Український військовий на лінії зіткнення в промзоні Авдіївки, Донецька область, 2 липня 2017 року
Фото:

EPA/VALERI KVIT

Вже шостий рік в Україні триває війна. Та гаряча лінія із запобігання суїцидів серед ветеранів та учасників бойових дій з'явилася в країні лише цього року. Хто її створив, як вона працює та чи стане це початком суспільної дискусії про психологічне здоров'я українців — з’ясовувало hromadske.

Понеділок. День захисника України. Сьома година вечора. В офісі на березі Дніпра в Києві дзвонить телефон. Чоловік знімає слухавку. Навколо всі затамували подих. «Добрий вечір! Ви зателефонували на Lifeline Ukraine».

Це — перший дзвінок на гарячу лінію із запобігання суїцидів серед ветеранів в Україні. У Пола Ніланда, засновника Lifeline Ukraine, очі горять, коли він розповідає про цей момент. Він — письменник, родом з Ірландії, провів в Україні 16 років. Останній рік працював над запуском цієї гарячої лінії.

Ідея належить колишній міністерці охорони здоров'я України Уляні Супрун. Проєкт розробляли з урахуванням австралійського та ізраїльського досвіду на гроші Британського посольства в Києві. Його мета, як каже Ніланд, — емоційна перша допомога на найвищому рівні.

«Одна з найбільших трагедій сучасної України»

За перший тиждень на лінію надійшло 52 дзвінка. Декілька людей були на межі самогубства. 

Коли людина починає говорити про суїцид, треба залучити її до розмови на 15 хвилин, розповідає Ніланд hromadske: «Якщо ви змогли вивести людину з цього стану за п'ятнадцять хвилин, вважайте, ви врятували життя».

Кількість самогубств серед ветеранів — це «одна з найбільших трагедій сучасної України», каже Ніланд. І хоча офіційних цифр немає, у квітні 2018 року голова комітету Верховної Ради у справах ветеранів Олександр Третьяков заявив, що число ветеранів, які закінчили життя самогубством, перевищило 1 тисячу людей.

Ця цифра може бути ще вищою, вважає Ніланд. «Багато самогубств не виглядають як самогубства, вони можуть виглядати як аварія чи передозування алкоголем», — каже він.

Засновник Lifeline Ukraine Пол Ніланд у своєму офісі в Києві, 18 жовтня 2019 року
Фото:

Наталя Смоленцева/hromadske

В Україні станом на сьогодні 390 тисяч ветеранів війни на Донбасі. Всі вони та їхні родичі можуть опинитися в зоні ризику.

Українська ситуація не унікальна. Люди, що повернулися з війни до мирного життя, стикаються з психологічними травмами по всьому світу. Це може бути посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) або інший тип травми. Та число самогубств в Україні завжди було дуже високим: країна за цим показником посідає восьме місце у світі, згідно з рейтингом World Population Review.

«Вони дали нам зброю, та не допомогли боротися з ПТСР»

До початку конфлікту на Донбасі в України майже не було досвіду роботи з психологічними воєнними травмами. Коли почалася війна, країна не могла забезпечити свою армію озброєнням, не кажучи вже про психологічну підготовку.

«Вони дали нам зброю — жодних зарплат, жодної амуніції — просто зброю і все», — розповідає Тарас Ковалюк. Він воював на передовій в 2014 і 2015 роках. Чи була тоді психологічна підготовка? У відповідь Ковалюк лише посміхається.

Ветеран війни на Донбасі Тарас Ковалюк, Київ, 17 жовтня 2019 року
Фото:

Наталя Смоленцева/hromadske

Лише віднедавна Україна почала активно займатися справами ветеранів та їхнім психологічним здоров'ям. У листопаді 2018 року було створене Міністерство у справах ветеранів. Майже рік потому, у вересні 2019-го, його об'єднали з Міністерством тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.

У планах нового міністерства — створення центру захисту психічного здоров'я ветеранів на базі шпиталю «Лісова галявина» під Києвом. У міністерстві також працюють над єдиним електронним реєстром Е-ветеран і планують створити «ветеранські простори» по всій України. Та все це поки лише плани.

Психічне здоров'я — табу в Україні

Нині Тарас Ковалюк працює психологом і тренером в організації «Побратими». Вона надають підтримку ветеранам та їхнім родичам за принципом «рівний — рівному». З досвіду Ковалюка, більшість ветеранів звертаються за психологічною допомогою лише тоді, коли вже не можуть впоратися самостійно.

«У нас в Україні досі сильний цей радянський стереотип, — каже Ковалюк. — Якщо просиш допомоги психолога чи психіатра, ти вже хворий». Та ситуація поступово змінюється. Через “сарафанне радіо” дедалі більше людей знаходять інформацію про такі ініціативи, як «Побратими» чи Lifeline Ukraine.

Психічне здоров'я та суїцид — досі табуйовані теми в українському суспільстві. Багато ветеранів, особливо чоловіки, відмовляються звертатися по професійну медичну допомогу. «Але ветеран може зателефонувати ветеранові», — вважає Ніланд. Тому Lifeline Ukraine теж працює за принципом «рівний — рівному».

«Навіть у сильних людей є слабкості»

Команда Lifeline Ukraine наполовину складається з ветеранів. Один з них — Олександр Чаморсов. Він повернувся з фронту в 2015 році. Цей день він прекрасно пам'ятає: не знімаючи військової форми, він цілий день просидів біля вікна, борючись з величезним бажанням поїхати назад, на війну.

«Там ти бачиш загибель своїх товаришів, обстріли, зруйновані будівлі, а тут всі розмовляють про підвищення цін, про відпустки — про що завгодно, лише не про війну», — згадує він свої почуття тоді. 

Ветеран війни на Донбасі Олександр Чаморсов в офісі Lifeline Ukraine у Києві, 18 жовтня 2019 року
Фото:

Наталя Смоленцева/hromadske

«Аби розібратися в собі, Чаморсов вирішив вивчитися на психолога. Нині він допомагає іншим ветеранам, які відчувають розгубленість, злість, самотність чи перебувають на межі самогубства.

На стіні за спиною Чаморсова висить аркуш паперу. На ньому кострубатим почерком написано: «Навіть у сильних людей є слабкості». Цю думку Чаморсов і його колеги хочуть донести до тих, хто телефонує на гарячу лінію. Адже попросити про допомогу — це найважче.

На гарячу лінію Lifeline Ukraine можна дзвонити цілодобово за номером 7333.

Незалежні завдяки вам

Ми працюємо незалежно від політиків та олігархів. Наша журналістика існує завдяки вам. Ви можете підтримати нас, а ми зможемо продовжити розповідати, що насправді відбувається.

Авторка: Наталя Смоленцева
Поділитись: