Спецпроект «Сіра Зона»: як живуть робітники заблокованих підприємств Донбасу

Вже понад два місяці вантажі з українських підприємств, розташованих в самопроголошених «ДНР» та «ЛНР», не пропускають на контрольовану урядом територію.

Наприкінці січня активісти та колишні учасники АТО за підтримки народних депутатів від «Самопомочі» заблокували залізничні та автомобільні шляхи на лінії розмежування. Тоді керівники невизнаних «республік» захопили всі великі підприємства, які до цього сплачували податки в український бюджет. У відповідь офіційний Київ ухвалив рішення зупинити будь-який товарообіг з підприємствами на території т.з. «ДНР» і «ЛНР». На зміну «блокадникам» прийшли поліція та Нацгвардія.

Як ці події вплинули на життя простих робітників великих підприємств Донбасу – у сьомій серії спецпроекту Громадського «Сіра Зона».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що означає рішення РНБО про «блокування» Донбасу

Наприкінці січня активісти та колишні учасники АТО за підтримки народних депутатів від «Самопомочі» заблокували залізничні та автомобільні шляхи на лінії розмежування Фото: Громадське

У лютому прибічники блокади спорудили редут «Кривий Торець» в селі Щербинівка поблизу Торецька, просто на залізничних коліях, заблокувавши поїзд, навантажений вугіллям із шахт непідконтрольної території.

Саме цей залізничний перегін намагалися розігнати невідомі, погрожуючи «блокадникам» бензопилою. Після рішення Ради нацбезпеки й оборони прихильники блокади залишили залізничний перегін, проте на зміну їм прийшли офіцери поліції та Нацгвардії.

Коли ми приїхали, то потрапили на обід. Правоохоронці на камеру спілкуватися відмовилися і попросили не знімати зблизька спецтехніку. Кажуть, поки що мають наказ просто залишатися тут.

На зміну «блокадникам» на залізничному проїзді поблизу Торецька прийшли поліція та Нацгвардія

Фото: Громадське

Спецтехніку зблизька просять не знімати

Фото: Громадське

«Блокадників нагнали – груз пішов. Тут поліція була, щоб вони назад не вернулись. Пару составів пройшли, я якраз вночі працював. Але я не бачив, що там іде, мені воно не треба», — розповідає Артем, наглядач залізничного перегону.

Його знаходимо у будиночку біля самих колій, він каже, що за цей час уже втомився від журналістських телекамер. За словами чоловіка, тієї ночі, коли «блокадники» пішли, через перегін встигли проїхати кілька поїздів, навантажених вугіллям з боку т.з. «ДНР».

Зараз вантажні перевезення знову зупинено – на цій ділянці за день проходить лише дві електрички, які курсують контрольованою урядом частиною  області.

Наглядач залізничного перегону втомився від журналістських телекамер за період «блокади» Фото: Громадське

«Тепер невідомо, чи взагалі будемо працювати тут»

«Ось наші інструменти, мастило… Так, у нас тут спекотно…» — Наталка, якій трохи за 30, збирає важкі металеві інструменти. Ми зустріли її «під землею» — у приміщенні, де до коксових печей підведено газові комунікації.

Наталка народилася в Авдіївці і живе тут усе життя. Вчилася на швачку, але вже багато років щодня о 8-й ранку приходить в цех коксохімічного заводу, де обслуговує коксове обладнання. Працюють тут здебільшого дівчата. Робота важка фізично та шкідлива для здоров’я, проте іншу в місті знайти непросто.

Наталка вже багато років працює на Авдіївському коксохімічному заводі

Фото: Громадське

«Я прийшла на завод у 23 роки. Мама мені казала: заробляй стаж, поки молода. Стаж я вже відпрацювала. Думала після цього знайти якусь ліпшу професію, але… завадила війна, — каже Наталка. — А тепер взагалі не знаю, чи будемо ми й тут працювати через цю блокаду».

Робота на коксохімі важка фізично та шкідлива для здоров’я, проте іншу в місті знайти непросто

Фото: Громадське

Фото: Громадське

Підприємства Донбасу тісно пов’язані між собою. Низка заводів на контрольованій урядом території залежить від палива, яке постачалося з самопроголошених «республік». Через блокаду ці підприємства змушені скоротити виробництво, а працівники ризикують втратити роботу.

