Свято чи день протесту: 5 викликів для жінок у сучасному світі
Громадське.Світ нагадує про найболючішій найпоширенішіпроблеми жінок у глобальному світі.
8 березня — не просто міжнародний жіночий день, це привід згадати боротьбу мільйонів жінок за свої права, нагода визнати наслідки цього руху і можливість дізнатися, що бути жінкою в ХХІ столітті — все ще виклик у багатьох країнах світу. Громадське.Світ нагадує про найболючіші й найпоширеніші проблеми жінок у глобальному світі.
З одного боку, статистика свідчить, що найбільше потерпають ті з них, хто мешкає в бідних, слаборозвинених країнах. Там визначальним є не релігійний, а економічний фактор. З другого, навіть у найрозвиненіших і благополучних країнах жінки не захищені від несправедливої оплати своєї праці та від психологічного насильства.
Ранні шлюби
Третина дівчат у країнах, що розвиваються, виходять заміж у віці до 18 років. Одну з дев’яти дівчат у цій частині світу батьки віддають заміж у віці до 15 років. Такі дані наводить Міжнародний центр досліджень щодо жінок. Що бідніші країни, то частіше там практикуються ранні шлюби у віці до 15 років. Приміром, у Бангладеш, Малі, Мозамбіку та Нігері абсолютна більшість жінок виходить заміж до 18 років. Окрім того, в цих країнах понад 75% населення живе на менш як $2 долари на день.
Але ці цифри не так яскраво відтворюють реалії проблеми, як конкретні приклади молодих жінок. Так, у 2008-му світовий розголос отримала історія 10-річної Нуджуд Алі з Ємена. У свої 10 років вона вже була розлученою після шлюбу з 30-річним чоловіком. Батько віддав цю дитину заміж, щоб уникнути витрат на її виховання. Дорослий чоловік, дружиною якого вона стала, ґвалтував її.
За єменськими законами, жінка може попросити про розлучення в місцевого судді, але зробити вона це має право лише в тому окрузі, де був укладений шлюб. Зазвичай жінка в Ємені після одруження переїжджає до чоловіка. Отже, здебільшого вона може це зробити лише в тому селищі, звідки її чоловік, а судді — переважно на боці чоловіків. До того ж закон зобов’язує родину жінки виплатити чоловіку у випадку розлучення відкупну. Бідні родини, що фактично продають своїх дітей у дружини, щоб їх не ростити, цих грошей, звісно, заплатити не можуть.
Нуджуд Алі розірвала це замкнене коло самотужки. 10-річна дитина втекла з дому чоловіка, взяла таксі до найближчого міста й пішла до суду. Після багатогодинного чекання її прийняли. Суддя повівся нетипово, як для реалій Ємену: він підтримав цю дитину й арештував її чоловіка та батька. Їй призначили адвоката Шаду Нассер, першу в історії цієї країни жінку-юриста. Водночас, Нуджуд Алі, не зважаючи на свій ще дитячий вік, взяла на себе відповідальність за молодшу сестричку, щоб та не повторила її долі.
Історія Нуджуд Алі облетіла весь світ: про неї зняли фільми й написали книги. Втім, неприродно ранні шлюби в Ємені укладаються й далі. Правозахисники й лікарі повідомляють про випадки загибелі дівчат у віці до 13 років під час пологів.
Ранніми шлюбами з дітьми, неготовими ні фізично, ні морально до подружнього життя, відомий також Іран. Тамтешнє законодавство дозволяє дівчатам одружуватися починаючи з 13 років. Бідні родини з сіл активно користуються цим, щоб перекласти витрати на дитину на її чоловіка.
Маджід Арджоманді, голова служби невідкладної допомоги Організації державного соціального забезпечення Ірану, наводить такі дані: останніми роками в цій країні зареєстрували 360 шлюбів із дівчатами у віці до 14 років, у десятьох випадках це були діти у віці молодші за 10 років. Втім, справжня кількість таких одружень може бути значно більшою. Іноді батьки одружують дітей незаконно, не реєструючи шлюбу. Правозахисники заявляють про кілька десятків тисяч подібних випадків щороку.
