«Ти розумна і з освітою, але жінку не візьмемо». Три історії про гендерну дискримінацію під час працевлаштування

Уляна прийшла на співбесіду, сподіваючись отримати нову роботу. Та замість вести інтерв’ю HR-директор зненацька почав звинувачувати її: мовляв, легковажна, імпульсивна та не пристосована до життя — «як і більшість жінок». Хоч кандидатка мала схожий досвід, їй відмовили. 

Гендерні упередження часто стають перепоною на шляху до бажаної роботи та професійного розвитку, особливо коли це стосується жінок. Розповідаємо три історії людей, які зіткнулися з дискримінацією на співбесідах, та разом з експерткою Асоціації жінок-юристок «ЮрФем» пояснюємо, як захистити свої права.

«Дівчатам складно потрапити у «чоловічі» професії». Історія Дарини, яка працює на АЕС

Дарина стала першою жінкою-операторкою на Рівненській АЕС за весь час роботи підприємства. Проте за бажану роботу довелося поборотися, змагаючись і з конкурентами, і зі стереотипами. Далі — пряма мова.

Я навчалася у Київській політехніці на спеціальності «атомна енергетика». Між вишем і Рівненською атомною електростанцією налагоджена співпраця: можна укладати договір про працевлаштування після закінчення навчання. Я вирішила зробити це — хотіла стати операторкою реакторного відділення. Та договір зі мною не хотіли підписувати: бо я дівчина, а їх тоді не брали на ці позиції. Хоча вчилась я дуже добре і була нічим не гірша за моїх хлопців-одногрупників, яким одразу пропонували підписати договори. Я розчарувалась і не знала, що робити далі. Адже дівчатам дуже складно потрапити у такі «чоловічі» професії.

Під час переддипломної практики ми з одногрупниками поїхали на Рівненську АЕС. Щоб працювати на станції, усі мають пройти психофізіологічне обстеження — це різні тести на уважність, пам’ять і витривалість. Щоб працювати на станції за моєю спеціальністю, треба скласти ці тести на найвищому рівні. Я була однією дівчиною, яка отримала одні з найкращих результатів.

Але на практиці мене поставили у хімцех, хоча я далека від хімії, моя спеціальність пов’язана з реакторами. Пояснили: дівчат в реакторний цех не беруть. Чому? Просто так звикли, ніхто по-іншому не пробував, бо нікому не потрібні були зайві проблеми. Як завжди, будь-які зміни — це складно.

У відділі кадрів я сказала, що думаю про працевлаштування жінок в атомній сфері, і це спрацювало. Оскільки я високо склала тести, керівництво АЕС вирішило проекспериментувати й запропонували мені роботу оператора реакторного відділення. Так я стала першою жінкою на цій посаді, яка працює на Рівненській АЕС.

Я раділа — адже це була подія з області фантастики! Мені дуже пощастило, бо знаю жінку, якій п’ять років тому в іншому цеху відмовили. Їй прямо сказали — «у тебе вища освіта, ти розумна, але жінку ми не можемо взяти».

На роботі обслуговую обладнання реакторного відділення — під час зміни роблю обхід на енергоблоці й перевіряю, чи справно все працює. Спочатку відчувала скептичність деяких колег: вони думали, що я просто залишуся перебирати папери в офісі, а не ходитиму на зміни. Один колега навіть прямо сказав: мовляв, через те, що я жінка, хтось мені допомагатиме, виконуватиме мої обов’язки, бо самій буде складно. Я вирішила ніяк на це не реагувати, натомість взялася все робити сама. Коли почала перевіряти обладнання і працювати на рівні з чоловіками, усі питання відпали.

За моїми спостереженнями, я більш відповідальна й уважна до роботи. Можливо тому, що до мене більше уваги, бо маю довести, що здатна виконувати цю роботу нарівні з чоловіками.

«Жіночі риси характеру» як перешкода до професії. Історія Уляни, яка не пройшла співбесіду

Мати досвід — ніщо у порівнянні з відсутністю «потрібних рис», коли шукаєш роботу. Саме з цим зіштовхнулася Уляна під час співбесіди, яку не взяли на роботу через «особливості характеру, властиві тільки жінкам».

Я подалася на посаду HR-рекрутера в одну компанію, бо вже мала схожий досвід. Співбесіду проводив HR-директор. Спочатку вона йшла досить звично, але якоїсь миті він почав запитувати про мою сім’ю, чим займаються батьки, звідки я сама. Я розповіла про двох старших братів, один із яких має власний бізнес. HR-директор почав мені розповідати, що це зараз я молода дівчина і маю фінансову підтримку батьків і братів, але вони не вічні — а я така легковажна і не пристосована до життя.

Він також почав докоряти через мою освіту — вона в мене не закінчена, хоча серед вимог вакансії цього не було: «Що ти зможеш без вищої освіти, кому будеш потрібна?». Розповідав, що я ніде не зможу претендувати на високу посаду, бо, крім того, що я дівчина, ще й без вищої освіти.

Він одразу надав мені якихось стереотипних рис, чому я не підходжу на цю роботу. Мовляв, я така імпульсивна і не наполеглива, бо не закінчила університет, і що це дуже по-жіночому.

Від шоку я не змогла щось заперечити, тому завмерла і просто слухала настанови, як правильно жити. Усе це ще й виглядало так, наче він робить мені послугу. Після співбесіди я просто попрощалась, а потім докоряла собі, чому ніяк на це не відреагувала, не написала відгук чи пост у соцмережах.

Після цього випадку я ще декілька місяців шукала роботу, де б на співбесіді не було «червоних прапорців». І успішно знайшла роботу адміністративної спеціалістки в ІТ-компанії, де я працюю дотепер.

