Справа знань і звичок. Екоактивні українці розповідають, як і чому почали сортувати відходи

На кожного українця припадає приблизно 10 тонн сміття. Україна, яка продукує понад 400 мільйонів тонн відходів щорічно, входить додесятки країн з найбільшим обсягом сміття на одну людину. Майже все воно потрапляє на звалища й полігони. Переробляють мізер: лише 6 % від загальної кількості.

З розвитком екорухів усе більше людей в Україні долучаються до свідомого споживання та перероблення. Великі компанії, які виробляють продукти, також мають піклуватись про відповідальне поводження з відходами. Саме тому Coca-Cola запустила глобальну стратегію «Світ без відходів», мета якої — до 2030 року збирати й віддавати на перероблення таку ж кількість упаковки, яку продукують (абсолютно всю упаковку Coca-Cola можна переробляти). Так, торік в Україні компанія досягнула цієї мети майже наполовину: вона зібрала й переробила 43% (9 297 тонн) упаковки.

hromadske разом із Coca-Cola розповідає історії трьох людей, чиї щоденні екологічні звички бережуть планету. Вони знають, як правильно сортувати сміття та чому важливо змінювати свою екоповедінку сьогодні — це інвестиція в завтра.

Почала з себе: як чернівчанка зі шкільного віку сортує сміття

Софія Король живе у Чернівцях. Їй 18 років. Ще зі школи дівчина займається екоактивізмом. Вже три роки, як сортує сміття і бере участь у різних екозаходах. Її діяльність почалася з екологічного проєкту для шкіл «Zero Waste School», де вона як менторка допомагала командам учнів та вчителів ставати більш екосвідомими та переробляти сміття за допомогою доступних ресурсів. Тепер Софія координує міжнародну ініціативу Let’s do it Ukraine у Чернівецькій області. Разом із командою вона навчає людей сортувати сміття, організовує колективні прибирання міста та проводить тренінги для тих, хто бажає долучитися до екоруху.

У 10 класі, коли я полетіла в Іспанію за шкільним обміном, то побачила, наскільки там люди обізнані в екології і як вони сортують сміття. Так, там створені всі умови для цього, до того ж іспанці розуміють, чому це важливо. А в Україні дорослі й діти досі викидають пляшки та інший непотріб на вулиці. Ці контрасти мене вразили і, повернувшись додому, я захотіла щось змінити. На той час уже мала певний запас знань: брала участь у проєкті Zero Waste School, що має на меті підвищити обізнаність школярів щодо захисту довкілля, запровадити сортування та перероблення сміття, залучаючи для цього доступні ресурси.

Почала з себе. Спочатку сортування здавалося важкуватим, але це справа знань та звичок. Папір збираю, поки не накопичиться декілька кілограмів. Тоді здаю на макулатуру. Його приймають не всюди — як і скло. Не можна просто вийти з будинку і викинути відходи у спеціальні контейнери: треба їхати до інших районів, де є пункти приймання. Органіку передаю бабусі в село на компост. Саме ці додаткові зусилля і створюють перепони для інших людей. Навіть моя родина ще не перейшла повністю на сортування. Мама за звичкою купує пластикові пакети, ігноруючи мої полотняні торбинки, які я пропоную як альтернативу. Але я впевнена, що з часом це зміниться.

У нас не розвинена культура сортування та екологічного способу життя загалом. Декілька тижнів тому я купувала каву на вулиці, а поруч стояли баки для сортування сміття. Коли викидала пластянку — помітила, що всередині смітник спільний: контейнери відрізнялися кольорами тільки зовні. Тобто заклад досить поверхнево поставився до екотенденцій, зробивши це просто на позір.

Інша проблема — в Чернівцях немає повноцінних сортувальних станцій. Є декілька пунктів приймання сміття, де можна здати папір, скло, кришки, батарейки. Але їх украй мало як на місто, де мешкає понад 260 тисяч людей. Сміття з загальних баків вивозять на полігон. Ситуація поза містом ще гірша: там немає навіть звичайних сміттєвих баків. У селі, де живе моя бабуся, люди просто виносять сміття до річки, де воно й перегниває або залишається там лежати, бо не розкладається.

Мої одногрупники знають, що я займаюсь екоактивізмом: сортую сміття, проводжу тренінги для людей, які теж хочуть цього навчитися, організовую дні колективного прибирання у місті. Підтримують мене, беруть участь в екоініціативах, долучаються до прибирання.

Головне у цій справі — почати. Подумати, від чого можна відмовитися або чому можна знайти альтернативу. Насамперед це пакети, стаканчики, соломинки — замість цього можна придбати базові речі, придатні для багаторазового використання.

Особливих правил у мене немає. Треба просто сповідувати такий спосіб життя як релігію, і не здаватися. Але я б радила ще послухати курси щодо того, як правильно сортувати, що купувати. Переглянути цікаві відеоролики, виступи людей, які будуть надихати та допоможуть не відступати зі шляху, прочитати книжку «Дім — нуль відходів» (книжка Беа Джонсон, яка вийшла у 2013 році, і розповідає історію сім’ї, яка живе за принципом «життя — нуль відходів». Усе їхнє сміття за рік влізло в літрову банку — ред.). Чим більше людей будуть вести такий спосіб життя, тим краще для нашої планети. Бо страшно навіть уявити, скільки сміття продукує весь світ і як це впливає на нас у перспективі.

