Тюрма за дитячу порнографію, самогубства та «зелені кімнати». Інтерв'ю з дитячим омбудсменом Миколою Кулебою

Україна входить до трійки країн світу, які є найбільшими постачальниками дитячої порнографії. Такі дані наводять міжнародні організації. Часто діти можуть ставати жертвами злочинців в інтернеті, а батьки не завжди знають, як їх уберегти. Нещодавно президент України підписав закон, який посилює відповідальність за насильство над дітьми.

Про те, що змінює документ, наскільки серйозною є проблема сексуальної експлуатації неповнолітніх та як попередити дитячі самогубства — читайте в нашому інтерв'ю з дитячим омбудсменом Миколою Кулебою.

Убивство і зґвалтування семирічної дівчинки на Херсонщині, суд над псевдопастором, якого підозрюють у розбещенні вихованок. Наскільки серйозною є проблема сексуального насильства над дітьми в Україні?

Дедалі більше говорять про те, що діти зазнають сексуального насильства. І це не випадково, тому що світ узагалі змінився. У дітей більше доступу до інтернету, і там дуже серйозно на них чатують злочинці, які намагаються отримати фото сексуального характеру, запропонувати зустрічі. Дослідження показують, що спілкування з дитиною протягом 18-20 хвилин уже дає можливість злочинцю отримати фотографію, де можуть бути оголені частини тіла.

Уявіть: якщо це офлайн і дитина виходить на вулицю, то що треба зробити, аби вмовити її роздягнутися перед тобою? А в мережі — все просто, тому що навіть у дітей є декілька облікових записів. Не кажучи вже про те, що є злочинці-дорослі, які реєструються під фейковими акаунтами, де вони зображені як діти, і вступають у листування з дітьми. Статистика свідчить, що діти дуже довірливі.

Нещодавно навіть мої близькі знайомі розповіли, що їхня 12-річна дитина виходила на вулицю, сказала: «З подругою». «А що за подруга?». Вона назвала ім’я, а батьки не знають такої. З’ясувалося, що познайомилися в інстаграмі.

— А де живе? 

— Ніби поруч. 

— А звідки знаєш?

— Вона написала. Вона знає моїх друзів.

— Тож у тебе про друзів написано.

— Ну так... 

Дитина не здатна критично мислити і зрозуміти, що її можуть вводити в оману. Щойно їй пояснили, що насправді там може бути доросла людина і вона наражається на небезпеку, дівчинка справді злякалася і сказала, що навіть не уявляла таких варіантів.

Світові дослідження вказують, що кожна п’ятадівчинка страждає від сексуального насильства до 18 років. Це жахлива статистика, і вона стосується не тільки нашої країни.

Якщо говорити саме про Україну й ті кримінальні справи, які були порушені, то це — 410 випадків минулого року, 70 випадків уже за два місяці цього року.

Але ми повинні розуміти, це просто піщинка в океані того, що наразі відбувається. Бо діти не воліють говорити про ці речі, адже їм соромно. До того ж більшість випадків сексуального насильства здійснюють близькі до дитини люди: хрещений батько, тренер, з яким вона має гарні стосунки, тощо.

І діти можуть думати: «Так, мені неприємно, що він робить, але ж він мій дядько, він приносить іграшки. І я не усвідомлюю, що це злочин». Тому так важливо говорити про це з дітьми.

Якою є статистика розповсюдження дитячої порнографії в Україні?

Україна взагалі вважається одним із трафікерів цієї продукції. Тому що було недостатньо суворе законодавство. І я хочу озвучити статистику з дослідження, яке ми проводили разом із громадською організацією «Служба порятунку дітей» саме щодо сексуального насильства, сексуальної експлуатації в інтернеті. Опитали тисячі дітей, і от що нам вдалося з’ясувати.

Більше ніж 90% дітей уже є в інтернеті. У середньому там вони проводять від 3 до 5 годин. Ютуб є номером один — понад 90% дітей, далі йдуть вайбер, ТікТок, інстаграм, телеграм.

