Між Заходом і Путіним — кому сигналізує Ердоган «Турецьким потоком»
«Турецький потік» — геополітична хитрість Туреччини в суперечках із ЄС, реінкарнація газогону «Південний потік» чи інструмент для перетворення країни, чиїм іменем він названий, на енергетичний хаб регіону? У цьому проекті є елементи всього з вище перерахованого, але найбільше саме політики й прагнень Туреччини бути почутою насамперед у Брюсселі, Берліні та Парижі, а не в Москві. На цій думці сходяться більшість опитаних Громадським.Світ експертів.
9 серпня має відбутися зустріч російського президента Володимира Путіна з турецьким візаві Реджепом Таїпом Ердоганом у Санкт-Петербурзі. Очікується, що на ній керманичі двох держав можуть домовитися про будівництво «Турецького потоку», газопроводу, що мав би прокачувати російський газ по дну Чорного моря через європейську частину Туреччини далі до ЄС.
Якщо все відбуватиметься за планом, то першим главою держави, з яким зустрінеться Реджеп Ердоган після невдалої спроби перевороту, стане саме Володимир Путін. А зовсім не верховний представник Євросоюзу з питань зовнішньої політики Федеріка Могеріні, яку Ердоган не зовсім дипломатично запрошував у гості. Не Жан-Клод Юнкер, не Дональд Туск, не Єнс Столтенберг, не Ангела Меркель.
У відповідь на критику масових арештів у Туреччині від очільниці європейської дипломатії Ердоган заявив:
«Пані Могеріні повинна була спочатку приїхати до Туреччини. Якою була б реакція, якщо б італійський парламент бомбили? Коли інциденти сталися в Бельгії або в Парижі, коли п'ять або 10 осіб були вбиті, всі вони зібралися разом, чи не так? Вони замислювалися, що сталося».
Після невдалої спроби військового перевороту в Стамбулі та Анкарі в ніч проти 16 липня очільник турецької держави отримав чималу порцію критики з боку ЄС, насамперед через численні й занадто оперативні та, як видається, заздалегідь продумані арешти тисяч чиновників, військових, журналістів, прокурорів, суддів, освітян, підозрюваних у зв’язках з організацією турецького клірика Фетхуллаха Гюлена. Близько 70 тисяч людей тимчасово чи постійно нині відсторонені від роботи.
Канцлер Австрії Крістіан Керн, взагалі, закликав ЄС завершити з Туреччиною переговори про членство країни в союзі та почати шукати альтернативні шляхи співробітництва. При цьому згадані переговори глава австрійського уряду назвав «фікцією».
І поки в Брюсселі дії Ердогана різко критикують і не приймають його запрошень приїхати до Анкари, запрошення відвідати Північну Пальміру Ердогану прислав Володимир Путін. Екс-прем’єр та екс-міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт вважає, що це саме по собі є тривожним сигналом. Він переконаний, що фактично в найважчий для Туреччини момент Європа відвернулася від неї, хоч мала б, навпаки, підтримати. На тлі загального клімату довіри можна було б легітимно критикувати, приміром, арешт 17 журналістів. Але коли у відносинах запанували взаємні претензії, годі сподіватися на діалог і конструктив, переконаний Карл Більдт.
Примара «Південного потоку» ожила?
Саме проект «Турецький потік» може бути символом тієї політичної гри, яку в нових реаліях веде Туреччина. Це, власне, навіть не проект, а сама його ідея. Хоча, за оцінками аналітика Eurasia Energy Observer Андрія Тібольда, технічних перешкод для реалізації «Турецького потоку» немає. Сторони можуть використати проектну-кошторисну документацію і фінансування, які призначалися «Південному потоку».
Згаданий газогін сьогодні фактично є мертвим. ЄС відмовився від його реалізації ще в квітні 2014, зокрема й через його невідповідність вимогам Третього енергопакету. Той газопровід мав прокачувати російських газ з Новоросійська по дну Чорного моря до Болгарії й далі через Балкани до Італії та Австрії. Російська частина «Південного потоку» була вже прокладена, труби для неї замовлені.
Досі працює офшорна компанія South Stream Transport B.V. в Амстердамі, що може свідчити про зацікавлення Росії продовжити проект, використати ті інвестиції, які вже були зроблені. І тепер росіяни можуть цілком резонно запропонувати дещо скоригувати маршрут «Південного потоку» так, щоб він пройшов через європейську частину Туреччини. У рамках «Турецького потоку» наразі йдеться про будівництво двох гілок: ними російський газ постачатиметься на внутрішній ринок Туреччини та далі до Європи, насамперед на південь Італії та до Греції.
