Мати загиблого під час теракту в Ніцці українця: «Шкодую, що нам удалося відкрити візу»

Рік тому родина Михайла Базелевського зібралася вдома, на Одещині, вони їли попкорн та дивилися Чемпіонат Європи з футболу. Хлопцеві вже відкрили візу для поїздки в Ніццу на навчання. Лишалося тільки спакувати речі.

Так вони зібралися востаннє. Рідні єдиного загиблого українця під час теракту в Ніцці 14 липня 2016 року розповіли Громадському, як вони пережили трагедію та кого втратила Україна.

Останнє свято

Липень 2016 року. На стипендійну програму «Академія інноваційних технологій» у Ніццу вже з’їхалися близько 600 студентів з 87 країн світу. Це майже 120 команд по 5-6 людей у кожній. За три тижні навчання вони мають створити стартап і презентувати інвесторам. Один із учасників — 22-річний українець з Одещини Михайло Базелевський. Команда Міші розробляє ідею з переробки вживаного одягу, яким можна обмінюватися.

Михайло Базелевський Фото надані Громадському родичами загиблого

Уночі 13 липня українці Влад та Міша працюють разом на кухні, кожен над своїм проектом. «Я дуже добре пам’ятаю момент, коли увійшов у його кімнату і побачив ідеальний порядок. Єдиний безлад — шорти (!) на ліжку», — розповідає Влад Костюк.

Наступного дня свято — День взяття Бастилії. Фейєрверки, вогні, вулична їжа. Влад, Міша та ще кілька студентів із академії ішли в бік набережної. Раптом пролунав крик, хтось з компанії гукнув, щоб вони відстрибнули. Велика вантажівка рухалася у їхньому напрямку.

«Семеро з нас відскочили. Рікард з Естонії не встиг, загинув одразу під колесами за дуже дурної причини — міняв сімкарту в телефоні. Іще один естонець, з тих сімох, хто відскочили, був у комі, але тепер із ним все гаразд. Був іще хлопець із Сингапуру, він пошкодив хребет, однак теж уже ходить. Міша загинув практично одразу, ударився головою об каміння. У мене був струс мозку і я не дуже пам’ятаю, що відбувалося далі», — згадує Влад.

Того вечора у Ніцці стався теракт, який забрав життя 86 людей та поранив понад чотири сотні. Під колесами вантажівки, що в’їхала в натовп, загинули та були поранені громадяни з вісімнадцяти країн світу. Серед загиблих — єдиний українець, 22-річний Михайло Базелевський.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Очима українців: Ніцца за рік після трагедії

Кермував 19-тонною вантажівкою Мохаммед Булель, 31-річний тунісець, житель Ніцци. Чоловіка застрелила поліція. Згодом, затримали вісьмох громадян Франції та Тунісу за підозрою у зв’язках з водієм вантажівки.

«Ісламська держава» заявила, що напад у Ніцці вчинив один із їхніх послідовників.

Вантажівка, яка в'їхала в натовп (в центрі кадру), із слідами від куль на лобовому склі, які залишили поліцейськи, намагаючись зупинити водія (архівне фото 14 липня 2016 року) Фото: EPA/FRANCK FERNANDES 

Меморіал сину

«Мене розбудили рано вранці. Мішин друг по телефону cказав, що стався теракт і що, скоріше за все, Міша був там. Я тоді подумала: «Що це за слово таке “теракт”? Я кинула слухавку, побігла до комп’ютера... якісь слова, букви, нічого не зрозуміло, це про нас або не про нас?.. У роті пересохло. Писали, що Міша вважається зниклим. Потім побачила інформацію, що це не точно, що його шукають. Я зателефонувала в посольство. Вони заспокоювати, мовляв, ще немає даних про загиблих. І так протягом 5 днів. Тоді я не витримала: «Та ви серйозно?! Може мене туди відправити? Я сама швидше зроблю, ніж ви», — розповідає мати Михайла Олена Базелевська.

Олена в ніццькому готелі — французька влада запросила її родину на заходи, приурочені до роковин трагедії. Ми спілкуємося в месенджері. Жінка стомлена та виснажена. Каже, була насичена програма, багато спілкувалися із родичами інших загиблих.

«Останні роки Міша навчався в університеті МакІвен у Канаді, — продовжує вона. — Прилетів на канікули і я вперше подумала, що все в ньому гармонійне — і в середині, і ззовні. Саме тоді у нас його і забрали. Він чудово знав англійську, німецьку, почав учити французьку. Ми довго не могли відкрити французьку візу. Тепер я шкодую, що у нас це вийшло».

