Сила нейропластичності. Правда й міфи про те, як тренувати мозок та поліпшувати пам’ять

Нейропластичність — здатність мозку до самовідновлення — є відкриттям останніх років, трендом сучасної науки та нейропсихології зокрема. Теза про те, що людський мозок здатний змінюватися під упливом емоцій, нових досвідів, перекочувала в книги із саморозвитку та мотивації. Там це явище подекуди описують як універсальний диво-засіб, що може змінити особистість. Одержимість нейропластичністю породжує міфи й робить її ледь не панацеєю.

Як насправді працює нейропластичність із біологічного погляду й чим вона корисна для покращення якості життя — у матеріалі hromadske. 

Дівчина без правої півкулі мозку та з мрією про балет

Коли у трирічної Камерон Мотт із Північної Кароліни, США, почалися напади епілепсії, це стало неабияким випробуванням для її родини. Протягом наступних кількох років стан дівчинки погіршувався — епілептичні напади траплялися до 10 разів на день, Камерон втрачала здатність говорити. Лікарі поставили діагноз — енцефаліт Расмуссена, рідкісне запалення головного мозку (найчастіше це дитяча хвороба). Імунітет сприймає клітини мозку як ворожі та починає їх вражати — відтак дитина втрачає здатність учитися, усвідомлювати себе.

Був тільки один порятунок — видалити праву півкулю мозку. У 2010-му, коли все відбулося, така операція вважалася складною, але можливою. От тільки був ризик — дівчинка могла залишитися паралізованою. Батьки вагалися, але лікарі сказали, що це єдиний шанс вилікуватися. У перші дні після операції ліва частина тіла дівчинки залишалася паралізованою. Однак після місяця інтенсивної фізіотерапії Камерон власними ногами вийшла з лікарняної палати! Вона могла рухатися, бігати, стрибати. Усім навколо розповідала про свою мрію стати балериною.

Тепер це стало можливим. Сьогодні Камерон — активна тінейджерка. Обожнює математичні ребуси, хоче бути вчителькою математики.

Ця історія здається дивом, проте нейрохірург Камерон, лікар Джордж Джалло, від початку був упевнений: події розвиватимуться саме так. Він знав, що мозок у дітей швидко регенерується, і за допомогою одного біологічного механізму ліва півкуля буде здатна перепрошити себе й узяти функції правої півкулі.

Цей механізм — нейропластичність. Коли певна частина нервових клітин помирає, нейрони, які залишилися, перебирають на себе їхні функції та формують нові зв’язки — так компенсуються втрачені. Завдяки нейропластичності люди відновлюються після важких хвороб та операцій.

Що таке нейропластичність?

Цим терміном характеризується здатність мозку людини вчитися та змінюватися протягом усього життя. Цей механізм виник у процесі еволюції, щоб нервова система людини мала змогу якнайшвидше відновлюватися після травм. Нейропластичність допомагає зменшити наслідки структурних змін, спричинених такими патологіями, як розсіяний склероз, хвороба Альцгеймера, безсоння тощо.

В основі цього механізму лежить синаптична пластичність. Коли ми вчимося чи отримуємо новий досвід, мозок встановлює серію нейронних зв'язків. Ці нейронні мережі є шляхами, якими нейрони обмінюються між собою інформацією. Вони формуються в мозку під час навчання та практики — так само у траві утворюється стежка, якщо нею пройти безліч разів.

Нейрони взаємодіють між собою за допомогою сполук, які називаються синапсами, і ці комунікаційні шляхи можуть відновлюватися протягом усього життя. Щоразу, коли ми отримуємо нові знання (через постійну практику), комунікація між нейронами посилюється.

Науковий шлях нейропластичності

У 1894 році іспанський учений Сантьяго Рамон-і-Кахаль на доповіді Лондонському королівському суспільству стверджував, що розумові вправи призводять до появи нових відростків нервової тканини, і величезне значення мають сполуки між нервовими клітинами.

Рамон-і-Кахаль не першим дійшов такого висновку. У 1860 році про схожі спостереження писав англійський філософ Джордж Х. Льюїс. А в 1874 році Чарльз Дарвін помітив, що мозок домашнього кролика значно зменшився проти мозку дикого зайця. Він пов’язував це з тим, що багато поколінь кроликів перебували в обмеженому просторі й украй мало використовували інтелект, інстинкти та рухову систему.

Наукова спільнота не визнавала цих дослідів. Через 10 років після своєї доповіді Сантьяго Рамон-і-Кахаль під тиском спільноти повністю відмовився від своїх поглядів. Тоді він написав, що «в дорослої людини нервові зв’язки постійні та незмінні. Ніщо не регенерується».

