Щастя, злий інтернет та наративна економіка — уроки Давосу для України
hromadske вже писало про головні підсумки участі України у Всесвітньому економічному форумі в Давосі. А також про те, що цього року обговорювали на традиційному «Українському сніданку».
Але українська програма в Давосі включала ще й зустрічі з відомими інтелектуалами, журналістами, політиками та бізнесменами. hromadske побувало на кількох таких зустрічах. Про думки, які на них звучали — далі у матеріалі.
Гроші та історії
Багато відомих економістів сьогодні виходять за межі традиційної економічної теорії.
Припущення, що люди — суто раціональні істоти, які у своїх рішеннях керуються тільки розумом, давно ставлять під сумнів. В економічній поведінці діють емоції, на наш вибір у супермаркеті впливає несвідоме, ринки залежать від страхів, а для прогресу важлива віра. Це речі, про які дедалі частіше говорять економісти.
Класичною вже стала книжка нобелівського лауреата Деніела Канемана «Мислення швидке й повільне» (Thinking, Fast and Slow). Вона про те, як «швидке мислення» — інтуїція, звички, емоції — впливають на наші рішення, чому це може бути добре і чому це може бути погано.
Роберт Шиллер, нобелівський лауреат з економіки, який передбачив дві глобальні фінансові кризи, також говорить про ірраціональне. Але його акцент — це історії, stories.
Він пропонує поняття «наративної економіки», або економіки історій. Його цікавить те, як історії стають «вірусними» і як вони спричиняють зміни поведінки у людей.
«Економічні зміни визначаються історіями, — говорить він під час зустрічі в «Українському домі». — Зміни, які ми бачимо, є більш психологічними, ніж ми думаємо».
Деякі історії постійно повертаються, крізь століття та тисячоліття. Нинішній страх перед штучним інтелектом, на його думку, є різновидом страху перед машинами, які заміщують людей – і сходить аж до Гомерової «Іліади». Він, наприклад, був дуже гостро відчутним під час «Великої депресії» 1930-х років. Коли з’явився телефон, де ти контактуєш з іншою людиною, набираючи номер, а не через телефоністку, це здійснило революцію, але також викликало страх: людей активно заміняють машини.
У цьому страхові більше ірраціонального, ніж раціонального, і робота над цим страхом стає важливим елементом економічної політики урядів. Страхи та надії визначають розвиток економіки і часто є головними причинами криз чи стрибків.
Уряди та щастя
«Софтові» речі все більше цікавлять не тільки економістів, а й урядовців. Один із трендів сучасних обговорень у світі — це спроби знайти додаткові показники, що вимірюють успішність суспільств. Одним із таких показників стає щастя (happiness) або «добре життя» (wellbeing) на противагу «добробуту» (welfare).
Але як вимірювати щастя у суспільстві? Адже відчуття щастя — це суб’єктивна річ, на яку впливають психологічні особливості людини, культурна ментальність, національні традиції, а не тільки об’єктивні вимірювані показники.
Психолог з Гарварду Деніел Ґілберт, автор книжки «Stumbling on Happiness» («Спотикаючись об щастя»), іронізує з тих, хто вважає, що рівень щастя в суспільстві неможливо виміряти. У ХХ столітті психологи та економісти вважали, що не варто брати до уваги те, що люди думають чи говорять про себе — бо це вкрай суб’єктивно. Зараз же підходи інші: об’єктивна наука може спиратися на суб’єктивні реакції і виводити з них закономірності, стверджує він. Медицина теж заснована на суб’єктивних оцінках, коли люди кажуть лікарям, що вони відчувають — і лікарі приймають ці твердження всерйоз. Те саме — з дослідженнями відчуття щастя, або суб’єктивного переживання «доброго життя» (subjective wellbeing).
Дослідження щастя говорять про те, що люди зазвичай мають вкрай низький рівень задоволеності, коли вони нічого не роблять, говорить Ґілберт. Ключ до щастя — це бути залученим у діяльність, яка приносить результати — хай навіть і малі. Неробство — це шлях від щастя, а не до нього. Також для щастя важливі соціальні зв’язки: самотні люди зрідка щасливі.
Свої думки про щастя також висловлює Андерс Фоґ Расмуссен, колишній прем’єр Данії та генеральний секретар НАТО. Індекси щастя з року в рік називають Данію однією з найщасливіших країн планети — кілька років поспіль вона займала перше місце.
Ключ до цього — у тому, що Данія має стабільний та гармонійний соціально-економічний розвиток. Але, на відміну від інших капіталістичних країн, на кшталт США, Данія більш справедливо розподіляє багатства. Важливою в цій країні є не тільки цінність заробляння багатств, але й їхнього перерозподілу. Крім того, у Данії високий рівень соціальної мобільності, говорить Расмуссен.