Газ на кордоні ЄС, що далі?
Якщо потужність такого газогону становитиме, як нині анонсується, близько 32 мільярдів кубометрів газу на рік і Туреччина відбиратиме чверть чи третину від цих обсягів, то решту мала б купувати Південна Європа.
«Ринки Південної Європи не такі то й великі для того, щоб освоїти ці додаткові об’єми газу», — зауважує Андрій Тібольд. І це перше, що спонукає засумніватися в доцільності будівництва такого газогону.
Крім того, є цілком конкретна проблема транспортування цих об’ємів газу територією ЄС. По-перше, будь-які наземні газогони на території Євросоюзу автоматично підпадають під дію Третього енергетичного пакету. Це комплекс директив та інших нормативних актів ЄС, які вимагають розмежовувати власність на виробництво газу від власності на трубопроводи.
Отже, «Газпром» не зможе одночасно постачати газ для «Турецького потоку» й володіти побудованими на території Європейського союзу газогонами. А от Туреччина вимог європейського енергопакету виконувати не зобов’язана. Ця країна не є членом Енергетичного співтовариства ЄС і не є власницею виробництва транспортованого газу.
По-друге, навіть експерти не можуть сьогодні точно сказати, чи вистачило б для транзиту цього додаткового газу вже наявної європейської інфраструктури. Якщо врахувати, що, за законодавством ЄС, Росія не зможе вести будівництво власного газогону, який би її доповнив.
«Теоретично Туреччина та Росія можуть побудувати «Турецький потік» до грецького кордону. Звідти газ мав би прокачуватися через європейську систему газогонів. Але питання полягає в тому, чи є достатньо потужностей для транспортування запланованих об’ємів газу по той бік кордону ЄС», — відзначає Андрій Тібольд.
Тобто ситуація є якоюсь мірою патовою: «Газпром» разом із державною компанією Туреччини Botas не зможе будувати власного продовження «Турецького потоку» на території ЄС, а розраховувати на наявні газогони також навряд чи доводиться. Звісно, у росіян прораховані свої варіанти вирішення цієї проблеми. Одна з їхніх пропозицій — використовувати для прокачування газогін-інтерконектор «Посейдон», що має поєднати Туреччину з Грецією та Італією. Його теж треба побудувати.
Південна енергетична багатоходівка
Важливу роль у цій енергетичній багатоходівці відіграють ще щонайменше три газопроводи: Трансанатолійський (TANAP), Трансадріатичний (TAP) та Транскаспійський. Для перших двох є дедлайни побудови: 2018 і 2020 роки. Вони мають прокачувати азербайджанський газ до Європи через усю територію Туреччини. Транскаспійський мав би транспортувати до Європи через Туреччину туркменський газ. Ці газопроводи й формують те, що називається Південним газовим коридором, покликаним зробити Європу менш залежною від російського газу.
«Південь Італії, Греція, країни Балкан споживають мало газу. Є одна хитрість з російського боку, яку розуміють у Брюсселі. Якщо «Турецький потік» був би реалізований раніше за Трансанатолійський і Трансадріатичний газопроводи, то російський газ позбавив би азербайджанський ринку на півдні Італії», — пояснює президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар.
Трансадріатичний газопровід, який має прокачувати до Європи газ, що надходитиме з Азербайджану до Туреччини через газогін TANAP, — це приблизно 10 мільярдів кубометрів газу на рік. Тобто умовно TAP — це європейське продовження TANAP.
Щодо Транскаспійського трубопроводу, то тут історія ще складніша. Якоюсь мірою Туреччина вже одного разу його зрадила. У 1997 році вона домовилася з Росією про будівництво «Блакитного потоку», який нині прокачує з Росії по дну Чорного моря до Туреччини щороку до 16 мільярдів кубів блакитного палива. Тоді паралельно обговорювалися плани спорудження трубопроводу, який би постачав туркменський газ до Європи.
«Блакитний потік» мав вагому корупційну складову. Близько десятка турецьких посадовців, включно з міністром енергетики, керівником державної енергетичної компанії BOTAS, співробітниками міністерства енергетики були засуджені до різних термінів позбавлення волі за корупційні дії в оборудках з «Газпромом».
«Нинішня ситуація з «Турецьким потоком» нагадує ситуацію з «Блакитним потоком» та Транскаспійським газогоном на початку 2000-х. Проте нині в Туреччини інше керівництво, інший час: Анкара за Ердогана націлилася на те, щоб весь тюркський газ ішов до Європи через Туреччину. Ідеться і про азербайджанський, і про туркменський, і в перспективі — про казахський газ через систему Транскаспійського, Південно-Кавказького (Баку-Тбілісі-Ерзерум) газогонів, які пролягатимуть через територію Туреччини до Європи», — каже Михайло Гончар.