Нуджуд Алі (в центрі) під час судового засідання у Ємені 15 квітня 2008 року
Фото: Yahya Arhab/EPA
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «У Києві відбувся марш за права жінок»
Домашнє насильство
Щонайменше 35% жінок всього світу мають досвід фізичного чи сексуального насильства в родині та поза нею. Такі дані наводить міжнародна організація «ООН-Жінки». Окремо від цього розглядають психологічне насильство з боку партнера. У країнах ЄС, за даними Агенції Європейського Союзу з фундаментальних прав, щонайменше 43% жінок його зазнають у своїх родинах. Звісно, це можна по-різному інтерпретувати й вимірювати.
Окрім цього, за даними ООН, менш як 40% жінок, що стали жертвами домашнього насильства, шукають якоїсь допомоги. З них лише 10% звертаються із заявами до поліції.
Найвищий рівень домашнього насильства фіксується в Африці, Азії та Океанії. У багатьох країнах там він перевищує 60%. Найбільше від домашнього насильства страждають жінки в Чаді, Афганістані, Конго, Судані, Гватемалі, Малі, Сомалі, Індії, Пакистані, Іраку та Росії.
Міжнародний центр досліджень для жінок наводить дані, які свідчать, що дівчата, які одружуються у віці до 18 років, удвічі частіше стають жертвами домашнього насильства.
На сьогодні 119 країн світу ухвалили спеціальне законодавство про запобігання та покарання за домашнє насильство. Фахівці ООН відзначають, що сприйняття цієї проблеми поступово змінюється: щодалі більша кількість опитаних чоловіків і жінок, навіть у країнах із найгіршими показниками, визнають, що чинити так неприпустимо.
Афганські жінки тримають плакати під час акції протесту проти зростання випадків насильства щодо жінок
Фото: Jalil Rezayee/EPA
Сексуальні домагання
Сексуальні домагання, або хараcсмент (англ. harassment) — це одна з форм порушення недоторканості особистого життя, неприйнятна поведінка, що викликає дискомфорт. Цей термін може стосуватися як чоловіків, так і жінок, але основні жертви харассменту наразі — жінки. У 2008 році організація AWARE (Association of Women for Action and Research) провела світове дослідження і виявила, що серед тих, хто заявив, що зазнавав домагань на робочому місці 79% — жінки.
Які дії мають на увазі під терміном «харассмент»? У це поняття входять будь-які образи за статевою ознакою, непристойні жарти і висловлювання на вашу адресу. Вам натякають про статевий акт в обмін на підвищення зарплатні чи просування кар’єрними сходами? Це харассмент. Вас просять дотримуватись певного дрескоду, показувати оголені ноги, плечі, глибокі декольте, хоча ваша робота полягає не демонстрації тіла? Це харассмент. Дотики, поцілунки, обійми, непристойні натяки, коли ви чітко висловили своє невдоволення такою поведінкою — теж харассмент.
Домагання відбуваються не лише в робочих стосунках, розрізняють також вуличний харассмент. Згідно із дослідженням організації YouGov, проведеним в 2016 році, домагань на вулицях в тій чи іншій формі зазнавали 75% жінок Великої Британії, 79% жінок Індії, 86% жінок Таїланду та 89% жінок Бразилії.
Компанія Rob Bliss Creative в 2014 провела соціальний експеримент, що зафіксувала на відео, яке проглянули більше 43 млн осіб. Протягом 10 годин учасниця експерименту ходила по Мангеттену в Нью Йорку. За цей час камера зафіксувала більше 100 компліментів непристойного змісту та спроб познайомитися, і ця цифра не враховувала жести чи звуки еротичного характеру.