Остання гучна історія, де хлопчик із дівчинкою «кохали» одне одного (їй 7 років, йому 13) — це постановні речі, але вони хотіли переконати всіх у тому, що є коханцями. Мережа Likee, де у дівчинки було 7 мільйонів підписників — це дуже велика аудиторія, більшою мірою навіть не в Україні, а за кордоном.

25% дітей принаймні раз протягом останнього року потрапляли в ситуацію сексуального насильства чи сексуальної експлуатації. Хтось надсилав свої фотографії, пропонував зустрітися, робив непристойні пропозиції.

Найбільше дітей почали користуватися інтернетом у 6-8 років. Це той вік, коли дитина ще несформована, вона не розуміє небезпеки, правил, та й батьки дуже часто також.

Коли дитина йде на вулицю, вони кажуть: «Одягнися нормально, з незнайомцями не спілкуйся, туди не ходи». А що в інтернеті? Мільйонні спільноти, ти можеш обирати, і мережа навіть сама пропонує. А є дуже багато деструктивного контенту — матеріали суїцидального характеру, закриті групи. Дитина має неприборкану цікавість, а це — велика небезпека. Якщо вона побачить сцени сексуального насильства над дітьми, це може травмувати її на все подальше життя.

Приблизно 80% дітей уперше побачили сексуальний контент у 7-13 років. І майже половина не розповіла про це. А з тих, хто розказав, майже 80% поділилися ним із друзями.

Батьки та вчителі програють у довірливих стосунках. Оскільки дитина знає, що про це вона може вільно поговорити з друзями, а батьки її насварять чи присоромлять, або й узагалі заборонять користуватися інтернетом. Діти не довіряють і вважають, що дорослі їм нічим у цьому не допоможуть.

І знову ж таки, більшість дорослих не знає, до кого їм звернутися. Навіть якщо дитина дивиться контент, який зображує сексуальне насильство щодо неповнолітніх, батьки не розуміють, що з цим можна зробити і як зарадити.

Чому підписаний нещодавно президентом закон 3055 щодо протидії насильству над дітьми (Ланцаротська конвенція) є важливим? Що конкретно він змінює і впроваджує?

Коли ми тільки починали обговорення, це все підіймали на сміх і казали: «Ми вільне суспільство, а тому що хочу, те й дивлюсь». Хоча в інших країнах це вже давно було заборонено. Цей закон не лише збільшує відповідальність за вчинення сексуального насильства, а й забороняє зберігання та перегляд матеріалів, які містять сцени сексуального насильства щодо дітей.

Це дуже важливо, тому що ми багато разів спілкувалися з колегами з кіберполіції, які розповідали: от вони приходять до злочинця, знаючи, що він виготовляє продукцію, вилучають із комп’ютера численні матеріали, які зображають сексуальне насильство над дітьми. І на цьому все. Він каже: «Я його дивлюся, це не для продажу». І як ти притягнеш його до відповідальності?

Наше суспільство не має толерувати перегляд і зберігання світлин, відео, які зображують сексуальне насильство над дітьми. Тому що сьогодні це — шалений ринок.

Я не хочу жити в країні, яка толерує сексуальне насильство щодо дітей. Прагну, щоб наші діти зростали вільними від цього. Я розумію, нам ще багато чого треба робити, це лише перші спроби унормувати питання. Якщо взяти до уваги досвід інших країн, наприклад Великобританії, там у момент під’єднання до мережі інтернет провайдер одразу банить доступ до порноматеріалів. Ти повинен укласти додатковий контракт, заявити про те, що хочеш мати, не кажучи вже про те, що контент із дітьми там заборонений.

Як інформують дітей про можливі злочини?

Упродовж останніх кількох років ми не просто говоримо, а кричимо про цю проблему. Разом зі «Службою порятунку дітей» ми створили спеціальні тренінги для вчителів і навіть мультфільми для дітей.

Це американська анімація, яку ми адаптували, переклали. Мультики створені для того, щоб розповісти дітям про так звані небажані дотики. Вони зазвичай не розуміють цих речей, дорослі ж або соромляться, або не вважають за потрібне говорити про це з дітьми.

