Притула прийде — порядок наведе? Чому шоумен покинув «Голос», якою буде його нова партія та чи мітить він у президенти
Рівно через два роки після того, як шоумен і телеведучий Сергій Притула 8 червня 2019-го оголосив про початок політичної кар'єри та вступ до нової політичної партії «Голос», він знову вразив заявою: тепер уже про вихід із цієї партії. Але з політики йти не планує — на черзі власний політичний проєкт, участь у парламентській і, найімовірніше, президентській кампанії.
Хоча шоумен поки що не фігурує в рейтингах, рівень народної довіри та певний брак нових облич у проукраїнському таборі дозволяє про це задуматись.
Так, за опитуваннями в січні 2021 року саме Притула отримав найбільший рівень довіри на заході України. І загалом зберігає цей показник доволі високим по всій Україні — 27,3%, що на 5% більше, ніж у конкурента в електоральному полі Петра Порошенка.
Чи правильне рішення ухвалив Притула, чому пішов із «Голосу», з ким йому далі по дорозі та наскільки реалістичні його президентські амбіції — у матеріалі hromadske.
Що стало «останньою краплею»
15 травня 2021 року колишній член політради «Голосу», а на той момент просто партієць без додаткових повноважень Сергій Притула зібрав у київському бізнес-центрі неофіційні закриті збори активу партії «Голос».
Туди ж запросили голову політсили Кіру Рудик і керівника парламентської фракції Ярослава Железняка. Ті не прийшли, чого й можна було очікувати. Як і раніше не відреагували на заклики десяти (тобто половини) членів парламентської фракції «Голос» провести позачерговий з’їзд, аби змінити партійний статут і переобрати керівництво партії. Заклики нардепів підтримала й низка місцевих партійних осередків.
Як пояснював у коментарі авторці Железняк, такий позаплановий з'їзд неможливо було провести через карантин, коли Київ був у «червоній зоні». Але покращення епідситуації у столиці нічого не змінило.
Тому врешті-решт Притула зібрав свої альтернативні збори. Це виглядало як мобілізація його прихильників, адже перед тим шоумен у своїх інтерв’ю неодноразово підтверджував, що не проти очолити «Голос».
«Будьмо відвертими: на той момент (період місцевих виборів — ред.) і зараз я найбільш впізнаване обличчя. І тому один мій приїзд у райцентр принесе більше користі, ніж візит п’ятьох депутатів із парламентської фракції для того, щоб назбирати людей у місцевий осередок», — зауважив Притула в інтерв’ю BBC News Україна.
Голова партії Кіра Рудик водночас натякала, що амбіції Притули не збігаються з його можливостями. Мовляв, «партійна робота — це не виступи в клубах і на стадіонах, це системна важка робота».
На збори Притули приїхали представники 16 обласних партійних організацій (тобто більшість, у «Голосі» їх 21). Проте голів цих осередків було тільки восьмеро. А цього замало, щоб здобути підтримку на майбутньому переобранні очільника партії, де, згідно з рішенням політради, голосують саме голови всіх осередків.
Тому на зборах Притули першим питанням стояло обговорення зміни до статуту і звернення з ним до керівництва партії. Головна ідея — зміна принципу обрання делегатів на з'їзді та досягнення пропорційності їхнього представництва й кількості депутатів «Голосу» в місцевих радах регіону.
Проте очільники партії не лише не відреагували на звернення учасників зборів, а й рішенням політради, вказуючи на неефективну роботу, звільнили з посад керівників Херсонського, Чернівецького та Дніпровського осередків. Вони, зокрема, були на зборах у Притули.
Тому шансів бути обраним головою на плановому з'їзді в липні у нього стало ще менше.
«Це некоректне твердження, нібито він пішов, бо не мав шансів стати головою. Що стало останнім аргументом для виходу з партії? Думаю, Сергій просто оцінив ситуацію:чи далі докладати зусиль, аби підняти “мертвого коня”, чи почати щось своє», — сказав нам заступник голови «Голосу» Ярослав Юрчишин, який теж брав участь у зборах Притули.
Чи підуть за Притулою інші?
Юрчишин повідомив, що найближчим часом буде спільна заява половини («або й більшої кількості») членів парламентської фракції «Голосу». Вони ще в березні резонансно заявили про «узурпацію влади» в партії та вимоги змінити керівництво.
