«Тримайте мене семеро!» Чому жителів Донбасу не лякають пророцтва про швидку війну
Донбас із подивом спостерігає за інформаційною бурею про швидку війну навколо регіону. Паніки в Донецьку немає ще й через те, що березневий мокрий сніг тут органічно змінився на квітневий дощ, а з заболочених полів на Донбасі зазвичай не атакують. Це розуміють навіть пенсіонери, які після перегляду чергового шоу Володимира Соловйова все одно не біжать скуповувати сіль, сірники й крупи на місцевих ринках.
У Москві та Києві всерйоз обговорюють можливість повномасштабного конфлікту, над ситуацією міркує український парламент, президенти України та США; її коментує речник російського президента. Проте в самому Донецьку все має набагато скромніший та тихіший вигляд.
«Призов» у «ДНР»
Самопроголошені «ДНР» і «ЛНР» з 1 квітня розпочали перший у своїй історії «призов» на військову службу. Взагалі це мало б бути дуже гучним підтвердженням серйозності криків на телеканалах про, здавалося б, неминучий новий спалах війни на сході України. Насправді ж цей призов є «компромісом» між пропагандистами та реальними очільниками непідконтрольних Україні територій.
Скажімо, в «ДНР» після тривалої інформаційної підготовки зважилися призвати на шість місяців всього-на-всього 200 (двісті!) осіб, що їх в особливий спосіб, окремо та якомога обережніше відберуть з-поміж призовників віком від 18 до 27 років. Більше не вдається — значна частина активних чоловіків уже давно на заробітках у Росії, а молодь здебільшого їде або після школи, або після вишів. Місцева влада розуміє, що за таких умов оголосити загальний військовий обов'язок (якщо надійно не перекрити кордони з Росією) просто неможливо — всі миттєво розбіжаться.
Дві неповні навчальні роти — от і весь внесок «ДНР» у нинішню мобілізацію «задля захисту Донбасу».
Привід для великої війни?
Однак Донбас і нині може дати Росії формальний привід для оголошення війни.
3 квітня спікер Державної Думи Російської Федерації В'ячеслав Володін зажадав виключення України з Ради Європи — нібито через вбивство п'ятирічної дитини на Донбасі.
Слова Володіна — реакція на очевидний фейк. 3 квітня федеральні російські ЗМІ з посиланням на «народну міліцію ДНР» повідомили про загибель дитини під час повітряної атаки на «західну околицю Донецька», а у федеральних новинах показували прифронтове село Олександрівка (хоча воно й справді лежить на захід від Донецька). Проте, за повідомленнями місцевих самопроголошених органів влади, вибух і трагічна загибель дитини відбулися в іншому селі зі схожою назвою — Олександрівське. Це глибоко в тилу, на північ від Донецька, під Єнакієво, приблизно в 15-20 км від найближчих ділянок лінії фронту в районі Дебальцево. Там 2 квітня п'ятирічний хлопчик підірвався на досі не визначеному вибухонебезпечному пристрої у дворі своєї бабусі. Саме про це селище йшлося в перших офіційних повідомленнях джерел із «ДНР».
Повідомлення суперечливі: мовляв, дитина вибігла надвір і потрапила під якийсь вибух; поранена бабуся каже, що «нічого не пам'ятає». Сусіди обговорюють, чи, бува, не зберігав покійний дідусь дитини міни в сараї; говорять про двох військових, які приїздили до селища незадовго до цього та могли привезти вибухонебезпечні види озброєнь; а також розглядають, як одну із версій, можливий удар з повітря.
А чи був безпілотник?
Втім, розташування селища Олександрівське робить версію з українським безпілотником малоймовірною.
Обидві сторони справді активно використовують для ближньої розвідки та корегування вогню різноманітні малі літальні апарати — від безпілотників до квадрокоптерів. Часом до них прикріплюють вибухонебезпечні предмети та скидають такі саморобні снаряди на окремі цілі. Але ці літальні апарати зазвичай купують волонтери, вони є у вільному продажу й аж ніяк не здатні виконувати «бомбардувальні» функції — тобто подолати 30-40 км, щоб долетіти в Олександрівське і назад.
Таке можуть хіба що турецькі ударні безпілотники Bayraktar, які ЗСУ має на озброєнні в обмеженій кількості. Однак на сході України вони ще жодного разу не застосовувалися, і немає інформації про наявність бодай одного такого безпілотника на озброєнні бригад, що воюють на Донбасі.
Крім того, джерела «Спектра» в ЗСУ неодноразово говорили про те, що під час нинішнього загострення уздовж усієї лінії зіткнення посилилася робота комплексів радіоелектронної боротьби (РЕБ); про те, що «той бік закрився, його неможливо стало слухати». А стаціонарні військові комплекси РЕБ досить легко глушать зв'язок операторів із легкими безпілотниками.
Миттєво пов'язати атаку безпілотника з загибеллю дитини в Олександрівському не змогли навіть військові пропагандисти з «ДНР». На шоу Володимира Соловйова 3 квітня «глава ДНР» Денис Пушилін дуже обережно виголосив: «Дитина загинула в результаті вибуху невизначегого вибухонебезпечного предмета, але офіційна інформація буде доступна за підсумками роботи правоохоронних органів».