Після прагнень диверсифікації — знову залежність?
І ось після років чи навіть десятиліть, витрачених на диверсифікацію постачання газу до Туреччини, Ердоган готовий летіти до Санкт-Петербурга й домовлятися про газогін, який збільшить залежність Туреччини від Росії.
«Провладна турецька преса дуже активно педалює цю тему. Вона подається в рамках ширшого контексту примирення з Росією. Наголошують на тому, що турецький льотчик, який збив російський літак, був членом організації Фетхуллаха Гюлена. Турецькі видання рясніють просто матеріалами на тему «Турецького потоку», — розповідає Юлія Тарасюк, фахівець-тюрколог факультету міжнародних відносин Одеського національного університету.
Якоюсь мірою, «Турецький потік» — це один із меседжів Ердогана. Меседж Європі — мовляв, якщо вона його й далі не сприйматиме, зближення з Росією буде всеохопним і всеосяжним. Саме з тією Росією, яку НАТО, чиїм членом є Туреччина, де-факто визнає загрозою своїй безпеці. Далі не так далеко до руйнації нинішньої геополітичної, безпекової, навіть військової конфігурації Заходу.
«Є велика ймовірність того, що «Турецький потік» згасне на рівні політичних декларацій. Звісно, Росія зацікавлена вибити з ринку інших постачальників. Виходячи з погіршення відносин з ЄС, Туреччина може заблокувати будівництво турецької частини Транскаспійського газогону, вимагаючи для себе преференцій з боку Євросоюзу й того, щоб там закрили очі на зростання авторитарності Ердогана. Можливо, ця поїздка — це лише елемент гри», — припускає старший аналітик інформаційної кампанії «Сильніші разом» Дмитро Науменко
Приблизно такої думки дотримується й Андрій Тібольд з Eurasia Energy Observer:
«Туреччина до певної міри нині хитрує, говорячи про можливість реалізації такого великого проекту, щоб подивитися, як ЄС на це відреагує. Можливо, для того щоб щось для себе виторгувати. Я не думаю, що цей проект справді реалізовуватиметься».
З-поміж причин для такого прогнозу аналітик називає також і нестабільну політичну ситуацію всередині самої Туреччини.
Втім, навіть якщо «Турецький потік» — це тактичний меседж Брюсселю й Заходу в цілому, за ним є і стратегічні інтереси Анкари. Ця країна ставить перед собою амбітну мету перетворитися на енергетичний хаб для регіонів Близького Сходу, Центральної Азії та Південного Кавказу. Хаб у цьому випадку — це ключова транзитна територія для перекачування газу й нафти зі Сходу й Росії до Європи.
«Завдяки цьому вона досягає кількох цілей: економічної, тому що це додатковий дохід для країни від транспортування газу та цілі забезпечення для себе альтернативного джерела енергоресурсів для власного ринку, який гостро цього потребує. Потреба Туреччини в енергоресурсах зростає на 6% щороку. Анкара також зміцнює свої позиції щодо ЄС», — пояснює Ровшан Ібрагімов, азербайджанський експерт з енергетики.
Вся ця історія зачіпає також й інтереси України. Адже якщо такий газогін побудують, то він може гіпотетично перебрати на себе частину транзиту російського блакитного палива, що нині йде через українську територію.
Голова правління НАК «Нафтогаз» Андрій Коболєв з цього приводу вже заявив:
«Ми сподіваємося, що в цій ситуації позиція Євросоюзу буде такою ж жорсткою, як і по «Південному потоку», що ЄС зможе цей проект, принаймні, призупинити або навіть повністю його зупинити».
З усього вище описаного видно, що просто взяти й призупинити цей проект ЄС навряд чи до снаги. «Газпром», приміром, вже підписав Меморандум про взаєморозуміння з італійською енергокомпанією Edison SpA і грецькою DEPA SA. У ньому йдеться про співпрацю щодо організації південного маршруту поставок російського газу в Європу. Іншими словами, вони домовляються про використання тієї транзитної інфраструктури в ЄС, чиї форми власності відповідатимуть вимогам європейського законодавства. А якщо так, то Євросоюз не зможе задіяти Третій енергопакет, щоб призупинити реалізацію проекту.
Втім, у Брюсселя, Берліна, Парижа та решти європейських столиць є інший, зовсім не технократичний інструмент — це їхній загальний політичний курс щодо Туреччини Ердогана. Свій меседж Заходу Ердоган фактично вже сформулював. У Санкт-Петербурзі він наповниться деталями. Далі мав би відповісти Захід.