У лапах «русского медведя». Чи є світло в кінці маріупольського тунелю
«Что ж вам дома, братцы, не сидится?
Так и тянет, прилетев на запах,
щедрую российскую землицу
взять и отобрать у косолапых».
Народний артист росії Олександр Михайлов, відомий за роллю у фільмі «Любов і голуби», натхненно декламує вірш про «русского медведя», якого не слід зачіпати, інакше мало не здасться. Михайлову акомпанує цілий оркестр російських музикантів. На великому екрані — триколор і напис «Во имя жизни, Мариуполь». І все це «свято життя» відбувається на території розбомбленого росіянами Драматичного театру, де під час бомбардувань загинули кілька сотень маріупольців. Так 11 вересня окупанти у зруйнованому ними ж Маріуполі відсвяткували день міста.
Мені стало цікаво, що зараз у місті, як там живуть люди, адже, за різними оцінками, у Маріуполі лишилося до двохсот тисяч мешканців. Вся остання інформація з Маріуполя у ЗМІ — від радника міського голови Петра Андрющенка. Але сам він давно виїхав з міста, то ж чи має реальне уявлення, як там усе відбувається?
На ютубі я знайшла чимало відео, знятих самими маріупольцями. Автори цих матеріалів переважно мовчать, інколи озвучують адреси, де саме знімають. У коментарях ті маріупольці, що виїхали, дякують і плачуть — нині для них це єдиний спосіб «повернутися» додому й побачити, який вигляд мають їхні рідні місця. А вигляд у них здебільшого плачевний.
У роликах, відзнятих у середині вересня, видно величезні черги на заправці. Такі самі шеренги й на зупинках міського транспорту. За кадром люди розповідають, що на автобуси іноді доводиться чекати понад дві години — увесь парк знищений, на маршрути виходять лише кілька вцілілих машин. Тролейбуси не їздять — знищена система електропередач.
На відео подекуди видно українські написи, які лишилися на давно зачинених магазинах. На базарах продають херсонські кавуни — те, чого в нас немає. Ціни написані в рублях і гривнях. За кілограм кавуна правлять 10 гривень або 15 рублів. На прилавку, де продають пиво, немає жодної української торгової марки.
У телеграм-каналі, який пише про Маріуполь, натрапляю на відео великої черги. Голос за кадром пояснює — люди вийшли на протест. Вимагають від комунальних служб відновити у будинках воду та світло, адже наближається зима, і жити в умовах без комунікацій стає нестерпно. Чоловічий голос каже, що далі люди підуть до міської влади, а потім — до самого пушиліна (ватажок так званої «ДНР» — ред.).
Тим часом на пропагандистських відео російського міноборони все інакше. На тлі стели «Маріуполь» при в’їзді в місто, яку перефарбували в колір російського прапора — новенький житловий квартал із дитячими та спортивними майданчиками, доріжками до своїх нових осель ідуть щасливі мешканці.
російські будівельники хваляться результатами — за 80 днів звели будинки, в які можна заселятися. Красива картинка для пропаганди. Мовляв, бачите, росія все відновлює і дбає про людей. Білі новенькі чотириповерхівки замість чорних знищених. Очевидно, що російська пропаганда не каже, що поки в Маріуполь не прийшли росіяни, всі будинки були цілими, а людей без даху над головою просто не було.
Аби зрозуміти, що відбувається в місті, виходжу на зв’язок із Сашею (ім’я змінене з міркувань безпеки — ред.). Саша — мій старий знайомий. Увесь час від моменту повномасштабного вторгнення він був у місті. Його батькам — за 80 років, виїжджати вони відмовилися, тож син не зміг залишити їх самих.
Із Сашею ми спілкуємося через відеозв’язок. У квартирі, де він мешкає, є вайфай. Квартира ціла, що вже неабияке щастя для Маріуполя. У помешканні є вода, світло, але нема батарей. Мій співрозмовник підносить телефон до місця, де вони були. Там порожньо. Пояснює, що окупаційна влада збирається міняти систему опалення. Також розповідає, що централізовано міняють і вікна в будинках. Далі подаю пряму мову Саші.
Що працює з того, що функціонувало до 24 лютого
Ну, мало що (сміється). Все тільки починається. У Бердянську (місто, як і Маріуполь, тимчасово окуповане — ред.) я був півтора місяця тому, тоді там працювало 2-3 кафе. А тиждень тому приїздили знову, то там уже половина закладів відчинена.
Кафе у Маріуполі ще нема. З’являється щось схоже на їдальні. Є три точки суші, доставка, з собою. Є багато місць, де шаурму можна купити. Вона коштує 200 рублів (приблизно 90 гривень). Відкривається малий бізнес — перукарні, манікюрні салони, шиномонтаж.
Які продукти є в магазинах
З’явилася мережа ростовських супермаркетів. Продукти — російські, кримські, «деенерівські». Є все. Доволі дороге. Для порівняння: 2 кг звичайного сала я купував за 1 100 рублів (500 грн). Люди з Маріуполя їдуть на закупи до Бердянська, там дешевше. Ціни на основні продукти такі:
- Молоко: 50 грн за літр
- Сметана: 55 грн
- Банани: 70 грн
- Виноград: 30 грн
- Помідори: 20 грн
- Хліб: 15 грн
- М’ясо: 200 грн за кілограм
Можна в магазинах і гривнями розраховуватися. Гривні ще ходять, переважно готівка. Звідки люди беруть готівку? Є кілька точок, де це можна зробити. Ти зі свого рахунку переказуєш на їхній, вони дають тобі готівку, а за це отримують відсоток. Банки і банкомати не працюють. В останні дні з’явилися точки з «деенерівськими» терміналами.