У 2014 надзвичайно популярним став ще один ролик, який піднімає проблему харассменту. Гумористичний youtube-канал College Humor оприлюднив псевдо рекламний ролик, що пропонує жінкам купити «надувного хлопця», щоб створити ефект присутності чоловіка поруч і уникнути небажаних домагань. Слоган цього ролику — «Єдине що поважатиме гидкий чувак — це іншого чувака» (The only thing a creepy dude will respect is another dude).
Якщо в Україні загравання на роботі чи на вулиці часто розцінюють як звичайну справу, то в США законодавство чітко обмежує такі дії. Жертва може звернутися до суду навіть у тому випадку, якщо вважатиме, що зовнішній вигляд колеги, жести, міміка чи виконання пісень еротичного змісту є формою домагання.
Перший судовий розгляд у справі про сексуальне домагання в Сполучених штатах відбувся в 1975 році. Дві співробітниці компанії Bausch & Lomb подали позов на свого керівника, під час судового процесу було заявлено, що «сексуальне домагання є порушенням ст. VII Закону про заборону дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, національності, релігії та статі на роботі від 1964 року».
У 1991 р Конгрес США прийняв поправку до закону, що дозволяла жертвам домагання відсуджувати у кривдника досить великі суми за моральну шкоду. Також видали інструкції, які докладно пояснюють, що таке харассмент і що потрібно робити, якщо ви стали його жертвою.
У Європі закон про сексуальне домагання на робочому місці прийнятий Парламентом ЄС у квітні 2002 року. У Європі основна відповідальність за недопущення фактів харассменту на робочому місці покладається на роботодавця, тож при судовому розгляді саме керівництво компанії має довести, що вжило всіх необхідних заходів для попередження цього негативного явища.
У 1980 році Україна взяла на себе повноваження протидіяти дискримінації щодо жіноцтва, ратифікувавши конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок. Стаття 11 конвенції проголошує, що країни учасниці повинні вживати всіх необхідних заходів для викорінення дискримінації жінок. Конституція України гарантує право на працю, рівні можливості у виборі професії, рівну винагороду тощо для всіх громадян країни, незалежно від статі, кольору шкіри, раси, віросповідання тощо. Згідно з дослідженнями, проведеними Київським міжнародним інститутом соціології та Міжнародним жіночим правозахисним центром «Ла Страда-Україна» в 2008 році, 40% українців вважають цю проблему актуальною для світу, і 43% - актуальною для України.
За даними ООН, із 193 країн світу лише 125 мають законодавство, що вводить відповідальність за сексуальні домагання.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «8 березня: святкувати чи боротися?»
Заборона абортів
Право жінки на переривання небажаної вагітності — одна з найбільш контроверсійних тем. Аборти легальні в більшості країн, втім у деяких арабських, африканських та європейських державах вони караються законом. Навіть в деяких штатах США вони не є легальними. Наприклад, у Техасі діє найсуворіший закон щодо абортів на території держави: право переривати вагітність мають лише сім шпиталів у всьому штаті. Саме тому мешканки Техасу часто подорожують у Мексику, щоб зробити аборт.
Згідно з доповіддю ООН 2013 року, практично у всіх країнах світу (близько 98%) аборти легальні, якщо мова йде про порятунок життя жінки.
Повна і безумовна заборона діє в Чилі, Нікарагуа, Сальвадорі, на Філіппінах, Мальті та на території Ватикану. До 2013 року в цей список входила також Ірландія.
Майже 70% країн дозволяє зробити аборт, якщо під загрозою не тільки життя, але і здоров'я жінки, причому враховують як фізичне, так і психічне. Такі ж показники щодо дозволу абортів після зґвалтування.
Лише в 30% країн світу жінка сама може вирішувати, що робити зі своїм тілом і здоров'ям, і може зробити аборт, керуючись особистими мотивами. У Північній Ірландії лише рік тому дозволили проводити аборти жертвам насильства та інцесту, а також у випадку, якщо плід має серйозні відхилення у розвитку. Раніше лікар, який проводив аборт в Північній Ірландії отримував довічне ув'язнення.
У більшості європейських країн для аборту в перші тижні вагітності досить бажання жінки, проте в їх число не входять, наприклад, Іспанія, Португалія та Фінляндія.
