Путін домовиться з Трампом, як зробив це з Ердоганом – американський журналіст

Майкл Вайс – американський журналіст,  редактор видання The Daily Beast, автори книги «Ісламська держава: всередині армії терору», колумніст Foreign Policy та CNN, зокрема щодо висвітлення війни у Сирії та зовнішньої політики США щодо Близького Сходу та Росії.  З травня 2013 Вайс був редактором російсько-англійського видання Interpreter, яке аналізувало зовнішню і внутрішню політику Росії, а також російську агресію в Україні.

В інтерв’ю Громадському Майкл Вайс аналізує можливий уряд новообраного президента США Дональда Трампа, як це може вплинути на відносини Вашингтона з Кремлем, а також пояснює, чому Білий дім не може домовлятися одночасно з Росією, Іраном, а також де в цьому місце України.

Що ми очікуємо від зовнішньої політики Дональда Трампа на цьому етапі?

Сказати напевно майже неможливо – настільки він непередбачуваний. Та можна упевнено стверджувати – і це було актуально задовго до того, як Владімір Путін став президентом Росії, – Трамп переконаний, що НАТО – «використана річ», яка більше не має жодного впливу. Він не думає, що Сполучені Штати повинні очолювати трансатлантичний альянс, який забезпечував порядок у світі від Другої світової війни.

Росія не приховує бажання перевірити, чи зможе вона за два тижні захопити п’ять столиць членів НАТО

У Трампа все зводить до того, чи ти сплачуєш рахунки, чи ні. Чомусь він думає, що всі винні гроші Америці, зокрема за те, що наші війська присутні у Європі. Це не може не турбувати, надто враховуючи те, що відбувалося на континенті протягом двох-трьох минулих років – російська інтервенція в Україні, анексія Криму, випробування Росією того, чи НАТО справді зважає на п’яту статтю (відповідно до якої альянс має захищати країну-члена НАТО, яку було атаковано – ред.). Росія не приховує бажання перевірити, чи зможе вона за два тижні захопити п’ять столиць членів НАТО. Саме тому Трамп є найбільш небезпечним американським президентом, якого ми могли отримати.

Зараз йде розмова про команду Трампа, зокрема і тих, хто займатиметься зовнішніми відносинами. Хто наймовірніші кандидати, який може бути їхній вплив? Приміром, Ньют Ґінґріч є кандидатом на посаду державного секретаря.  

Підтримуючи Трампа під час президентської кампанії, він здавався прихильником ізоляціонізму, але зараз він відмовляється від багатьох своїх слів. Та  й в 1994 році він мав іншу позицію. Якщо ви запитаєте лідерів країн Балтії, скажімо, екс-президента Естонії Томаса Ільвеса, той розповість вам, що багато в чому саме завдяки Ґінґрічу ці країни стали членами НАТО.  А зараз він каже, що Таллінн — це мало не околиця Санкт-Петербурга. Зміна його позиції зараз справді хвилює. Та чи буде Ґінґріч на посаді провідного американського дипломата поводитися так само? Не знаю. Знову ж таки, ми вже побачили, що Трамп відмовляєтсья від багатьох обіцянок, які він давав під час передвиборчої кампанії, зараз він суперечить сам собі.

Кандидатом на цю посаду також є і Руді Джуліані (колишній мер Нью-Йорка, один з соратників Трампа – ред.)

Швидше за все, він зосередиться на боротьбі з організованою злочинністю, зокрема – російською. З цього приводу саме зараз суд Південного округа Нью-Йорка розглядає одну справу, пов’язану зі списком Магнітського.

Крім того Джуліані заявляв, що він хоче працювати спільно зі спеціальним прокурором, який розглядатиме справу Гілларі Клінтон. Цікавими можуть стати й інші призначення. Скажімо, колишній постійний представник США при ООН Джон Болтон, якй має хорошу репутацію.

Якщо у певній країні вб’ють 500 тисяч людей, він [Трамп] і оком не змигне – певна річ, якщо при цьому проблема не стосуватиметься національної безпеки США

У 2008 році Обама запропонував у своєму уряді сценарій  «команди суперників». Президент ніби мав  балансувати між тими, хто виступав за військові втручання і більш поміркованим табором. Та все ж президент схиляється до тих, хто ближчий йому по духу. Обама частіше погоджувався з поміркованими радниками – пригадайте його реакцію на конфлікт у Лівії, про це ж свідчить і Сирія.

Я не можу уявити, що Дональд Трамп буде ініціювати воєнну інтервенцію до іншої країни для захисту прав людини чи з іншої гуманітарної причини. Його цікавить підписання угод. Якщо у певній країні вб’ють 500 тисяч людей, він і оком не змигне – певна річ, якщо при цьому проблема не стосуватиметься національної безпеки США.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Конгрес США може стати противагою Трампу – американський аналітик

Інша справа, що війну у Сирії можна назвати проблемою, що впливає на національну безпеку Сполучених Штатів. Зростання загрози “ІДІЛ”, криза біженців, загроза дестабілізації Європи.... Трамп мусить дуже швидко розібратися в цих питаннях. Наразі він не проявив ані жодних знань у цих сферах, ані наміру вчитися. Тож питання в тому, чи зможе він навчатися в процесі. Річ ще й у тім, чи готовий він буде сприймати інформацію, чи буде настільки впертим, щоб ставити ідеологію вище фактів

Коли говорити з людьми в Вашингтоні, є ті, хто наполягають, що зовнішня політика США аж не настільки залежить від президента. Рейган, Буш, Клінтон, Буш чи Обама – все ж є певна спадковість і Державний департамент гне свою лінію.

