Рада з підтримки кінематографії визначила переможців конкурсу Держкіно. І зробила це з порушенням усіх правил

Під час онлайн-трансляції засідання Ради кінематографії Андрій Дончик, її голова, оголосив рішення підтримати не більше ніж два проєкти від компанії (один від одного режисера) і лише з бюджетом до 25 мільйонів гривень (для напрямку «Ігрові повнометражні (широка глядацька аудиторія)») і до 20 мільйонів (напрямки «Ігрові повнометражні фільми художньої та культурної значущості (авторські)» та «Фільми спільного виробництва»). Це не підпорядковується ні правам Ради, ні правилам конкурсу, ні навіть здоровому глузду. З якої причини Рада вирішила, що вона є деміургом і може ухвалювати такі рішення — невідомо. Але бажано було б це пояснити суду, адже тепер є всі причини оскаржувати рішення та звертатися до Феміди, намагаючись повернути верховенство права.

Насправді така причина виникла ще минулого року. Після торішньої зміни влади, початку терміну Володимира Зеленського й призначення на посаду міністра культури Володимира Бородянського 11-й конкурс Держкіно, проведений до призначення, став першою аналогічною подією зі скандалом. Під тиском новообраного міністра саме Рада з державної підтримки кінематографії перетасувала конкурсні результати, визначені експертами. Наприклад, проєкт «Бурштинові копи», який, за оцінками експертів, перебував на 17-му місці, опинився на першому, а проєкт «Лемберг» з першого місця посунувся на четверте і, як результат, так і не отримав фінансування, а «Копи» отримали.

Цього року історія повторилася: з переліку проєктів напрямку «широка глядацька аудиторія», які вже оцінили експерти, не назвали переможцем «Наші котики 2, або Таємниця жіночого монастиря», які були на першому місці, натомість узяли проєкт із другого місця — «Смак свободи». Претендентами з 3-го та 4-го місця — «Олена Теліга. Неймовірна» і «2014. Вторгнення» відповідно — знехтували, водночас проєкти з 5-го, 6-го, 7-го, 10-го, 14-го, 15-го, 16-го і 21-го взяли в роботу.

В іншому напрямку, «авторському», майбутні фільми пройшли так само — у шаховому порядку, з 1-го, 5-го, 7-го і 12-го місць. Хоча ні, це навіть не шаховий — це якийсь інший, рандомний спосіб. Але навіть якщо він суголосний заяві голови Ради й покликаний розподілити «справедливо всім», ми повертаємося до хибного минулого, несумісного з нашим часом, до царювання соціалістичної, тоталітарної моделі, нереалістичної для широкого кола людей у сучасному суспільстві, капіталістичному за економічною моделлю і демократичному за політичним устроєм.

За цими принципами, підпорядкованими законам, конкурують усі, а виграють найкращі. Натомість у наших реаліях рішення ухвалюють за системою «щоб нікому не було прикро». Але «прикро» — не те слово, бо межі, визначені для роботи Ради, вона сама зухвало перейшла. Адже порушені самі принципи, за якими оголошують і проводять конкурс, визначають рівень проєктів експерти та закріплює їхнє рішення (в ідеалі) Рада, а потім і саме Держкіно.

Наразі Рада відкинула (або не взяла до уваги) проєкти, наприклад, зі списку напрямку «мажоритарна копродукція», які цілком могли б забезпечити Україні міжнародну та національну славу. Принаймні, на рівні драматургії сценаріїв і практичності проєктів.

Зокрема, «Я працюю на цвинтарі» (11-е місце) з чудовим сценарієм Павла Бєлянського, оригінальною ідеєю (боротьба за владу над кладовищем) та українською зіркою в головній ролі (Віталієм Салієм) уже на фінальному етапі реалізації. Для завершення йому потрібно було лише 1,7 мільйона гривень, а це в 11 разів менше за встановлену Радою «граничну межу державної підтримки».

Або «13 січня» (друге місце), де є нешаблонна ідея (описана братами Капрановими) поєднати два Майдани — в Україні 2014-го та Литві 1991-го — і сполучити драму з фантастикою. Цей проєкт уже мав домовленість не лише з литовськими компаніями, але й з урядом.

Чи «Вакуум» (10-е місце) режисерки Єлизавети Сміт, уже відзначеної участю на Берлінале, чий сценарій мав дуже потужний соціальний меседж.

Що вже говорити про ідеальний, на мою думку, проєкт «Життя Антона»: максимально європейського ґатунку, чиї драматичність, комедійність і сюрреалізм нагадують фільми шведа Роя Андерссона. Але Рада вирішила знехтувати вибором експертів (хто вони такі, чи не так?) і взяти, зокрема, проєкт за межами визначеного прохідного балу в «40» — «Кисневу станцію», яка була на 12-му місці з показником 37,57.

Очевидячки, проблема комплексна. Треба не тільки міняти саму Раду, але й чітко визначати коло її зобов’язань, можливі дії та відповідальність за них. Від низу до верху, на кожному рівні ієрархії, від Держкіно до Міністерства культури, і до президента, у нас є дірки: метафорично — розміром із країну.

Наприклад, до списку експертів ще минулого року потрапили люди, які не мають жодного стосунку до кіно, а деякі навіть представляють компанії, афілійовані з країною-агресором РФ. Рада з державної підтримки кінематографії з якогось дива має право, без консультації з експертами чи з ким-небудь іншим, повертати до списку переможців ті проєкти, які знавці оцінили низько, і врешті проштовхувати в лідери тих, кого вибрали за своїм... смаком (?).

Голова Держкіно, яку призначили цього року так само зі страшним скандалом, місяцями не займалася фінансуванням підшефної структури, а для цього потрібно було домовитися з іншими учасниками процесу й підписати документи. Вона дозволила собі під час проходження 14-го конкурсу, уже після 1-го туру, особисто чинити тиск на членів Ради з державної підтримки кінематографії та членів експертних комісій. Голова опублікувала «запит заступника начальника управління стратегічних розслідувань у місті Києві Національної поліції України» щодо надання документів про певні вироблені аудіовізуальні твори окремих компаній, що могло скомпрометувати фігурантів без доказу їхньої вини.

Поруч так само стоять і міністри культури — попередній, який розвалив цілком робочу структуру Держкіно, і теперішній, який продовжує втручатися в роботу структури, за законом підпорядкованої Кабінету міністрів, а не Міністерству культури. А новий президент, на чиї фільми Держкіно давало гроші, навіть не звертає увагу на незаконні втручання однієї структури у справи іншої. І це ще не йшлося про дитяче кіно, напрямок якого в 14-му конкурсі стерли, мов якусь недоречність — Рада з державної підтримки кінематографії просто не виявила в ньому лідерів.

Яким буде продовження історії про визначення переможців 14-го конкурсного відбору проєктів Державного агентства України з питань кіно, поки не ясно. Але дуже ймовірна масова дошкульна реакція кіноспільноти, бо ситуацією, здається, незадоволене саме небо, закривши дощами й заполонивши громами всю Україну. Назріває щось більше.

Думка редакції може не збігатися з думкою автора.