На початку 1960-х років фізіологи та нейробіологи здійснили низку важливих відкриттів, пов'язаних із упливом сенсорного досвіду на мозок. А втім, ці дослідження в наукових колах або ігнорували, або відкрито висміювали. І так тривало аж до 1973 року. Тоді Тім Блісс і Тер'є Ломо представили свої роботи, які пояснювали фізіологічні механізми довготривалого посилення синаптичних зв'язків — а це ігнорувати було неможливо. Після цього нейропластичність привернула увагу науковців у всьому світі.

Культ особистісної трансформації

Темою постійної зміни мозку зацікавилися не тільки вчені. У 2007 році вийшла книжка психіатра та психоаналітика Нормана Дойджа «Самовідновлення мозку». У своїй рецензії видання New York Times проголосило, що «сила позитивного мислення нарешті здобула науковий авторитет». Книжка з накладом понад мільйон примірників миттєво розійшлася у 100 країнах.

Після цього почався справжній бум на літературу, присвячену саморозвитку за допомогою нейропластичності. Водночас з’явилися неймовірні історії повного зцілення після інсульту або відновлення після наркотичної залежності. Нейропластичність почали сприймати як ліки від усіх хвороб. Люди повірили, що з її допомогою зможуть стати найуспішнішими версіями себе: вмить полюбити корисну їжу, пробігти марафон, сформувати неймовірний імунітет.

Правда про нейропластичність полягає в тому, що вона існує та працює. Але це не диво-засіб, який здатен повністю перепрошити мозок людини й змінити її особистість. Професор психології та медичної освіти Університетського коледжу Лондона Кріс МакМанус ставить питання: «Чому навіть науковці хочуть у це вірити?» Він вважає, що шаленство навколо нейропластичності виникло як відповідь на міф про особисту трансформацію, що переслідує культуру Заходу протягом багатьох поколінь. Цей міф про те, що ми можемо бути ким завгодно й досягти будь-яких висот, якщо достатньо сильно повіримо в себе.

Цінність повсякденних звичок

Якщо після цієї інформації здається, що нейропластичність не для застосування у повсякденні, то це також не зовсім правда. Так, дива може й не статися, але важливо розуміти: те, що ми робимо кожного дня, формує наш мозок і нас загалом.

Наприклад, математики мають більше сірої речовини у нижній тім’яній частині, яка відіграє ключову роль у лічбі та обчисленнях. Найбільший приріст сірої речовини спостерігається саме в тих математиків, які працювали найдовше. Інше дослідження показало, що в лондонських таксистів гіпокамп — частина мозку, яка відповідає за просторову пам’ять — більший, ніж у водіїв автобусів. Адже автобуси їздять уже прокладеним маршрутом, водночас таксисти щоразу шукають новий. А втім, коли водії таксі виходили на пенсію, їхній гіпокамп зменшувався в розмірах.

То що ж робити?

Аби змінити свій мозок, важливо вводити нові звички. Нейропластичність у повсякденному житті — це мистецтво маленьких кроків. Якщо є бажання більше зосереджуватися на позитиві, можна запровадити звичку раз на день перераховувати п’ять речей, за які ви вдячні. Спочатку може бути складно, але потім мозок звикне, і йому буде легше відшукати позитивні моменти.

Медитація також змінює мозок. Учені з’ясували, що техніки медитації здатні збільшити ділянки мозку, які відповідають за регулювання емоцій та саморефлексію. Також зменшується об’єм клітин у мигдалині, яка відповідає за страх, тривогу та стрес. Учасники дослідження зазначали, що менше відчувають стрес — а це свідчить про те, що медитація змінює не тільки мозок, а й суб’єктивне сприйняття.

Вивчення мов допомагає мозку залишатися гнучкішим. Дослідження показали, що мозок людини, яка знає не одну мову, містить більше білої речовини. А вона дозволяє швидко й ефективно передавати повідомлення через нервові мережі. Вивчення іноземних мов сприяє тому, що з віком залишається більше нейронів, а також зміцнюються зв'язки між ними.

Нейропластичність — це не лише про розумові навантаження. Аеробіка сприяє зростанню кількості нейронів у гіпокампі — а значить, покращує пізнавальні здібності, уміння асоціювати й поєднувати факти. Будь-які фізичні навантаження, навіть прогулянки, збагачують організм киснем, а цим покращують і роботу мозку.

Темний бік нейропластичності

Нейропластичність має й недоліки, адже наш мозок чутливий до будь-якого досвіду. Саме завдяки цій особливості працює реклама та пропаганда — що частіше ми чуємо певні меседжі, то більше віримо їм. Крім того, мозок легко всотує і запам’ятовує негативний досвід.

Якщо людина довго перебуває в токсичних відносинах, мозок пристосовується й починає вважати, що це і є нормою. Саме тому інакші стосунки, наповнені любов’ю, можуть здаватися некомфортними. Мозку потрібен час, аби знову перелаштувати себе.

Це не означає, що потрібно закритися від будь-якого досвіду. Але розуміючи, яким піддатливим є наш мозок, ми станемо уважнішими й будемо контролювати його — замість того, щоб він контролював нас.

Авторка: Олександра Калініченко