Гуманітарка, пенсія, матеріальна допомога
Гуманітарка зараз тільки для пенсіонерів і дуже незахищених верств. Багато хто сидить і не дуже хоче працювати. Люди реально розучилися працювати. Нині вже є робота, здебільшого на будівництві.
Зараз платять не пенсії, а матеріальну допомогу. Всім пенсіонерам однакову — 7 950 рублів (приблизно 3 500 грн). Обіцяють, що робитимуть перерахунок і платитимуть пенсії.
Громадський транспорт поки що безкоштовний. Відновили 10 автобусів із того транспорту, що лишився. Прийшли автобуси з Пітера. Ходять чутки, що буде, як у Москві — електробуси ходитимуть.
Робота
Тут працюють російські компанії. Різні райони відбудовують різні регіони росії. 13-й, у якому я жив, відновлює Петербург. Той район, де я живу зараз, здебільшого бригадири з Дагестану. Будівельників-росіян можна побачити ввечері у магазині — затарюються продуктами, горілкою. Військових зі зброєю на вулиці дуже мало.
Дві-три бригади займаються конкретно знесенням будівель. У нашому районі п’ятиповерхівку знесли повністю, дві 9-поверхівки також. І ще одну зараз зносять теж. Це те, що я сам бачив.
Будівельники-росіяни живуть у наметовому містечку, його розгорнули на території «ПортCity» — торгового комплексу, який згорів. І от навколо нього, на паркінгу, поставили наметове містечко.
Мій знайомий маріуполець працює в цеху виробництва вікон, зарплата у нього — 70 тисяч рублів (більше ніж 30 тисяч грн), а у майстрів цеху — 50 тисяч рублів (22 тисячі грн).
Зараз іще набирають у «народну міліцію», але люди туди не дуже хочуть іти.
Іллічівський морг задокументував 70 тисяч загиблих
Коли я почув цю цифру, то подумав, що вона може бути реальною. Там можуть бути і цивільні, які потрапили під роздачу, і військові. МНС (мається на увазі МНС окупаційної влади — ред.) провело всі перепоховання тих людей, які були під будинками, на маріупольському цвинтарі, Старокримському. Той цвинтар на полі, місця досить. Там і хоронили всіх.
Лікарська система
Ремонти роблять у всіх лікарнях. Капітальні. На базі 4-ї лікарні збираються будувати великий медичний центр обласного значення. Залишилося 10-20 відсотків лікарів, вузькі спеціалісти виїхали. У Маріуполь приїхало багато фахівців із Пітера, Москви. Я бачив, що біля другої поліклініки побудували тимчасовий одноповерховий будинок, де вони живуть. Коли ми ховалися в бомбосховищі ще на початку весни, моя мама пошкодила руку. І лише зараз нарешті змогла піти до лікаря: сказали, що все-таки перелом.
Аптеки працюють, їх уже багато. Рецептурних ліків там немає. Треба приносити рецепт — і їх замовляють.
Вода, електрика, опалення
Вода у моїй квартирі є. Непоганої якості, з Сіверського Дінця. Питну воду привозять, можна купити.
Електрика є ще не всюди. Обіцяють, що до кінця листопада світло в місті буде.
«Азовсталь» та комбінат ім. Ілліча
Зараз триває розмінування «Азовсталі». Було запропоновано 3-4 проєкти того, що планують там зробити натомість: красиву набережну з діловим центром, ботанічний сад із набережною або ж урбаністичний проєкт.
Комбінат ім. Ілліча почав працювати, деякі люди туди влаштувалися на роботу.
На запит hromadske до компанії «Метінвест», яка володіла комбінатом ім. Ілліча до повномасштабного вторгнення, нам відповіли: «Інформація, що в Маріуполі щось починає працювати — не більше ніж картинка для російської пропаганди. Своїми діями загарбники знищили найбільший металургійний комбінат України зі 125-річною історією. Вони лише дають обіцянки людям, які не змогли виїхати і зараз змушені шукати хоча б якусь роботу й отримувати копійчини. Проте в нас є інформація, що й того не виплачують.
Ба більше, вони ж самі у російських пропагандистських пабліках розповідають, що на ММКІ (Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча) проводять розмінування. То про яке відновлення роботи може йтися, коли територія ще й досі замінована? І це підтверджений факт, бо на мінах підриваються люди, котрі прийшли прибирати на підприємстві за ті копійки.
Відремонтувати розбите обладнання вони не зможуть, немає фахівців і креслень, а в росії немає такого обладнання, щоб піддивитися. Понад те — вони ніколи не знайдуть комплектувальні. Так само і з ресурсами, необхідними для запуску меткомбінату — газ, вода, електрика у величезній кількості, якої взагалі на всій тимчасово окупованій території України наразі немає. Тому то все балачки та обіцянки, які ніколи загарбники не виконають».
Саша ж на завершення нашої розмови каже про основний меседж більшості маріупольців, які не виїхали: хочеться просто налагоджувати життя, тільки щоб не літали бомби і ракети над головами. Для них неважливо — росія чи Україна. Хоча, переконує Саша, в місті ще лишаються ті, хто чекає на звільнення від рф, і ті, що борються — ставлять розтяжки, розкидають «пелюстки» (міни — ред.). Діє партизанський рух.