А мультфільми пояснюють, що не варто соромитися. Якщо хтось вчиняє над тобою насильство, ти маєш кричати, піти до дорослого, розповісти, головне — не мовчи. Діти повинні розуміти, що є дорослі, які їх вислухають, з якими можна поділитися проблемою.

Більше ніж дві тисячі вчителів уже відвідали ці тренінги, зі свого боку вони провели ці навчання у понад десяти тисяч дітей. І в нас уже є випадки, коли діти прийшли до вчителя й повідомили про сексуальне насильство.

Один із підозрюваних — це вчитель музики, ще одна дівчинка сповістила про свого хрещеного батька, який її розбещував. Наразі ж відкриті кримінальні справи і тривають розслідування.

Звісно, я не підтримую, коли батьки кажуть: «Та я буду показувати порно своїй дитині, хай вона звикає і вже вчиться». Але ж це сексуальне насильство. І нехай усі розуміють, що показ сексуального насильства дитині — це сексуальне насильство над дитиною. Тому що це калічить, травмує її. І це підтвердили дослідження.

Дитина протягом усього життя може цього боятися, бути наляканою. Або ж навпаки, якщо їй будуть надходити пропозиції сексуальних контактів, вона може спокійно на це погодитися. Тому злочинці зараз намагаються доносити й показувати такі матеріали дітям, тому що вони знижують вік вступу в сексуальний контакт, адже діти цього ще не розуміють. Важливо, аби дорослі пояснювали це.

Після тренінгів діти розуміють: якщо вчитель у правильному контексті говорить із ними про таке, це доречно. А ми навчаємо, як слід про це говорити, зважаючи на вік.

Є телефон для батьків. Якщо ваша дитина побачила відповідний контент, ви можете зателефонувати і проконсультуватися.

За цим номером — 093 063 53 43 — можна звернутися по допомогу, якщо ваша дитина постраждала від сексуального насильства, ви стали свідком насильства над дитиною або ж підозрюєте насильство над дитиною. Телефонуйте або заповнюйте форму за посиланням.

Як протидіють насильству та експлуатації дітей в інтернатах, дитячих будинках? Наскільки там контрольована ситуація?

Це взагалі дуже чутлива тема, я давно займаюся реформою інтернатних закладів. Це досить закрита система, де перебуває велика кількість дітей. Уявіть: майже 1,5% дитячого населення в Україні навчаються в інтернатних закладах, більше ніж половина — живе в інтернатах.

Сьогодні майже всі цивілізовані країни відмовилися від цієї системи. Є невеликі заклади, де перебувають діти, які потребують постійного догляду, мають важкі хвороби.

Інтернати — це рудимент радянської системи. Микита Хрущов у 1961 році казав, що взагалі всі діти мають жити в інтернатах. Відповідно до ідеології Радянського Союзу, це нормально, щоб уже змалечку «прошити» дитину і зруйнувати сім’ю. Щоб із найніжнішого віку управляла і формувала держава.

Але на сьогодні така система неприйнятна. Дослідження, які здійснювали впродовж останніх 50 років, показували, що дитина не може сформуватися нормально в застінках інтернатного закладу.

Проблема сексуального насильства дуже погано вивчена, бо надзвичайно важко прослідкувати, що там відбувається. І питання навіть не в дорослих, а в стосунках між дітьми.

Але сьогодні ми багато спілкуємося з випускниками інтернатних закладів, вони про це багато говорять. Зокрема про те, що в стінах інтернату чимало випадків сексуального насильства над дітьми. Тому єдиний шлях — поступово відходити від інтернатної системи.

В умовах децентралізації вже територіальні громади є відповідальними за цю сферу, тому їм треба дати інструменти, які є в інших країнах, найкращі практики і, звісно, фінансування. Щоб мільярди не витрачалися просто на утримання будівлі та персоналу. Ці самі кошти слід спрямувати на створення послуг для таких дітей, навіть якщо вони мають серйозні вади здоров’я.