Цікаво, що Обама був президентом, який вдавався до найбільшого мікроменеджменту. Він сам доручав завдання Державному департаменту, Пентагону тощо. Врешті-решт все контролював Білий дім – починаючи від Сирії і закінчуючи угодою з Іраном.

З огляду на досвід Трампа в бізнесі, той не схожий на людину, яка прагне вдаватися в деталі. Вони його не цікавлять. Йому важлива «велика картинка». Він віддає певні вказівки і очікує, що люди будуть їх виконувати. Це може означати розділення обов’язків у федеральному уряді. Та знову ж таки, якщо повертатися до речей, які для нього найбільш важливі – сильних, здорових стосунків з Росією – тут теж є питання. Чи буде він опікуватися проблемою прав людини в Росії, питанням свободи медіа у цій країні, чи висловлюватиме занепокоєння вбивствами російських політиків чи окупацією Донбасу і Криму?

Вони з Трампом, скажімо, можуть просто розділити Сирію – цей шматок тобі, цей мені

Все таки мова йде про людину, яка заявила, що може розглянути можливість скасування санкцій проти Росії. Крім того він заявляв, що Росія не чинила інтервенцію в Україні – попри всі докази з цього приводу. Що також змушує мене хвилюватися, навіть робить мої прогнози песимістичними, так це те, що при цьому він мав доступ до данних розвідки. Йому проводили брифінг з приводу того, що саме Росія причетна до зламу серверів Комітету Демократичної партії. І він все одно заперечував втручання росіян. Тому поки немає жодних підстав вважати, що він справді дослухатиметься своїх радників.

Трамп будував свою виборчу кампанію довкола обіцянки скасувати ядерну угоду з Іраном. Він називав її «найгіршим договором в історії людства», обіцяв позбутися її в перший же день своєї каденції. Та в тому, що стосується конфлікту у Сирії,  неможливо зупинити або  у військовий спосіб протистояти Ірану без завдання шкоди стосункам з Росією.

Якщо відверто, то я не думаю, що Трамп добре обізнаний із ситуацію в Сирії. Питання в тому, кого він призначить у свій уряд, зокрема на ключові позиції в безпековій сфері – міністра оборони, голову внутрішньої безпеки, директора ЦРУ тощо. І вони будуть йому пояснювати, що відбуваєтсья в Сирії. Трамп стверджує, що США не повинні боротися з режимом Ассада, що ми повинні допомогти йому і Росії знищити «Ісламську Державу». Та Росія ж і не намагалася протистояти ІДІЛ. Здебільшого вона діяла проти сирійських повстанців, яких підтримувало США.

Росія постачає авіацію для режиму Асада тоді як Іран – піхоту. Загалом можна сказати, що сили сирійської армії вичерпуються. Нині Ассад сподівається на різні військові угруповання, багато з яких тренує Іран. То як же можна протистояти Ірану і водночас намагатися домовитися з Росією? Це взаємовиключні речі.

Наймовірніший сценарій, – що Путін і Трамп домовляться за прикладом того, як нещодавно знайшли порозуміння Путін і Ердоган.

У 2015 році Росія та Іран підписали угоду про співробітництво – не для того, щоб знищити «ІДІЛ», а щоб підтримати режим  Ассада і унеможливити американське військове втручання, яке могло б скинути Ассада чи мінімізувати територію, яку той контролює. І Росія досягла в цьому певного успіху: вона відновила контроль над територією, захопленою сирійською озброєною опозицією.

Провінція Дамаск, не лише саме місто, нині більшою чи меншою мірою вільне від опозиційних сил. На півночі Сирії російські війська атакують сирійських повстанців, котрих підтримує ЦРУ. Інколи від цього виграють бойовики «ІДІЛ». То що ж у цій ситуації вирішить Трамп? Чи турбується він про сирійців? Думаю, до них  йому байдуже. Єдине, що його займає, — те, що війна в Сирії змушує біженців тікати до Європи, а звідти вони можуть потрапити до США.

Він уже заявляв про те, що його мета – підтримка сирійського режиму – аби біженці не мали причини залишати свою країну. Та як це можливо зробити, водночас без взаємодії з Ассадом і Росією? Я можу уявити, – власне, я вважаю це наймовірнішим сценарієм, – що Путін і Трамп домовляться за прикладом того, як нещодавно знайшли порозуміння Путін і Ердоган. У 2015 році турецькі військово-повітряні сили збили російський винищувач, до того ж один російський пілот загинув під час падіння від куль повстанців, яких підтримувала Туреччина. Усі думали, що це початок третьої світової війни. Та зараз Путін та Ердоган здаються найкращими друзями. Після подій у Туреччині влітку Путін став першим іноземним лідером, який запропонував свою допомогу Ердогану. Так само врешті може трапитися і зі США. Вони з Трампом, скажімо, можуть просто розділити Сирію – цей шматок тобі, цей мені.

/Наталя Гуменюк, Ярослав Друзюк