною вони припинилися. Просто Москва сказала їм: "Поки не втручайтеся"».
«Тут як Москва скаже — так і буде. Москва сказала написати 97% на референдумі за росію — і написали. Вони чекають на російські танки, вони вийдуть з квітами або теж з танками, щоб допомогти. Тираспольський режим чекає, коли прийде "російський світ". Бачите, тут повно військових баз. Нейтральна країна, але тут усюди військові бази росіян», — розповідає чоловік: він раніше працював суддею в Тигіні.
«Тут протест на підтримку України навіть не розпочнеться. Люди бояться»
На початку березня Думитру Янчев вийшов на вулицю і організував одиночну акцію протесту на підтримку України. Чоловік каже: у регіоні багато тих, хто підтримує Україну, але вони бояться виходити на маніфестації.
«Тут люди бояться щось сказати про війну, це небезпечно. Вони бояться терору в Тирасполі. Тут протест на підтримку України навіть не розпочнеться. Зараз їм, може, нічого й не зроблять, але якщо переможуть росіяни — вони швидко розберуться з тими, хто проти них. Коли вони кажуть "ми визволили" — видно, що росіяни завжди визволяли на танках. Ну а я можу сказати: слава Україні! Героям слава! Перемога буде на боці України!» — додає Думитру. Чоловік практично переконаний, що війна сюди не дійде: українці зупинять російських військових.
«Хто міг виїхати — вже виїхав»
Активіст Геннадій Чорба стверджує, що мешканці міста Рибниця залишають регіон, побоюючись війни. До всього, він каже, що Придністровський регіон починає стикатися з економічними проблемами.
«Все дуже напружено, люди не знають, що відбувається. Усі побоюються, що війна може дійти й до Придністровського регіону. Хто міг виїхати, той уже виїхав. Поступово їдуть люди, які мають можливість — хто до Молдови, хто й далі. В регіоні велика проблема із бюджетом. Через це ціни різко зросли, адже основним постачальником продукції була Україна. Люди дуже добре розуміють, а якщо й не розуміють, вони відчувають, що щось має статися», — каже активіст.
Якоїсь миті в розпал дискусій ми відчуваємо, що за нами стежать, пришвидшуємо кроки до зупинки і квапливо сідаємо в мікроавтобус. На так званому кордоні між Придністровським регіоном та Республікою Молдова наші документи перевіряють без ускладнень і дозволяють виїхати. Ми видихаємо з полегшенням.
Авторка: Даніела Калмиш, ZdG. hromadske публікує матеріал за підтримки «Медіамережі»