Часто в інтернатах живуть діти з безталанних родин, де п’ють і вживають наркотики. Але не сьогодні вони почали пити. Зараз треба зосередити зусилля на тому, щоб виявити цю проблему якомога раніше й мати відповідну кількість фахівців, які б могли підтримати сім’ю. Адже для нас як для держави вигідніше повпливати на родину, підтримати її, аніж роками тягнути цю дитину в інтернаті — а наслідки виховання в ньому жахливі.

Чи існують методики, заклади реабілітації для дітей, які постраждали від домашнього насильства?

Є центри психологічної реабілітації та колишні притулки, які стали центрами соціальної реабілітації. Але обмаль фахівців, які розуміються саме на тому, як працювати з дитиною, що зазнала сексуального насильства. Сьогодні ми шукаємо психологів, соціальних працівників. Спеціальної освіти немає, ми залучаємо іноземних фахівців, оскільки там ці навчальні програми існують давно. Є громадські організації, які дуже активно працюють у цій площині. І хочу їм подякувати, оскільки саме вони й набувають цей досвід, держава тут відстає.

Але тут питання не лише у програмах, а й в оплаті праці фахівців. Тому що приватний психолог може заробляти набагато більше, ніж психолог, який працює у школі чи в центрі реабілітації. Треба розуміння, підтримка уряду, а потім парламенту, щоб ці фахівці з’явилися й отримували гідну заробітну плату.

Ви розповідали, що часто діти не повідомляють про злочини через страх численних допитів. Яка ситуація з допитами дітей наразі, чи змінюється підхід і як саме? Розкажіть детальніше про «зелені кімнати».

Діти не повідомляють насамперед тому, що не вважають це чимось обурливим. Адже дорослі так їм сказали: «Потерпи, нічого поганого тут немає, а я тобі ще якийсь подарунок принесу». Діти часто навіть не знають, що є правоохоронні органи.

Уявіть, що більшість випадків сексуального насильства — від рідних і близьких. Приміром, якщо це співмешканець матері, і вона дізнається правду. Це соромно, тому здебільшого жінка намагається якось загасити ситуацію. Адже розуміє: якщо звернеться до правоохоронних органів, про все стане відомо, почнуть допитувати і їх, і дитину. Тому зараз так важко виявляти ці злочини.

Нам важливо створити таке правосуддя, яке змогло би переконати і дитину, і дорослих: якщо ти про це повідомиш, правосуддя буде максимально сприятливе та дружнє до тебе. І ти не будеш терпіти багаторазових допитів.

Нещодавно до мене прийшла мати п’ятирічної дівчинки. Чоловік її сестри розбещував дитину. Вона каже: «Слідчий нас уже кілька разів допитував. Невже він думає, що у п’ять років дитина йому щось інше повідомить?»

Тому система дружніх («зелених») кімнат, або дитячий центр правосуддя, націлена на те, щоб одноразово створити умови для допиту дитини, як зазначено в ратифікованій Україною Ланцаротській конвенції. Один раз за присутності необхідних фахівців поставити всі питання, які цікавлять, зняти на відео, щоб удруге не було потреби допитувати дитину чи запрошувати її до суду.

Дуже часто злочинці цим користуються, вимагаючи, щоб дитина свідчила в суді. І от дитині у свої 13 років треба давати показання. Та ніколи вона не буде цього робити, тому справи й затягуються, розвалюються в такий спосіб.

Сьогодні і ЮНІСЕФ пілотує такі центри, і ми з Офісом генпрокурора зараз плануємо «пілот» такої моделі.

Я бачив, як це працює у Сполучених Штатах, у Швеції, в інших країнах. Добре, що нині влада розуміє їхню важливість. Президент підписав указ і дав старт тому, що незабаром ця система запрацює в Україні.

Строки давності в таких справах тепер призупинятимуться після ухвалення закону?

Насправді щодо цих злочинів не повинно бути строків давності.