Росія стурбована, «ДНР» — не дуже
Заява Володіна, миттєва реакція центральних російських ЗМІ, спеціальне шоу Володимира Соловйова — з повідомленнями про трагедію одразу сталося щось на кшталт заяв Молотова після Майнільского інциденту, який став формальним приводом для війни з Фінляндією в 1939 році.
Трагедію з дитиною оперативно прокоментував речник Володимира Путіна Дмитро Пєсков.
«Я не маю верифікованої інформації щодо загибелі цієї дитини. Але не маю й підстав сумніватися в правдивості даних про це, які надали самопроголошені республіки. Важко уявити, що про загибель дитини можуть робити фейкові новини», — заявив він.
Після цього Слідчий комітет РФ відкрив кримінальну справу. І тільки потім, 6 квітня, «генеральна прокуратура ДНР» підтримала російських колег та оголосила про порушення кримінальної справи проти командира 59 бригади ЗСУ Геннадія Шаповалова. Вона повідомила про «підрив вибухового пристрою невстановленого типу» та присутній під час цього якийсь «безпілотний літальний апарат», який своїм наказом нібито послав під Єнакієво особисто командир української бригади.
«Наступ», якого ніхто не помітив
На тлі очевидного зриву перемир'я всю зиму тривала яскрава інформаційна кампанія про швидкий початок рішучого наступу ЗСУ на «Л/ДНР». Канали «ДНР» демонстрували кадри перекидання сил і засобів ЗСУ, а «кровожерливі плани ворога» активно обговорювалися на місцевих телевізійних шоу.
Щодо відео перекидання техніки на Донбасі усе зрозуміло — на лінії зіткнення відбуваються постійні ротації бригад ВСУ: одні їдуть в тил, інші заїжджають на фронт. Але жодних рішучих «наступів ЗСУ» на Донбасі не було, немає і поки що не передбачається.
Повідомлення офіційних джерел «Л/ДНР» про регулярні майбутні «наступи ЗСУ» — вже звична інформаційна рутина, але цей останній «наступ» чомусь набагато яскравіше, ніж зазвичай, висвітлювався з Москви.
В Україні ж на свій «майбутній наступ» на «Л/ДНР» геть не звернули увагу — після блокування російських соціальних мереж і сайтів військові новини з Росії до України потрапляють досить туго.
«Самці, коли бажають уникнути сутички, роздуваються і видають гучні звуки»
Разом із цим мережа сповнена кадрами з технікою російської армії, яку перекидають до українського кордону з Кемерово, Новосибірська, Красноуфімська, Тюмені та інших міст Росії.
В Ростовській області на техніці закривають номери, щоб не світити свої військові округи — практично як у 2014 році. Рух військових ешелонів відстежують за допомогою сервісу gdevagon — за номерами платформ під танками, які чомусь навіть не прикриті брезентом. Цивільні машини вільно знімають на відеореєстратори військові колони, що проходять Кримським мостом.
І що характерно — разом із усім цим у сучасній Росії жодної кримінальної справи про зраду батьківщині за фіксацію російських військових колон немає.
«Купа роликів в мережі показує, як російська техніка рухається колонами без будь-якого маскування — так прийнято в тваринному світі, коли самці, щоб уникнути сутички, роздуваються в розмірах і видають гучні звуки», — дуже точне зауваження з цього приводу колишнього командира бригади «Схід» і глави «ради безпеки ДНР» Олександра Ходаковського не можна не процитувати.
В Україні водночас немає ні роликів, ні номерів платформ із танками якоїсь конкретної бригади, ні інших витоків про додаткове пересування сил і засобів територією Донбасу. Військові, зрозуміло, готуються до можливої війни, але рухати особливо нема чого: все боєздатне давно вже постійно дислокується навколо Донбасу, біля адміністративного кордону з Кримом або ж навпаки — коло Брянської, Воронезької та Ростовської областей РФ. Нинішня ситуація з військовою загрозою на кордонах склалася не вчора, просто зараз чомусь Росія демонстративно різко посилює свої вже наявні угруповання та ще більш відкрито це все коментує.
Разом із цим Володимир Зеленський із дружиною, після всіх розмов про війну і засідань Верховної Ради, минулих вихідних узагалі відбув на чотири дні до моря — в Катар, поговорити в теплі про інвестиції. Можливо, він щось знає?
Слідом за президентом України смію припустити, що великої війни між Росією і Україною цього разу все-таки не станеться.
По-перше, у квітні її не станеться просто через погодні умови. По-друге, потім, коли підсохне земля, всі будуть напружено чекати на навчання «Захід-2021», що мають відбутися в липні-серпні — а потім все загострення знову зійде нанівець. Бо людей і техніку до кордонів підтягують аж надто демонстративно, а в Москві кричать про це набагато голосніше, ніж треба. Скидається на звичайну дворову бійку, коли звучить: «Тримайте мене семеро!».
Можливо, ми бачимо просте підвищення ставок напередодні чергових великих політичних торгів.
За підтримки «Медиасети».
Автор: Дмитро Дурнєв, Spektr.Press