Для відчуття щастя також важливе довкілля. Якісна екологія, красиві ліси та пейзажі — ось що дає людям щастя, говорить Расмуссен.
Інший важливий елемент — збереження культури. Індивіди і суспільства, які живуть активним культурним життям, щасливіші від тих, в кого культура мало розвинута, стверджує колишній генсек НАТО.
Важливим елементом для щастя є ідентичність. Коли люди бояться, що втратять свою культуру та історію — це робить їх нещасливими.
Добре врядування, нульова толерантність до корупції, безкоштовна освіта — ось також ключі до данської формули щастя, на думку Расмуссена.
Він також звертає увагу, що в країнах із високим рівнем щастя краща ситуація з ґендерною рівністю. Країни, де жінки зараз очолюють уряди — Нова Зеландія, Фінляндія, Ісландія — як правило, мають високі показники щастя.
Ми працюємо щодня, аби ви першими дізнавалися про новини в Україні та світі. Фондуйте у нашу діяльність на Спільнокошті, hromadske дійсно потребує вашої підтримки.
Як зробити інтернет не таким злим?
Люди не можуть бути щасливими, якщо їх оточує інформаційний «треш». Інформаційна гігієна — ще одне ключове питання, яке хвилює світових інтелектуалів та інноваторів.
Поширення дезінформації та мови ворожнечі є наслідком шкідливих бізнесових моделей техгігантів, вважає Джиммі Вейлз, засновник Wikipedia.
Економічні моделі Facebook чи Twitter будуються на доходах від реклами. А тому їхні алгоритми «заточені» на те, щоб збирати дані з людей, аби використовувати їх далі в рекламних кампаніях. Безкоштовний контент і платформи спілкування — це сир у мишоловці: в обмін на «халяву» і «підключеність» користувачі віддають інформацію про себе, що робить їх відкритими мішенями для інформаційних чи маркетинґових атак.
Wikipedia, натомість, від початку будувалася на іншому підході.
«Для нас неважливо, що ви читаєте, ми не збираємо ваших даних», — говорить Вейлз. Модель Wikipedia — це модель людських пожертв, і тому ця модель вільніша від тих негативів, які присутні у соцмережах на кшталт Facebook.
Вейлз також розповідає про нову мережу, яку він заснував – WT.Social. Вона побудована як соцмережа для спілкування, але будується на принципах Wikipedia, радше ніж на моделі Facebook. Ця модель не залежить від «клікбейтів» і популярності контенту; також немає «зворотного» механізму передавання своїх даних.
Вейлз також міркує, що техкомпанії та уряди можуть зробити, аби зменшити градус мови ворожнечі та дезінформації. Одне з рішень — відтермінувати поширення контенту. Наприклад, коли користувач може «пошерити» контент тільки через 15 хвилин після того, як його побачив. За таких умов люди зможуть емоційно «відійти» і обміркувати, чи справді інформація заслуговує на те, щоб повідомити про неї іншим.
Бути справжнім, щоб переконувати
Усі ці тренди впливають на те, куди рухається демократія. Як змінюються ментальні карти виборців та їхня поведінка; що їм пропонують політики та як хочуть виборців переконати.
Фарід Закарія, американський журналіст, телеведучий CNN та колумніст The Washington Post, стверджує, що у світі все більше цінують чесність та справжність. Що більш віртуальним, ігровим і лицемірним стає світ, що більше в ньому ролей і масок, які люди надягають на себе та інших, то більший запит на справжність і простоту.
«Успіх Зеленського в Україні є знаком того, що люди цінують справжність», — говорить Закарія. Ключ успіху Трампа в тому, що він не ховає своїх емоцій, говорить саме те, що думає, і спонтанно реагує на події — люди потребують такої спонтанності все більше.
У цьому світі швидких реакцій та емоцій Україні дуже важливо не загубитися: «Найбільший виклик для країн на кшталт України — це бути забутою».
На думку Закарії, процес імпічменту Трампа в США повернув Україну до американського порядку денного. «Тепер про Україну говорять на кухнях», — каже він. Але виклик постає саме в тому, як у цьому шумі інформації та емоцій дати голос самій Україні, справжній.
Щастя, емоції, надії, страхи, історії, залученість, справжність — ці поняття зі словника індивідуального життя все більше визначають життя великих систем: світової економіки, суспільних організмів та державних структур. Відмінність між малим та великим, між індивідом та системою стає дедалі менш відчутною. Мова, якою говорить світ, швидко змінюється, й Україні важливо навчитися розповідати про себе тією мовою, яку інші розуміють. А це мова щастя, історій, емоцій і справжності.
Дякуємо Міжнародному фонду «Відродження» за організацію поїздки журналіста hromadske в Давос