Михайло Базелевський (праворуч) Фото надані Громадському родичами загиблого

Того дня загинуло троє учасників зі стипендіальної програми Михайла. Студенти зробили імпровізований меморіал на набережній: три портрети, футболки, квіти, свічки, камінчики. Пані Олена досі його пам’ятає.

Влад Костюк — Мішин друг, який був поруч з ним того вечора, каже: «Консули приїхали аж в понеділок, досить багато часу минуло. Українців на набережній було мало. Мабуть, вони були   останніми, хто вийшов на зв’язок. Уночі я написав у фейсбуці, що сталося і що зі мною все гаразд. Брат зателефонував наступного ранку до консульства. Виходило так, що вони про мене дізналися від людей».

Він розповідає, що батькам не повідомили про Михайла одразу, тому що у Франції довга процедура зовнішнього розпізнання тіла — проводиться експертиза ДНК.

«Деякі люди критикували Францію, але я з цим не згоден. — додає Влад. — Загинуло 84 людини, лише 2 померли в лікарні. Я кажу про те, що французька медицина була бездоганною. Швидка, поліція дуже швидко зреагували. Мені здається, якщо це була б інша країна, загиблих було б більше. Вони мали план на такий випадок. Особисто мені надали допомогу у приміщенні казино, де організували медичний пункт».

Рятівники та медики в ніч трагедії на набережній у французькій Ніцці (архівне фото 14 липня 2016 року) Фото: EPA/OLIVIER ANRIGO

Бальні танці та мрії про Теслу

Протягом року близькі друзі Михайла — Олена та Євген Скрипники — надсилають листи в українські ЗМІ, пишуть біографію та знімають пам’ятні фільми про Мішу.

«Зрозуміло, що в нас війна, щодня гинуть хлопці. Є про кого говорити і кого згадувати. Але війна пішла значно глибше, вона жахає терактами всю Європу. Усі заходи, які Франція організувала до річниці трагедії, це, звичайно, добре, але замало. Замало для родичів і близьких, замало для світлої пам'яті.

«Променад»​ закатали в новий асфальт, на пляжах Ніцци відпочивають і сміються люди. Життя продовжується, але варто пам’ятати», — каже Олена Скрипник.

Поряд з квітами на набережній Променад у пам'ять про загиблих внаслідок теракту у Ніцці  продовжується пляжне життя відпочиваючих (серед квітів український прапорець) Фото: EPA/OLIVIER ANRIGO

Євген знав Михайла з трьох років. Разом росли у селищі Великодолинське на Одещині. У школі Міша був відомим спортсменом та відмінником. На районних змаганнях з багатоборства виграв усі чотири золоті медалі для школи.

«Була ситуація: він біг, а йому під ноги жбурнули коробку хлопці-заздрісники, він упав, утратив позиції, але все одно випередив усіх на фініші. Або колись він проходив смугу перешкод у школі, зламав обидві руки, але встановив рекорд», — згадує Євген.

Фото надані Громадському родичами загиблогоМіша був відомим спортсменом та відмінником  Фото надані Громадському родичами загиблого

Іще дитиною батьки віддали Мішу у школу бальних танців. У парі з Анною Карповою хлопець вигравав чемпіонати України та представляв країну на європейських турнірах. На всесвітньо відомому конкурсі Blackpool в Англії він виборов третє місце, незважаючи на те, що їхня пара була наймолодшою серед юніорів.

Михайло Базелевський (праворуч) з партнеркою по танцям Анною Карповою Фото надані Громадському родичами загиблого

Після школи вступив до університету в Едмонтоні, Канада. Там працював у центрі Вдосконалення та Спорту, грав у футбольній команді, був одним з кращих бігунів. Навчався в молодіжній організації ООН у Нью-Йорку. За 4 роки в МакІвені Михайло виграв 5 престижних стипендій та премій, зокрема й міжнародних. Мріяв працювати на корпорацію «Тесла».

«Я граю в теніс, Міша останнім часом теж зацікавився. Я його навчав. Ми їздили на всілякі змагання. І я одного разу сказав, що було б круто мати з собою прапор України. Відкривати візу він поїхав у Київ, де купив для мене великий прапор. Тоді я виборов друге місце в турнірі. Тепер я присвячую свої перемоги йому», — каже Євген.

Друзі, батьки та університетські знайомі донині з жахом згадують той день. «Ніколи не думала, що світ може бути таким злим», —після довгого мовчання у слухавці чується тремтячий голос Мішиної матері.

Влад Костюк, говорячи про вечір загибелі Михайла, підсумовує: «Я відчуваю, що треба більше цінувати життя, бо це може статися будь-де, будь-коли, будь з ким...».

Серед іншого, Михайло Базелевський (ліворуч) цікавився тенісом Фото надані Громадському родичами загиблого

Підписуйтесь на наш канал в Telegram