Після того, як інтернати у Швеції були ліквідовані, з’ясувалося, що безліч дітей постраждали від насильства. Багато дорослих, які в дитинстві виховувалися в інтернатах, досі отримують компенсацію. Тобто держава визнала себе винною в тому, що створила модель утримання дітей, яка наразила їх на небезпеку, де діти зазнали насильства.

Тому важливо надати можливість людям, які зазнали цього болю, у будь-якому віці про нього свідчити.

Проблема дитячих самогубств останнім часом також набула розголосу. Що їй сприяє, на вашу думку? Як із цим боротися?

Зазвичай дитячі самогубства мають декілька причин. Номер один — це байдужість дорослих.

Коли дитина відчуває себе самотньою, покинутою, батьки тільки чогось вимагають, але не беруть участі в її житті, не цікавляться, не є партнерами, друзями для дитини. Дисциплінування має відповідати віку. Але якщо ти тільки цим займаєшся і не формуєш дружніх, довірливих стосунків — знай, що в дитини будуть дуже серйозні проблеми.

Дуже часто це призводить до того, що в певному віці дитина може вирішити, що вона не потрібна своїм батькам, набридла їм. Якщо це нерозділене кохання, з’являються думки на зразок «мене всі кинули, у школі булять». І всі ці обставини можуть так тиснути, що дитина матиме бажання звести рахунки з життям. Тим паче коли ми говоримо про соціальні мережі, які інколи підбурюють і доводять дитину до такого стану.

Я взагалі не знаю, чи говорять батьки з дитиною про смерть. Що це таке? Як смерть дитини може вплинути на них? Можливо, ця тема табуйована, смерть — це погано. Але потрібно й про це спілкуватися з рідними.

Я постійно запитую власних дітей, чи вони щасливі, і прошу пояснити, чому. Це важливо. Вони ще жодного разу не казали, що ні. Але це не тому, що я супербатько, а тому, що ми з дружиною все-таки намагаємося приділяти час. Діти мають знати й відчувати, що їх люблять. Запитувати варто не лише про оцінки в школі, а й про відчуття, говорити про ті речі, які їх турбують. Це напрочуд важливо.

Тому запитуйте, чому вони щасливі або нещасні, аби зрозуміти, що дитина думає про щастя. Адже в кожному віці це інше почуття.

Дуже важливо налагоджувати довірливі стосунки, запитувати, цікавитися життям дитини. Так ви зможете запобігти не тільки суїцидальним думкам, а й решті травм, які дитина може зазнати від інших осіб, зокрема булінгу та кібербулінгу.

Відверто про це говоріть, розповідайте про свій досвід. Цього ніщо не замінить — жоден інтернет, жодне спілкування з друзями. Навіть якщо у підлітковому віці дитина скаже «Та що ти, не хочу чути», знайте — вона чує, слухає і запам’ятовує.

Що б ви порадили вчителям, які також чимало часу проводять поряд із дітьми?

Мене завжди дивує, коли вчитель каже: «Я не повинен виховувати, це завдання батьків». Але якщо ви педагог, якого дитина поважає — це вже виховний вплив, не забувайте про нього.

Сьогодні вчителі впливають, і саме це може допомогти розпізнати якісь кричущі речі, які з учнем відбуваються. Дитина стала замкнутою, втратила мотивацію до навчання, коїть якісь незрозумілі вчинки, проявляє агресію — тільки ваші довірливі стосунки дадуть можливість дізнатися, що саме відбувається.

Якщо в житті школяра відбувається сексуальне насильство, особливо вдома, лише вчитель може розпізнати, викрити такі факти і захистити дитину. Тому так важливо працювати з педагогами і пояснювати їм це. Адже їхні дії, їхнє ставлення можуть урятувати життя.

Що наразі зі справою стосовно ДТП за вашої участі?

Досі триває розслідування. Нині немає сторони, яка була б винна.

Так, постраждали мої діти, але, дякуючи Богу, вони вже відновилися. Бюро експертиз ще проводить дослідження.

Коли їх завершать, будемо знати, що далі.