Під загрозою опинився й Авдіївський коксохімічний завод, де працює Наталка. Це найбільше в Європі підприємство з виробництва коксу для металургійної галузі. Щомісяця завод потребує 70 тисяч тонн коксівного вугілля. 25% сировини до блокади постачалося з шахт, розташованих у т.з. «ДНР» та« ЛНР».

«Ми знайшли вихід — замінюємо вугілля, якого бракує, поставками з США та Австралії. За якістю вони не поступаються, проте їхня вартість у 3,3 рази вища за вітчизняне», — пояснює директор з якості Авдіївського коксохіму Григорій Клешня.

До того ж, за його словами, щоб укласти нові контракти із закордонними постачальниками, а потім доставити вугілля на завод, потрібен час. Через брак необхідного для виробництва коксівного вугілля два цехи зупинилися. Страждають від цього не тільки працівники, відправлені у вимушену відпустку, але й обладнання – печі зі спеціальної цегли не можна охолоджувати. Через це вони руйнуються і коксові батареї доведеться перекладати, а це, за словами керівництва коштуватиме, сотні мільйонів гривень.

Директор з якості Авдіївського коксохіму Григорій Клешня Фото: Громадське

Близько двох сотень працівників коксохіму відправлені у вимушену відпустку через зупинку цехів. Олексій – один з них. Зараз він отримує дві третини зарплатні, а на роботу виходить лише відмічатися. Його дружина працює в лікарні, вона стала годувальницею для всієї родини. Їхати з Авдіївки чоловік не хоче, бо тут батьківська квартира і все життя — друзі, родичі.

«Нам вугілля потрібне, а залізниця перекрита. Чекаємо, сподіваємося, що все буде нормально», — з Олексієм зустрічаємося у дворі школи неподалік його дому.

Олексій – один з близько двох сотень працівників коксохіму, яких відправили у вимушену відпустку через зупинку цехів Фото: Громадське

Повноцінна робота заводу так само необхідна для безперебійного функціонування всього міста, адже підприємство подає тепло і воду.

«Вугілля вистачить на два місяці»

«Зараз я покажу вам, де ми відвантажували вагони, а тепер тут – нічого немає», — з цього Роман починає нашу екскурсію Луганською теплоелектростанцією в місті Щастя. Він відповідає за склад вугілля, який від початку блокади не поповнюється.

«Ми потребуємо антрациту. Це вугілля до нас привозили з шахт «Свердловантрацит», «Ровенькиантрацит». З 1 березня поставки припинилися. Працюємо на паливі, яке лишилося у нас на складах», - каже чоловік.

Роман провів екскурсію Луганською теплоелектростанцією в місті Щастя

Фото: Громадське

Щомісяця електростанція потребує близько 150 тисяч тонн вугілля. Зараз на складі лишилося 290 тисяч тонн. Якщо поставки не відновлять, цього вистачить на 2 місяці.

Керівництво електростанції шукає альтернативних постачальників антрациту закордоном, проте поки що нових контрактів не укладено. Луганська ТЕС – єдиний виробник електроенергії у всій області. Якщо вона зупиниться, — без світла залишиться понад 1 мільйон людей по обидва боки лінії розмежування.

Склад вугілля від початку блокади не поповнюється

Фото: Громадське

Луганська ТЕС – єдиний виробник електроенергії у всій області

Фото: Громадське

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ніхто нікуди не їде»: чим живуть блокадники і хто проти них?

Питання товарообігу з непідконтрольною частиною Донбасу і досі лишається не вирішеним. Частина «редутів» на залізничних шляхах продовжують контролювати прибічники блокади. Вони висувають нові вимоги до влади, як от звільнення українських полонених, утримуваних так званими «республіками». Запевняють, що не підуть до їх повного виконання.

«В нас триває війна і шукати спад економічного зростання або ВВП внаслідок зупинки торгівлі з бойовиками може лише дурень», — наполягають на своєму «блокадники».

Читайте цей матеріал також російською мовою

Підписуйтесь на наш канал в Telegram