Рани, які не загоюються. Як у країнах Східної Європи борються із посттравматичним синдромом
Уявіть ситуацію: серйозно поранений чоловік, не помічаючи свого стану, намагається вести себе як завжди. Він ходить по вулицях, їздить у транспорті, спілкується з людьми і робить покупки — а рана продовжує кровоточити. Пораненому погано, і якщо йому не допомогти, він помре. Але замість того, щоб бігти до лікаря, він намагається звикнути до свого становища, заглушити біль або адаптуватися до неї.
З такими ранами живуть мільйони людей. Тільки поранений — це людина, яка пройшла війну, а рана — посттравматичний стресовий розлад, скорочено ПТСР. Цей стан виникає в людей, що зіткнулися з чимось страшним, небезпечним, жахливим, із вкрай негативним досвідом, який погрожував їхньому життю. Наприклад, із війною.
Після низки військових конфліктів, через які пройшли й досі проходять жителі країн Східної Європи, від ПТСР страждають мільйони людей. При цьому багато хто навіть не розуміє, що саме з ними відбувається, і не знає, що з професійною допомогою вони могли б позбутися цього стану.
Як білоруські «афганці» жили й умирали з посттравматичним синдромом
«Якби про нас не забули, якби була можливість психологічної допомоги, то менше б у пляшку заглядали, не страждали», — каже Микола Гарбуза, ветеран Афганської війни з Білорусі.
Довгі роки після «допомоги братньому афганському народові» ветерани страждали від посттравматичного стресового розладу, для якого в СРСР не було ані назви, ані лікарів. Історії білоруських «афганців» читайте в матеріалі «Єврорадіо» «Хто не впорався сам - допомоги вже не потребує».
Безпорадні: посттравматичний стресовий розлад у ветеранів Придністровського конфлікту
Ветерани Придністровського конфлікту в Молдові теж залишилися без допомоги, з травмами, які не помічало ані суспільство, ані держава. «У молдаван психолог — це склянка вина», — посміхається ветеран Віктор Патрашку.
Скільки людей отримали психологічні травми в Придністровському конфлікті, невідомо — ніхто не рахував. Ветерани не ходять до психологів, «лікуються» алкоголем і питають себе, заради чого вони воювали. Про цих людей розповідає ZdG в статті «Безпомічні: посттравматичний стресовий розлад у ветеранів Придністровського конфлікту».
Люди, для яких війна не закінчується. Чи можна перемогти посттравматичний синдром в Азербайджані
«У нас не прийнято звертатися за допомогою до психотерапевтів, навіть з рідними про це говорити соромно, — каже Гасим, ветеран Карабаського конфлікту. — Але потрібно говорити про цю хворобу».
Коли він повернувся додому в 96-му, ніхто не міг зрозуміти, що з ним. Ветерана довго лікували від неврозу, не могли поставити правильний діагноз. Але потім йому пощастило — він натрапив на лікаря, який розпізнав симптоми ПТСР: ностальгію по війні, депресію, головні болі, безсоння, суїцидальні думки й агресію. Більшість ветеранів в Азербайджані, на відміну від Гасима, живе з цими симптомами, не знаючи свого діагнозу.
Айку Торосяну, вірменському ветерану Карабахського конфлікту, але 20 роками пізніше, теж пощастило. Відразу після повернення до мирного життя йому поставили правильний діагноз і надали психологічну допомогу.
Ми працюємо кожного дня, аби ви першими дізнавалися про новини в Україні та світі. Фондуйте в нашу діяльність на Спільнокошті, hromadske дійсно потребує вашої підтримки.
Про ветеранів Карабаського конфлікту в Азербайджані та Вірменії пише JAM-news в матеріалі «Люди, для яких війна не закінчується».
«Війна змінює людей». Як переживають психологічні травми військова медсестра, переселенець і ветеран Карабаської війни
Від ПТСР страждають не тільки колишні солдати. Розлад не щадить і тих, хто не брав у руки зброї.
«Ми так і не змогли адаптуватися, ні жінки, ні чоловіки, і тому нам складно спілкуватися і з дітьми, і з сусідами, і в суспільстві. Ми не зустрічалися і не спілкувалися з психологами. Нам нічого не пояснювали», — розповідає медсестра Рухсара Джумаєва, яка пройшла Карабаську війну не з автоматом в руках, а з медичної сумкою.
Як переживають психологічні травми військова медсестра, переселенець із зони воєнних дій і ветеран — читайте в репортажі Мейдан-ТВ «Невидимі рани».
Психологічні рани людей, які не воюють
Люди, які не воюють, але живуть на прифронтових територіях, знаходяться в стані постійного стресу. Вони переживають кошмари, нав'язливі травматичні спогади, безсоння, фобії. Після війни людина вже, звичайно, не буде такою, як раніше, але всі ці симптоми можна вилікувати.
У репортажі «Психологічні рани війни і хто їх лікує» hromadske розповідає про українську психологиню Інну Долю, яка працює з людьми, що живуть на лінії Донбаського фронту.
Посттравматичний стресовий розлад може бути викликаний не лише травмами війни. Репресивний державний режим — незаконні затримання, тортури, позасудові страти, підпали будинків, публічні приниження людей — також можуть стати причиною або посилити ПТСР. Особливо у людей, які пережили й воєнний час. Рівень такої травматизації на Північному Кавказі, особливо в Чечні, дуже високий, а фахівців, які могли б допомогти, катастрофічно не вистачає. Про ситуацію з ПТСР на Північному Кавказі читайте в аналітичному матеріалі «Осколки травм. Психологічна допомога жителям Північного Кавказу в умовах високої травматизації» на Кавказькому вузлі.
ПТСР страждають люди з різних країн, які пережили війну зі зброєю в руках і без, ті, хто пішли на війну добровільно і кого вона застала вдома, і ті, кого продовжує травмувати держава. Всім їм потрібна допомога.
За матеріалами Медиасети