Компостер у квартирі: лайфхаки харків'ян

Дмитро Дегтярьов та Ксенія Богдан живуть у Харкові. Їм по 25. Два роки тому Ксенія запропонувала спробувати сортувати сміття: зауважила, як деякі її знайомі під впливом різних екорухів у місті почали це робити. На той час у Харкові лише починали розвиватися екохаби, тому здавати сміття на перероблення було проблематично. Але попри труднощі пара зробила сортування частиною свого спільного побуту. Ба більше: згодом вирішили переробляти органіку в себе вдома й запровадили квартирне компостування, щоб зменшити залишки сміття після себе. Про екорішення розповідає Дмитро.

Спершу ми зверталися по допомогу до наших друзів, які почали сортувати раніше. Тоді було важко знайти, куди прилаштувати сміття: ми постійно шукали, де його можна здати. Доводилося їздити до іншої частини міста, де була сортувальна станція. Нині поставили більше сортувальних контейнерів — навіть за два будинки від нас можна викинути скло, папір.

Згодом ми вирішили спробувати не лише сортувати, а й компостувати вдома. Поки що це не дуже звична практика для України — ми багато дізнавалися про квартирне компостування з інтернету. Є багато відео про те, як це можна організувати в домашніх умовах: від саморобного компостера з відра або пляшки до придбаних технологічних девайсів, які добре впишуться на сучасній кухні. Ми вирішили спробувати перший варіант — компостер зі звичайного відра з кришкою. У посудині ми зробили подвійне дно, кран для зливу рідини, і закрили зверху кришкою. Отриманий компост часто використовують як землю для кімнатних квітів. Наш процес поки не дійшов до такого рівня, але на грядці у батьків використовуємо. У деяких країнах є пункти приймання органічних відходів та окремі сміттєві контейнери. Сподіваємося, згодом такі з'являться і в Україні.

Ми позбулися сміттєвих пакетів. Органіку компостуємо, а інші відходи сортуємо. Сміття поменшало в рази, і тепер ми взагалі викидаємо його досить рідко.

Друзям намагаємося не нав'язувати свої погляди, але коли вони приходять до нас у гості, то допомагають сортувати. Головне — мати підтримку родини або бодай людини, з якою живеш. Але саме по собі побутове сортування навряд чи суттєво вплине на екологічний стан планети: відповідальність мають також узяти великі компанії, які продукують сміття.

Коли починаєш сортувати — погляди змінюються. Вже не можеш просто викинути паперову коробку, металеву банку або скляну пляшку, бо думаєш, що з них можна зробити щось нове і корисне. Ми намагаємося не купувати зайвого, не беремо прозорі одноразові пакети, бо після незначної одноразової місії (скажімо, донести яблуко з магазину до будинку) пластикова торбинка буде розкладатися ще сотні років. Лотки з-під яєць ми здаємо на реюз, оскільки вони виготовлені з макулатури, яку повторно перероблювати не можна.

Я б радив починати з сортування деяких видів сміття: наприклад, із макулатури або пляшок, а потім це увійде у звичку. Для мене сортування — вже спосіб життя. Це так само важливо, як прибирати за собою в лісі і переходити дорогу на зелений колір.

Сортування як стратегія: як військова волонтерка заохотила сусідів здавати сміття на перероблення

Надія Сухар — військова волонтерка з Києва. Їй 48 років. Надія сортує сміття вже 5 років. Усе почалося з того, що жінка почала збирати та здавати пластикові кришки з-під пляшок. Зібрані кошти переказувала українській армії. В середньому за кришечки щомісяця вдавалося отримувати близько 2 тисяч гривень, які йшли на потреби війська.

Спочатку я сортувала лише вдома, самотужки. Але приклад іншого спального району в Києві, де сусіди об'єдналися і зробили свою сортувальну станцію, а кошти від здавання сміття на перероблення вкладали у прибудинкову територію, надихнув мене на більше.

Я теж вирішила спробувати. Створила групу у Viber для мешканців будинку і запропонувала сусідам спробувати запровадити сортування. Спершу ми зберігали частину макулатури в під'їзді, згодом зробили сортувальну станцію в приміщенні біля будинку. Зараз із 70 квартир у будинку майже половина (до 30) сортують сміття. Коли його стає забагато — я телефоную представнику служби, яка займається переробленням сміття. Він приїжджає, зважує відходи, платить за них і вивозить. Зібрані кошти вкладаємо у ремонт під'їзду та поліпшення стану прибудинкової території. Чим більше людей залучено до сортування — тим краще воно працює. Потім долучилися й сусіди з інших будинків. Нині таких сортувальних станцій у нас на Нивках уже вісім штук.

Коли я лише починала сортувати, то певний час трохи мусила себе перелаштовувати, але згодом звикла і роблю все автоматично. Тепер у супермаркеті я не купую, скажімо, печиво у пластикових прозорих коробках — краще взяти пакунок печива в картоні або самостійно зважити та покласти у свою торбинку. Коли дивлюся на запаковані продукти в магазині — вже думаю, як буду утилізовувати це сміття. Намагаюся зменшити свій сміттєвий слід, практикую свідоме споживання. У мене завжди стоїть коробка для макулатури, для пляшок, для різних дрібних металевих речей. Це стає звичним, і потім уже не розумієш, як раніше без цього жила.

Можна було б поліпшити ситуацію, якби існувала відповідна інформаційна політика. Держава має заохочувати сортувати сміття: створювати рекламу, інформаційні плакати, наліпки.

Наша планета потерпає від сміття, тож важливо бути свідомими. Якщо кожен почне прибирати навколо себе, дбати про екологію — ситуація зміниться на краще. Також треба привчати до цього дітей: якщо зацікавити їх сортуванням і привчити нині, то в майбутньому воно стане частиною їхнього повсякденного життя.

Партнерський проєкт створений на правах реклами. Над проєктом працювали креативна продюсерка Віка Слобода та дизайнерка Анастасія Невмержицька.