«Точки-У» та інші звірі. Навіщо Росія стягує війська на Донбас

26 березня Донецьк і Макіївка зустрічали мокрим снігом, затяжна зима сама собою загасила острах великої війни та «рішучого наступу ЗСУ». Велику інформаційну кампанію очікувано засмоктало до великої трясовини.

Цю війну на Донбасі цілком серйозно обговорюють експерти в Москві, але на самому Донбасі великого занепокоєння вона не викликає, її апріорі вважають «російською» — якщо «Північний вітер» вирішить воювати, то думку місцевих ніхто не враховуватиме. Але вони впевнені, що до літа нічого суттєвого не трапиться, а далі тут конкретні плани не будують.

Війна перейшла на восьмий рік, і всі місцеві вже геть точно знають, що для наступу тутешні степи ідеальні тільки влітку або принаймні морозною зимою — без маскування, але на твердому ґрунті.

У сльоті місцевих полів БТР практично відразу безнадійно загрузнуть, траншеї заповняться брудом, а підвезення боєприпасів і їжі ускладниться. Та й для техніки — жодного маскування в голих насадженнях уздовж доріг і ріллі.

Тому цієї весни в Донецьку наступу ЗСУ ніяк не очікували, попри яскраву та напружену роботу Володимира Соловйова.

У велику війну з Україною вірять на ринках Сочі та Ростова-на-Дону і зовсім не вірять на ринку «Текстильник» у прифронтовому Петровському районі міста Донецька.

Але на телеканалах демонструють кадри підвезення до лінії зіткнення української бойової техніки.

«Ти знаєш, до нас під аеропорт підтягнули "Точку-У" (ракетний комплекс, призначений для враження найважливіших цілей у глибині військ противника, — ред.), і ще одну мій родич сфотографував біля Новоазовська. Якщо почнуть стріляти, до нас же прилетить "ответка"!» — дзвінок із Донецька від не останньої людини в структурах управління «ДНР» мені, журналісту, який працює зокрема й «на тому боці», дуже симптоматичний. Хоча мій співрозмовник і сам розуміє, що тактичним ракетним комплексам нічого робити на передовій і що транспортування їх від кордону точно не минуло б непомітно. Але доручили — дисципліновано телефонує, сигналізує!

Що відбувається?

Перемир'я на Донбасі давно немає, на фронті працюють снайперські пари, триває активне мінування, на пошук виходять ДРГ, періодично долучаються артилерія та міномети. Найгарячіші точки протистояння на 400-кілометровому фронті — Горлівка, околиці Маріуполя та місцевість між Олександрівкою і Мар'їнкою. До війни ці село й містечко були ближніми передмістями Донецька. Періодично міномети працюють ще в одному передмісті — біля селища колись донецької елітної нерухомості Піски. Впродовж останніх кількох днів роботу калібрів понад 120 мм чув мікрорайон Східний у Маріуполі.

Знамениті гарячі точки минулих періодів війни — Світлодарська дуга біля Дебальцевого, «промка» Авдіївки й околиці населених пунктів Жолобок і Золоте в Луганській області — поки відносно спокійні. Тобто період, коли сяк-так виконувалися домовленості про перемир'я, досягнуте в липні 2020 року, змінився короткими перестрілками. А від кінця січня 2021 року — повноцінною уповільненою війною, однак такою самою, як до перемир'я.

Ешелони української техніки на російських телеканалах, які прибувають на фронт для «рішучого наступу», можливо, справляють враження на когось у Москві, але не на народ у Донецьку.

Українські бригади регулярно ротуються. Якщо з-під Горлівки вийшов на місце постійної дислокації в Маріуполь український 503-й окремий батальйон морської піхоти, то його зустрічають удома, в столиці Приазов'я, сім'ї, наречені й активісти, що залишає слід у соціальних мережах.

Відхід із однієї з найгарячіших ділянок морської піхоти та прибуття з Білої Церкви свіжої бригади, ясна річ, супроводжувалися завезенням і вивезенням техніки залізницею, що знімають на телефони всі кому не ліньки. Бригади ЗСУ змінюються, йдуть відпочити, працюють на полігонах і знову повертаються на фронт здобувати бойовий досвід. Концентрації сил і засобів для будь-якої великої операції на Донбасі з боку ЗСУ не було та нема, але українська армія досі в непоганій формі.

