«Мені було легше»: дисидент Семен Глузман — про голодування Сенцова

Про власне голодування

Іще кілька років тому я був абсолютно впевнений, що мої спогади про голодування, — а вони опубліковані — це історія, яка не може повторитися. Виявилося, що світ мало змінюється. Повторилося.

Моя ситуація була набагато легшою психологічно [ніж Сенцова]. По-перше, далеко не всі радянські політв'язні оголошували такі дивні довгі голодування. Я був просто емоційною молодою людиною і мені хотілося показати їм — Брежнєву, Андропову, радянській владі, — що я їх не боюся. Може тому, що приховано я їх боявся.

Я був не єдиний, хто голодував довго. Але там було все трохи простіше: ти вирішуєш емоційно, зазвичай, це не пов'язано з політикою, радше вимога припинити свавілля — неправильно покарали тебе або листи не пускають від рідних, тобто звичайні побутові деталі нашого життя. Коли вони накопичуються, я реагував.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Помилування Сенцова: чи може Путін звільнити політв'язня без його особистого звернення

Але я ж нікому нічого не обіцяв, не вимагав свого звільнення та звільнення інших політв'язнів. Через 112 або 114 днів [голодування] я справді відчув наближення смерті... Я лікар, але там і не потрібно було бути лікарем. Я розумів. Хоча було примусове годування, тричі на тиждень вставляли шланг і заливали теплу поживну суміш, яка додавала на короткий час сил. Але коли я відчув наближення смерті, а жити-то мені дуже хотілося, я попросив папір, написав заяву начальникові колонії, що припиняю голодування. І все. Світ же не знав, що я голодую. Це було моє рішення, не надто, можливо, продумане від початку. А потім інше рішення — припинити, щоб жити далі.

Мене випустили в зону, зима... Урятувало мене лише те, що м'яса нам не давали і рибу теж не давали. Давали тільки кашки, тому вижив. Але ніякого спеціального виходу з голодування тоді не було, це був приклад для інших. Мене зважили — 42 кілограми.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Місто, куди немає дороги: фоторепортаж з Лабитнангі, де утримують Олега Сенцова

Президент Асоціації психіатрів України, правозахисник, колишній дисидент та політв'язень Семен Глузман (ліворуч) та журналістка Громадського Наталія Гуменюк у студії Громадського, Київ, 21 серпня 2018 року Фото: Віталій Швець/Громадське

Про голодування Сенцова

І зовсім інша ситуація в Олега Сенцова. По-перше, він поставив абсолютно неймовірну вимогу. Він же бореться за звільнення всіх путінських політичних в'язнів. Я не впевнений, що Господь може переконати Путіна — це дуже специфічна людина. Але коли ти заявив таке, і коли ти знаєш, що кожен твій день стає відомим широкому цивілізованому світу... Дуже важко вийти із цього стану.

Про Брежнєва і Путіна

Мене не звільнили. Брежнєв відрізнявся від Путіна. І колективний Брежнєв, і сам Брежнєв. Він був, либонь, не надто розумною людиною, але не був злим і агресивним. І коли ухвалювалися рішення, то вони ухвалювалися. Коли Комуністична партія Франції і вчительська асоціація Франції тиснули на Брежнєва, щоб він випустив Леоніда Плюща — його випустили з психіатричної лікарні. За 4 роки його встигли зробити овочем, але менше з тим, його випустили до Франції.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Етапом через пів-Землі: історія ув'язнення Сенцова і Кольченка» — документальний фільм Громадського

Було багато таких історій, поступалася радянська влада, тому що Брежнєв і його команда хотіли бути так само, як і Путін. Усі диктатори хочуть, щоб їм подавали руку, вони хочуть, щоб їх любили і поважали.

Про Клиха і лікування в психіатричній лікарні

У Росії справді були випадки, і їх досить багато, а надто в період Путіна з'явилися яскраві випадки використання психіатрії для покарання людей — не лікування, а покарання. Думаю, що історія з Клихом складніша. Якщо він справді хворий і має відхилення, це не те захворювання. Сам по собі його стан не є таким, щоб його карати.

Президент Асоціації психіатрів України, правозахисник, колишній дисидент та політв'язень Семен Глузман у студії Громадського, Київ, 21 серпня 2018 року Фото: Віталій Швець/Громадське

Про Сенцова

Я чув у переказі від сестри (Сенцова — ред.) про нього. Звичайно, в нього вже немає тих сил, і він уже не той Олег, який був яскравим і дуже активним, це абсолютно зрозуміло. Водночас він абсолютно чітко орієнтуються і в собі, і в навколишньому просторі.

Про підтримку Сенцова

Я постійно повторюю, що ми не можемо вплинути, адже ми слабкі, ми такі, які є. Ми не можемо відбити армію Путіна, тому що вона набагато сильніша. Ми не можемо змусити цю людину, яка мислить не тверезо, а дуже емоційно, стати гуманістом. Він ним не стане. Найголовніше, що тепер відбувається — цивілізований світ став тиснути на Путіна, це єдиний вихід. Поступиться він чи не поступиться, залежить від ціни. Він же торгаш насправді. Але, я думаю, цивілізований світ не може скласти ту ціну, яку він хоче. Бо він хоче, щоб всі все забули, і він став знову володарем шматочка земної кулі. А цього не станеться.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Страшно, що можу його не побачити взагалі», — мама Олега Сенцова

А ми, наші пікети і розмови не можуть допомогти Олегові, але мають допомогти нам з вами, адже ми повинні нарешті стати єдиним народом України, повинні робити завжди те, що робимо тепер... Страждає незнайомий нам український громадянин — ми впевнені в тому, що він страждає. І ось це — процес одужання українського народу, який з населення перетворюється на народ.