Частина цих депутатів і раніше була на боці Притули. Після його виключення з політради депутатка Соломія Бобровська оприлюднила спільне фото, пояснивши потім hromadske, що це було «звіряння годинників із Сергієм».
«Сергій міг би втримати це вкупі й не дозволити платформі піти ще нижче, ніж вона є», — пояснювала Бобровська ймовірний спосіб порятунку «Голосу» від занепаду.
Суть анонсованої заяви від депутатів Юрчишин розкривати відмовився. Але, найвірогідніше, ітиметься про масовий вихід із «Голосу».
Крім того, за словами Юрчишина, усім, хто виступив проти «узурпації», нібито обмежили доступ до медіамайданчиків — їх не делегують від партії на телеефіри чи коментування позиції політсили.
Також дехто з партійців закидає керівництву, що воно нібито заграє з владою і веде з нею тіньові переговори про спільну коаліцію.
Хоча в коментарі hromadske Ярослав Железняк запевняв, що взагалі не може йтися про коаліцію зі «слугами»: «Я не знаю, звідки мої колеги взяли позицію щодо коаліції, але з огляду на наші голосування та заяви зрозуміло, що ми опозиційна політична сила, і про коаліцію не йдеться».
Звісно, велика частина активу «Голосу» не піде в нікуди, а створить із Притулою новий політичний проєкт. За словами Юрчишина, сьогодні є запит на праволіберальну партію («Голос» ідентифікував себе як ліберальна політична сила).
Новий проєкт як кращий варіант для Притули
«Гравець на полі, Притула в грі, відповідь не забариться. Це я тим людям, які займаються дурницями», — ще в лютому після виключення з політради заявляв Притула на масові закиди щодо його виходу з політики..
Проте план А цієї «відповіді» — очолити «Голос» — провалився. Тож настав час плану Б — власного проєкту. І насправді для Притули це може виявитися кращим варіантом.
По-перше, не факт, що на медійності та особистому авторитеті він зміг би повернути рейтинги «Голосу», які зараз не дотягують і до 3%. Нагадаємо, два роки тому «Голос» на піку популярності зі Святославом Вакарчуком у лідерах заледве здолав 5%-ий прохідний бар’єр у Верховну Раду (5,82%).
Партія за цей час також безповоротно втратила частину прихильників, які голосували саме за Вакарчука. Але вже через рік він несподівано покинув політику вдруге, розчарувавши навіть людей усередині партії.
І, зрештою, про те, що з «Голосом» реалізовувати свої масштабні політичні амбіції для Притули було ризиковано, свідчить український політичний досвід. Політичні проєкти, створені або ж активно розкручені за кілька місяців до виборів за принципом «нові молоді прогресивні обличчя», зазвичай живуть протягом одного політичного сезону. Потім їх викидає на маргінес, бо на наступних виборах з’являється уже новий проєкт «молодих прогресивних».
Нагадаємо, що «Голос» від самого початку скептики порівнювали із «Самопоміччю» й прогнозували йому аналогічну долю.
З ким іще Притулі по дорозі?
Участь у парламентських виборах може брати партія, яку зареєстрували за два роки до їхнього проведення. Тут є ризик, зважаючи на непередбачуваність української політики та постійну ймовірність дострокових виборів.
На останніх виборах у списках «Голосу» були представники «Української галицької партії» з центром політсили у Львові. Під час виборчої кампанії вони призупинили членство в УГП, а втім, не відрікалися від неї. І ці депутати є потенційними членами команди Притули, бо їхні прізвища — серед підписантів березневої заяви проти керівництва «Голосу».
Джерела авторки в УГП кажуть, що зараз тривають попередні розмови про координацію та співпрацю з Притулою. Але поки що їм самим незрозуміло, яким буде старт: Притула спочатку створить свою партію — і далі вони будуть домовлятися, чи це відразу буде спільна платформа.
Юрчишин нам зауважив, що насправді є безліч політичних сил в Україні, які «готові стати платформою для праволіберальної політичної партії».