Своєю чергою, поняття «регулярної ротації» в «ДНР» не існує як такого: батальйон «Схід» перетворився на бригаду, потім трансформувався в 11-й полк Корпусу та в окрему розвідувальну роту місцевих «внутрішніх військ». Але всі ці перейменовувані люди як були, так і залишаються в окопах під Ясинуватою. З'явилася «контрактна армія» зі значним некомплектом піхоти на передовій і завеликим штатом у тилу. Їм обіцяють підвищити щомісячне грошове утримання — з 15-16 тисяч рублів ($198-210, рядовим) до 20 тисяч ($264). Поки звістки суперечливі — нові зарплати видали не скрізь.

Для всіх очевидно, що сил і засобів для самостійної операції в частин Корпусу немає.

Нове в цій війні — посилення від зими роботи комплексів радіоелектронної боротьби (РЕБ) на всій лінії та рідкісна за розпалюванням робота пропагандистів із боку самопроголошених республік.

Доходить до кумедного: наприклад, 4 березня голова «ДНР» Денис Пушилін в ефірі «Росії 24» повідомив, що віддав публічний наказ «збройним силам» самопроголошеної республіки на «ведення попереджувального вогню на придушення і знищення вогневих точок Збройних сил України». Але в Корпусі (українські військові традиційно вважають його частиною 8-ї гвардійської армії РФ зі штабом у Ростові-на-Дону) командування надало особовому складу вже свій наказ і на кілька днів пізніше. Що, зрозуміло, викликало в окопах безліч жартів про «головнокомандувача».

У Донецьку нікому не спадає на думку якось пов'язувати «керівництво республіки» з військовою вертикаллю. Після загибелі Олександра Захарченка тут скасували місцеве «міністерство оборони» та всі окремі роти й полки спецпризначенців при цивільних «міністерствах» та управлінні залізниці.

У «ДНР» проводять показові збори резервістів і мляво обговорюється можливість введення військового призову. Але на цей крок поки не наважуються. Зараз ідеться про пробний позірний призов кількох сотень призовників у таку саму позірну казарму — радше аби показати все це по телевізору. Реальний заклик може викликати втеча молоді з «ДНР» і масовий відтік населення: шахтарі, будівельники та металурги, виїхавши на заробітки в Росію, можуть замість регулярних відвідин батьківщини почати перевозити до себе сім'ї.

Із зими в Донецьку промацують введення низки «законів», які могли б стати потенційним дестабілізаційним фактором для України, а й зауважують, які будуть наслідки.

Як відомо, президент України Володимир Зеленський із січня різко змінив риторику та здійснив серію кроків, на які ніколи не наважувався Петро Порошенко: перекрито мовлення для трьох проросійських каналів, введені персональні санкції проти депутатів ОПЗЖ Віктора Медведчука і Тараса Козака, продовжується тиск на їхній бізнес — СБУ провела сотні обшуків на мережі АЗС Glusco, де, на думку українських спецслужб, акумулюється готівка для потреб проросійської опозиції.

Ну і найголовніше: приблизно з серпня 2020 року в глухий і безнадійний кут зайшли переговори як у Мінському, так і в Нормандському форматах.

Проросійські політики реального впливу на київську вулицю, як виявилося, не мають — закриття телеканалів не відгукнулося для Офісу президента України навіть поодинокими пікетами. Що через це можуть зробити Луганськ і Донецьк?

Важіль — цивільні заручники — перестав працювати, обмін полоненими заблокований, а спроба від імені «ДНР» і «ЛНР» урочисто передати чотирьох звинувачених у «шпигунстві на іноземну розвідку» жінок Віктору Медведчуку не вдалася. «Куму Путіна» закрили проїзд в Україну через КПВВ, а потім компетентні органи почали ставити стільки запитань, що запланований виліт літака з заручницями з Мінська просто скасували.

З січня по березень сталися декілька зливів інформації про підготовлення в «ДНР» законів про «громадянство і кордон» на основі аналогічного абхазького. Без місцевого «паспорта» тоді закриють доступ до продажу та купівлі нерухомості, участі у підприємницькій діяльності та можливості вільно пересуватися непідконтрольною Україні територією. Тоді ж можна закрити виїзд і для молодих чоловіків за обставин, коли все активне населення їде на заробітки в Росію. Однак обмеження для «негромадян» вразять лояльність щодо більшості людей — поки «внутрішні паспорти республік» мають не більше 20% населення.

Із реальних важелів впливу на Україну на Донбасі залишилися тільки гармати, у застосування яких теж є свої ліміти: прийоми контрбатарейної боротьби за роки війни тут відточили майже до досконалості.

Очевидний глухий кут на всіх фронтах — політичному, гуманітарному і військовому — змушує всіх тут із напругою очікувати на травень-червень, зелені насадження та встановлення сухої погоди.

За підтримки «Медиасети»

Автор: Дмитро Дурнєв, «Новая газета»