Кривава анексія без «жодного пострілу»

16 березня 2014 року Росія організувала та провела в Криму незаконний «референдум», аби надати збройній анексії півострова вигляду юридичного цивілізованого процесу.  Усі три роки після анексії Криму офіційна Москва та підконтрольні їй російські ЗМІ методично тиражують один і той самий міф. Мовляв, Крим Росія забрала собі абсолютно мирно — «без жодного пострілу» та «не проливши ані краплі крові».

Але річ у тому, що під час військового захоплення півострова Росією були і стрілянина, і поранені, і вбиті. Причому, як серед українських військових, так і серед цивільних, які виступали проти відокремлення Криму від України.

Викрадення та вбивство цивільних

Неприхований терор проти проукраїнських кримчан розпочався через кілька днів після того, як російські спецпризначенці захопили органи влади на півострові. Далеко не всі кримчани раділи появі російських триколорів на вулицях. Одним з таких небайдужих мешканців півострова був Решат Аметов.

Решат Аметов з дітьми (архівне фото зі сторінки у facebook)

Вранці 3 березня 2014 він вийшов з дому. Дружині сказав, що хоче піти до військкомату, призватись, щоб захищати цілісність України. Втім, чи він дійшов до вже зайнятого на той момент росіянами військового комісаріату — невідомо. Проте відомо, що Решат вийшов на одиночний пікет проти російської анексії на площу Леніна перед будівлею уряду автономії. Звідти його силою вивели представники так званої «самооборони Криму». Це зафіксовано на відео.

Формально правоохоронці — тоді ще українська міліція — відкрили кримінальне провадження. Втім, ані воно, ані зусилля громадськості в пошуках зниклого Аметова результатів не давали. Аж поки 15-го березня 2014-го в іншому регіоні Криму, в селі Земляничне Білогірського району, не знайшли тіло Решата — зі слідами численних жорстоких тортур, із головою, замотаною скотчем,  та вибитим чи простреленим оком. Поруч знайшли кайданки.

Решата Аметова поховали у Сімферополі 18 березня 2014 року Фото: krymr.org (RFE/RL)

Вбивць, чи бодай підозрюваних у цій справі кримські силовики не знайшли досі. Як відомо, командир «самооборони Криму» Михайло Шеремет потім був заступником Сергія Аксьонова, — нагадує голова Меджлісу кримськотатарського народу:

«Усі наявні на сьогодні факти вказують на те, що виконавцями вбивства Решата Аметова були члени «кримської самооборони», які тероризували в ті дні всіх, хто виступав проти вторгнення російських військ. Очевидно також, що Михайло Шеремет, який командував тоді «кримською самообороною», є особою, безпосередньо причетною до вбивства. Як немає сумніву в тому, що для усунення слідів злочину була залучена низка російських громадян, приставлених до Михайла Шеремета як його «радники»… Суд над вбивцями Решата Аметова неминучий…» — написав Рефат Чубаров у Facebook.

Решат Аметов був не єдиним, кого так викрали навесні 2014-го. Зниклими і досі не знайденими лишаються Іван Бондарець та Валерій Ващук (7 березня), Василь Черниш (15 березня), Леонід Корж (22 травня), Тимур Шаймарданов (26 травня) та Сейран Зинедінов (30 травня).

Одним із кричущих випадків, вже за два роки після анексії, стало викрадення активіста бахчисарайського Меджлісу, молодого члена Всесвітнього конгресу кримських татар Ервіна Ібрагімова.

Ервін Ібрагімов (архівне фото зі сторінки у facebook)

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Де Ервін? Як у Бахчисараї шукають викраденого представника Меджлісу

У ніч на 24 травня неподалік від будинку Ервіна його машину зупинили люди у формі, схожій на уніформу ДПС. Це зафіксували камери спостереження. Видно, як хлопець намагається вирватись, але його наздоганяють, затягують у мікроавтобус та їдуть із місця викрадення.

Більше Ервіна ніхто не бачив — ані живим, ані мертвим. Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров переконаний, що Ервіна Ібрагімова викрали саме через його активну позицію, відстоювання прав людини тощо, оскільки це дратувало кримську самопроголошену владу.

Про цей та інші випадки рідні жертв викрадень та адвокати політв’язнів 15 березня 2017 року розповідали у Європарламенті. Жодних новин щодо розслідування цього викрадення у кримських силовиків немає.

Штурм українських військових частин та вбивства військовослужбовців

Внаслідок анексії більшість українських військових, які відбували службу в Криму, залишились на півострові та перейшли під російський прапор. Але це сталося далеко не одразу. Весь початок березня військові частини фактично перебували в облозі проросійських активістів, російських «казаків» і так званих «зелених чоловічків» — російських військових зі знятими знаками розрізнення.

