Третій сезон серіалу «Американські боги» повертає велич першого і є потужною метафорою сучасності
Третій сезон «Американських богів» від кабельного каналу Starz підсумовує два попередні сезони та повертає велич першого, після якого другий був трохи плутаним і ледь не провальним. Велич у тому, щоб сказати нове слово, і не тільки в серіалотворенні, а й про культуру, через яку останнім часом розповсюджують політичні гасла й погляди на існування та розвиток світу. Сексизм, расизм, політкоректність в «Американських богах» набувають інших форм і філософського та соціального значення.
Жінка поглинає чоловіка. Буквально. Кохаючись із ним, вона його втягує всередину себе. Цей момент у серіалі можна було б сприймати лише як частину фентезійного сюжету, де героїня — зла богиня. Але річ у тім, що героїня є богинею любові. А крім того, зважаючи на непростого британського письменника Ніла Геймана та його роман, покладений в основу серіалу, все не так просто.
Сам роман є метафорою сучасності, де прийшли правити нові боги — боги предметів, понять та почуттів, нових «власників» людської свідомості. Це бог технологій та інтернету Технохлопчик (Брюс Ленглі) і богиня комунікацій Медіа (Джилліан Андерсон), Пан Світ (Кріспін Гловер) та його жіноче втілення Пані Світ (Домінік Джексон), богиня любові Білкіс (Йетіде Бадакі) та інші. Вони протиставляють себе старим богам, на кшталт бога зла й темряви Чорнобога (Петер Стормаре), бога історії Тота (Демор Барнс), богині родючості Деметри (Блайт Даннер) та, зрештою, головного антигероя, бога Одіна (Ієн Макшейн).
Гейман чудово провів аналогію, створюючи нібито вигаданий світ, в якому нові боги йдуть проти старих, намагаючись стерти їх з історії та пам’яті людей хитромудрими технічними нововведеннями та політичними рішеннями. Таким чином, серіал «Американські боги» стає віддзеркаленням самої Америки й, певно, всього сучасного світу, сучасного Вавилону, логічно розташованого в наймогутнішій державі — Сполучених Штатах. Саме тут твориться новий міф, нова історія, і питання лише в тому, що буде зі світом загалом, якщо нові боги переможуть.
Цікаво, що тут навіть головний герой, людина, має ім’я Тінь (Рікі Віттл). Тому що є сином бога і народжений від Одіна? Тобто він — тінь бога? Чи все узагальнено, і всі люди — це лише тіні? Чи, може, більш по-філософськи — і всі ми є іграшками в руках богів?
І в цьому є багато сенсу, бо весь час Тінь стає розмінною монетою у грі свого татуся. У третьому сезоні його знову знаходить Одін і знову забирає свободу, пускаючи за своїм, тиранічно розпланованим маршрутом, але якраз і підкреслюючи цим індивідуальність людини і її право на власне рішення. Як це продемонструвала дружина Тіні — через любов до нього жертвуючи своїм життям і віддаючи назад Лепрекону (Іван Реон) монету життя, яка її тримала на цьому світі.
Жертовність — одна з головних тем серіалу. Коли жертвують віддаючи чи коли роблять жертвами — забираючи. І поглинання чоловіка — разючий епізод, з якого починається друга серія, — не проста метафора. Загалом сцени любощів богині зі смертними теж протягом всіх сезонів були красивими й водночас страшними, бо — буквально — показуючи суміш еротики з жахами, перед нами переплітаються Ерос і Танатос, тобто те, що сидить глибоко в кожному з нас і не завжди добре контролюється, про що так влучно і сильно говорить нам психоаналіз Зиґмунда Фройда.
Але фройдизмом тепер нікого не здивуєш — це позавчорашній день. Творці серіалу, надихаючись романом Геймана, пішли далі Фройда і занурилися в сьогодення з його соціальними пертурбаціями, коли жінка не просто вимагає однакові права з чоловіком, а хоче повернути борг за тисячі років.
Фемінізація тепер в кіно повсюдна, але в «Американських богах» вона двозначна. «Ковтаючи» свого нерозумного коханця, що насмілився доторкнутися до богині й так непоштиво з нею говорити, Білкіс врешті почувається недобре — чи тому, що «ковтнула» якусь гидоту (коханець був власником найбільшої IT-компанії у світі), чи тому, що «ковтати» людей недобре? Творці залишили відповідь на розсуд глядача.
Щоб продемонструвати контраст і одночасно напрямок розвитку всього сезону, серіал починається з промовистої сцени-перевертня. Четверо лебідок-акторок з «Лебединого озера» несподівано перетворюються на зомбі й просто на сцені починають пожирати чийсь труп. Кращого зображення ідеї «...богів» годі й вигадати — чистота і краса стають злом. На сцену, під звуки металу, виходить Мерилін Менсон із закликами підтримати древнього бога Одіна. Зал у захваті, Одін теж.
І творцям би трохи зупинитися, аби глядач не до кінця зрозумів натяки, але ні — творчість поки не заборонили, а правду ще можна ховати за метафорами. Тому, коли Пан Світ, в минулих серіях білий чоловік, перетворюється на темношкіру красуню, з такою ж, і навіть більшою, жагою до влади й безпринципністю, виникає повага, змішана зі страхом, до виробників — це ж так неполіткоректно і справді так небезпечно говорити криве слово в бік афроамериканців. А богу технологій та інтернету саме таке, революційне, й вкладають у вуста, коли він каже про нову зовнішність Пана Світа: «Білі чоловіки зараз не котуються, я розумію — прийми це або помри».
«Ви расист!» — сказали б на таку інтерпретацію дійсності. Але вже за секунду ситуація в серіалі змінюється ще більш стрімко. Темношкіра Пані Світ розтрощує бейсбольною битою голову своєму підлеглому, який беззастережно засумнівався в його (її?) словах. Влада і злочин не мають кольору? Добро і зло не залежать від статі?
«Американські боги» цікаво демонструють, як разом із втратою сили старих богів втрачають свою силу й старі концепції. Так, Одін переслідує свої цілі, коли каже, що «нові боги не зупиняться, допоки не зітруть усі спогади про богів минулих». Але ця правда вкладена у вуста поганця, а за сучасною драматургією поганцю можна говорити всю правду світу, просто йому мало віри.
«Американські боги» — це правда в обгортці шаленого польоту казкової фантазії, це потужна метафора на теперішній розклад соціальних, статевих та політичних ігор між чоловіками та жінками, між расами, поколіннями та класами суспільства. Хто має очі — той розгледить, зробить висновки й кайфане від задуму та його виконання. Enjoy!