Восени 2016 року в Польщі відбулася низка масштабних протестів, більшість учасників яких — жінки. Вони вийшли на вулиці після того, як Сейм ухвалив у першому читанні законопроект про повну заборону абортів. Бажаючи не допустити ухвалення закону, десятки тисяч людей вийшли на вулиці міст в різних куточках країни. Учасниці акцій були вбрані в чорне — на знак жалоби за своїми правами. Протести відбуваються й досі, оскільки влада Польщі так і не ухвалила рішення щодо законодавства про штучне переривання вагітності.
Акція протесту польських жінок про заборони абортів у Брюсселі восени 2016 року
Фото: Olivier Hoslet/EPA
Послідовним противником абортів виступає і президент Сполучених Штатів, Дональд Трамп. Після перемоги на виборах в листопаді 2016 року, він повернув скасовану своїм попередником заборону на державне фінансування міжнародних організацій, що надають за межами США послуги, пов'язані з абортами.
Американську грошову підтримку до цього отримували сотні міжнародних організацій, які працюють в найбідніших країнах світу з високою материнською та дитячої смертністю. У рамках консультації жінок з цих країн, такі організації, зокрема, інформували щодо безпечної процедури переривання вагітності. За американським законодавством, гуманітарним організаціям заборонено фінансувати аборти з коштів, виділених державою.
Втім, за часів Барака Обами такі НПО могли використовувати кошти на інші проекти, зокрема на допомогу із ефективною контрацепцією та відновленням здоров’я після абортів. Тепер же, згідно із указом Трампа, фінансування таких організацій Сполученими Штатами припиняється.
В ООН заборону на аборти називають дискримінацією і порушенням права жінок.
«Криміналізація абортів і відсутність адекватного доступу до послуг з припинення небажаної вагітності є однією з форм дискримінації за ознакою статі», — йдеться в заяві організації.
Там же підкреслюється, що заборона на аборти може призвести до серйозних наслідків для життя і здоров'я жінок, бо змушує їх вдаватися до «підпільних» послуг.
Згідно з підрахунками Всесвітньої організації охорони здоров’я, щорічно «небезпечні аборти» роблять близько 20 млн жінок у світі, і 18 млн з них — із розвинених країн. У 2008 році 47 тисяч жінок померли внаслідок таких операцій. Крім того, приблизно 5 млн жінок у результаті ускладнень отримали інвалідність.
В Україні переривання вагітності за бажанням жінки можна зробити лише в термін до 12 тижня. Пізніше — тільки за медичними показниками.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Подивіться, чого досягли ці жінки — 21 історія зі Східної Європи»
Рівність оплати праці жінок і чоловіків
Вже понад півстоліття в США діє Акт про рівну оплату праці жінок і чоловіків. У багатьох країнах світу ухвалені закони, що встановлюють квоти для жінок у державних органах, зокрема в парламентах, а також у наглядових радах підприємств. Втім, досі за ту саму роботу жінки й далі отримують відчутно менше чоловіків навіть у найбільш розвинених країнах світу.
За даними Євростату, у середньому в країнах ЄС жінки-менеджери заробляють на 23% менше за чоловіків за релевантну роботу. Найбільші «ґендерні розриви в оплаті» праці менеджерів у Євросоюзі в 2014-му зафіксували в Угорщині (33,7 %), Італії (33,5 %), Чехії (29,7 %), Словаччині (28,3 %), Польщі (27,7 %), Австрії (26,9 %), Німеччині (26,8 %) Великій Британії (25,1 %), у Португалії (25,9 %), у Німеччині (26,8 %).
Німецький уряд намагається вирішити цю проблему директивними методами. Міністерка сім’ї, людей похилого віку, жінок та молоді Мануела Швейзіґ готує законопроект, що дає жінкам право запитувати у своїх працедавців, скільки заробляють їхні колеги-чоловіки. Втім, стосуватиметься це нововведення лише підприємств, де працює понад 200 людей.