Випадкам гендерної дискримінації чи стереотипів потрібно надавати розголосу. Багато дівчат переживають схожий досвід, але не діляться, бо думають, що це нікому не потрібно. Але що більше жінок буде про це говорити, то більше вони відчуватимуть, що це відбувається не лише з ними й що з цим потрібно боротися.

«У мене не підіймається рука дати тобі дозвіл». Історія Лілі, яка не стала поліцейською

Дитяча мрія Лілі стати поліцейською так і залишилася мрією — дівчина не змогла отримати бажану роботу. Під час обстеження лікарка не дала Лілі дозвіл проходити конкурс в поліцію — бо «їй цього насправді не потрібно».

Я з дитинства мріяла бути поліцейською. Дивилась фільми, у школі ходила на екскурсії до тоді ще міліцейського відділку. Готувалася вступати в університет внутрішніх справ, але не дуже добре склала ЗНО, тому пішла навчатися на менеджмент.

Закінчувала другий курс, коли почалась реформа міліції й в області набирали поліцейських. Вирішила податися. Перший етап пройшла добре — склала внутрішній тест. Наступним було медичне обстеження: результати аналізів були хороші. Я знала, що найбільшою проблемою буде етап спортивної підготовки, але я до нього навіть не змогла дійти.

У мене були вроджені проблеми із серцем, але я перенесла операцію і вже повністю здорова, залишився лише шрам на тілі. Під час медогляду його помітив один з лікарів і сказав піти до кардіолога. Я засмучена поїхала додому — якщо всі документи показують, що я повністю здорова, то чому потрібно проходити якісь додаткові процедури?

Наступного ранку я навмисне пропустила пари в університеті, щоб піти до кардіологині — це була жінка приблизно 50 років. Вона глянула мою кардіограму, подивилась на мене і сказала, що по статурі й силі підходжу на таку роботу. Але почала розпитувати: навіщо тобі це? Говорила, що це важка і стресова робота, а мені не можна нервуватися, що я поняття не маю, куди взагалі іду. І під кінець сказала: «Я просто не можу дозволити тобі це робити, бо тобі треба думати про майбутнє, про сім’ю, тобі ще виношувати й народжувати дитину, треба спокійне життя, а не це. У мене не підіймається рука дати тобі дозвіл». Написала, що я не можу проходити далі через операцію на серці.

Я не могла зрозуміти — невже це все, це кінець? Як так? Було дуже образливо: я ж не винна, що народилась з вадою серця. Тим паче, зараз я вже здорова.

Якби не існувало стереотипу, що жінці треба думати про дитину і про сім’ю, я могла б працювати поліцейською. Але я навіть не отримала можливості пройти етап фізичної підготовки. Навіть якби я склала його погано, то мала б шанс пройти повторно.

Куди звертатися, коли права порушують

Коментує Каріна Литвинюк, консультантка аналітичного відділу Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем»: 

Якщо працедавець відмовляє у роботі через свої упередження щодо статі, він порушує вимогу про рівність трудових прав громадян (ст. 2-1 Кодексу законів про працю України). Щоб захистити свої права, потрібно звернутися зі скаргою до Уповноваженого з прав людини, Держпраці чи суду. Вони мають інструменти, щоб вплинути на порушника: винести обов’язковий до виконання припис про усунення дискримінації чи ухвалити відповідне судове рішення. Останнє, щоправда, займе більше часу. Також можна звернутись до поліції, адже стаття 161 Кримінального кодексу передбачає кримінальну відповідальність за обмеження прав або встановлення привілеїв громадян. Зауважу, що це стосується не тільки людей, які вже працюють у компанії, але й кандидатів, яких, наприклад, булять через стать на співбесіді.

Усім жінкам, що пережили негативний досвід дискримінації, я б радила використовувати сповна всі інструменти законодавства та сміливо публічно висвітлювати сексистське ставлення: у соцмережах чи через журналістів. Адже і звернення до уповноважених органів, і винесення на публіку проблеми дискримінації дозволить громадськості підтримати потерпілу. Також це допоможе запровадити позитивні прецеденти-приклади боротьби за захист порушених прав.

Щоб запобігти гендерній дискримінації в майбутньому, перш за все потрібна просвітницька робота на всіх рівнях — у школах, в університетах, у медіа та через рекламу поширювати цінності поваги до прав кожної людини.

Роботодавцям потрібно забезпечити належний баланс чоловіків і жінок на різних рівнях, прийняти політику рівності та недопущення сексизму як цінності організації для всіх співробітників. Українські компанії потрохи переймають західний досвід. Наприклад, полтавський філіал компанії Ferrexpo проаналізував співвідношення жінок та чоловіків серед своїх співробітників. За результатами аналізу, підприємство опинилося серед лідерів за відсотком жінок у колективі, проте це не стосувалося керівних посад, де домінували чоловіки. Після цього Ferrexpo розпочала політику гендерної рівності, яка стала частиною стратегії компанії. Одне з основних завдань цієї політики — збільшення кількості жінок на керівних посадах.

***

Гендерні стереотипи та упередження не завжди легко помітити чи відстежити. Аби молодь вміла виявляти та протидіяти дискримінації та стереотипам, Рух солідарності за гендерну рівність HeForShe від ООН Жінки випустив документальний фільм, де Аліна Паш, Еміне Джапарова, Ярослава Кравченко, Роман Вінтонів та інші діляться власними історіями про зустріч зі стереотипами та пошук свободи від них.

Матеріал опублікований на умовах інформаційного партнерства з рухом HeForShe.

Авторка: Ірина Лесишин