«Це і “Сила людей”, і “Демократичний альянс”, і “Український народний рух”, і “Рух”. У нас є достатньо активних політичних сил і партій, які починають свій шлях, щоб консолідувати на їхній базі адекватну команду. Знаю, що до Сергія зверталися безліч політичних гравців із пропозицією долучитися до процесу», — додає Юрчишин.
Також частиною команди може стати актив громадської ініціативи «Хто замовив Гандзюк?». Дехто з її членів працював на київських виборах у команді Притули. Наприклад, волонтер Роман Сініцин чи Микола Виговський, який постійно організовує акції протесту під судами й на Банковій, а також проводив агітаційні зустрічі Притули в Києві.
Хоча Притула й не ходить персонально на такі заходи, але у своїх блогах в унісон з активістами критикує міністра МВС Арсена Авакова й підтримує тих, кому вручають підозри за участь у цих акціях.
Водночас припущення, що одним із лідерів проєкту Притули стане Сергій Стерненко, спростовує той факт, що через нещодавню судимість він не може брати участь у виборах.
Вільна ніша для Притули
Звичайно, власна партія для Притули є не метою, а засобом узяти участь не лише в парламентській, а й, імовірно, у президентській кампанії.Про вільну нішу правоцентристської політичної сили з новими обличчями розмови тривають давно. Рік тому подейкували, що таку партію будуть створювати Уляна Супрун з Олегом Сенцовим та Сергієм Стерненком.
З початку року говорять про таку партію з колишнім генпрокурором Русланом Рябошапкою, міністром МЗС часів Порошенка Павлом Клімкіним та ексміністром фінансів, колишнім головою РНБО Олександром Данилюком. Ця трійка восени минулого року вже створила «Центр стійкості та розвитку держави».
Тобто яскравих професійних облич не бракує, але кожному з таких союзів не вистачає лідера зі стовідсотковою впізнаваністю та народною популярністю, і водночас — із беззаперечним позитивним іміджем серед широких мас.
Притула поки що не встиг створити собі негативний образ, бо його участь у політиці за два роки — це запис блогів та агітація на виборах. Умовно кажучи, це стратегія «ні за що не відповідати й не “спалитися” зарано».
Адже досвід Андрія Садового та Арсенія Яценюка, яких розглядали як дуже ймовірних претендентів на посаду президента, показує, що зарано оголошені президентські амбіції — це шлях до політичного самогубства. Бо нове обличчя на час виборів може вже не здаватися таким новим, та й політичні опоненти матимуть час знищити попередні високі рейтинги.
Водночас досвід участі у виборах Петра Порошенка у 2014-му та Володимира Зеленського у 2019-му доводить, що оголосити про свої амбіції за кілька місяців до голосування було правильним стратегічним кроком.
І Притула акуратно йде до цього шляху майбутніх президентських виборів, уникаючи фальстартів.
Він не пішов у прохідну частину списку партії «Голос» на парламентських виборах 2019-го, коли попросив про 30-те місце. Адже за п'ять років у стінах парламенту він міг «намозолити» око виборцю або розчарувати як законодавець.
Він не балотувався у 2019-му до Київради в міські депутати, хоча й казав, що має велике бажання змінювати Київ на краще. Мерська кампанія знадобилася йому не для перемоги, яка була нереальною на тлі рейтингів Кличка, а для презентації себе як яскравої самостійної політичної фігури.
Водночас скептики вважають, що успішний досвід Зеленського — із шоуменів у президенти — повторити не вдасться. Але Притула все-таки має деякі переваги. Крім того, що він, як і чинний глава держави, має досвід управлінця у власному гумористичному проєкті й топменеджера на телеканалі, у нього є великий багаж знань у військові сфері.
Коли опоненти Зеленського апелювали — який, мовляв, із нього головнокомандувач, якщо він навіть уникнув мобілізації, Притула від початку війни як волонтер займається закупівлею озброєння і добре в ньому розбирається.
На відміну від Зеленського, який перед стартом президентської кампанії не мав жодного дня політичного досвіду, Притула на той час уже буде озброєний власним політичним проєктом. До того ж важливо, що партія Притули (як і політсила Зеленського, яка перемогла завдяки суцільній критиці та протиставленні себе владі) буде чітко опозиційною, а не «надпозицією» над усіма, як колись уявляв собі «Голос» Святослав Вакарчук — і втратив через це рейтинги.