«Тим офіцерам, які вагались, пропонували таке: звичайний «соцпакет» від російської розвідки був 200 тисяч доларів готівкою командиру частини та протягом 24 годин — російські паспорти йому та всім, кого він зазначить, і безперешкодний виїзд до Росії. Тобто, якщо ти боїшся за свою безпеку, вивозимо родину, — каже автор книги «Анексія: острів Крим», політолог Тарас Березовець, — ну і розсилка СМСок погрозливого характеру близьким командира частини — дружині, дітям надсилали СМСки: «заспокойте свого батька-чоловіка, або буде лихо».

Тих, хто не здався навіть після цього, згодом брали штурмом російські спецпризначенці — відкривали вогонь по вікнах казарм, закидали світлошумовими та газовими гранатами, зв’язували та били. Так було із українськими морпіхами у Феодосії.

А так штурмували аеродром Бельбек, де українські військові не мали навіть стрілецької зброї. На відео добре чути, як насправді Крим «взяли без жодного пострілу».

Першим українським військовим, який загинув під час анексії Криму, став прапорщик Сергій Кокурін.

18 березня 2014-го року російські військові зі знятими знаками розрізнення намагались проникнути на територію 13-го фотограметричного центру ВМС України у Сімферополі. Район навколо частини був оточений тоді ще формально українською міліцією. Проте, це не завадило російським снайперам зайняти позиції в сусідніх будівлях.

Пізніше горезвісний полковник ФСБ, «польовий командир» бойовиків Ігор Гіркін (Стрєлков) заявляв, що це він керував штурмом Центру. Прапорщик Кокурін чергував на дозорній вежі і був застрелений снайпером у серце. Тоді ж важко поранили в шию командира частини. Чи варто зазначати, що стрілка, який позбавив життя українського військового, так і не знайшли.

Сергія Кокуріна поховали в Сімферополі 22 березня 2014 року Фото: Міністерство оборони України

Другим українським військовим, який загинув у Криму під час окупації півострова, став майор ВМС ЗСУ Станіслав Карачевський. Він служив у Новофедорівці, у 10-ій Сакській морській авіабригаді. Це та сама бригада, яка змогла вивести майже всі свої літаки та вертольоти на материкову Україну, коли аеродром уже фактично захопили росіяни.

У Новофедорівці лишались і ті українські військові, хто порушив присягу та перейшов на бік Росії, й ті, хто зберіг вірність Україні і просто збирав валізи для переїзду на материк (переїхати мав і майор Карачевський).

Станіслав Карачевський з сином Фото: krymr.org (RFE/RL), архів

Однак, 6 квітня 2014-го боєць морської піхоти Чорноморського флоту Росії Євген Зайцев, після словесної перепалки, наздогнав Станіслава в гуртожитку та застрелив його з автомата двома пострілами в спину та в голову. Справа навіть потрапила до суду. Російського морпіха з Якутії Євгена Зайцева на час слідства навіть не відсторонили від служби, а згодом присудили йому два роки позбавлення волі в колонії-поселенні. Тобто за вбивство українського військового росіянин отримав легке покарання, яке зазвичай отримують за ДТП чи, наприклад, несплату аліментів.

Катування проукраїнських активістів

Ще один аспект, який добре характеризує «миролюбність» окупантів — це придушення будь-якого громадського спротиву окупації. 9-го березня 2014 року на залізничному вокзалі Сімферополя «самооборона Криму» схопила голову кримської громадської організації «Український дім» Андрія Щекуна та ще шістьох українців. Їх 11 діб протримали в підвалах захопленого росіянами Республіканського військкомату, піддаючи тортурам, — одним різали вуха, іншим стріляли по ногах та руках із травматичної зброї. Лише 20 березня на адмінкордоні із Херсонщиною окупанти віддали затриманих активістів, які після звільнення одразу ж потрапили до лікарень.

Андрій Щекун (праворуч) в день звільнення (архівне фото зі сторінки у facebook)

Це не припинилось і досі

Вбивства, викрадення та катування у Криму продовжуються й досі. Причому, часто-густо цим грішать не парамілітарні угруповання на кшталт «самооборони Криму», а федеральні силові служби. Так, 15-го березня 2017-го року у Феодосії просто неба невідомі затримали Еміля Мухтемірова. Телефон забрали. Він встиг лише повідомити, що його привезли до міськвідділку ФСБ. За кілька годин деталі викрадення повідомив голова Меджлісу Рефат Чубаров. ФСБшники вивезли хлопця в поле поблизу села Зибіне та примусили копати яму, погрожуючи поховати його ж в ній. А потім кинули просто неба.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram