«У нас купа відмовників, а всім пох*й». Що слід реформувати в ЗСУ, щоб виграти війну
Зараз і в Україні, і серед західних партнерів дедалі меншає ілюзій щодо швидкої перемоги. Натомість стверджується усвідомлення: щоб Україна могла вести війну на виснаження, їй слід переосмислити військову стратегію та робити акцент на реформах. На цьому, зокрема, наголошувала й західна преса: за даними Bloomberg, зміни тактики від Києва хочуть і у Вашингтоні.
Стає очевидно, що на тлі послаблення військової допомоги союзників і втрат людей, яким ми нині не маємо повноцінної заміни, Україна не може змагатися з ворогом кількістю. Якісну ж перевагу часто унеможливлює сумнозвісна «радянщина» керівників, на яку часто нарікають рядові військові.
У чому вона проявляється та що є найболіснішими проблемами всередині Збройних сил України, про які мало говорять вголос? І як, власне, ці проблеми розв’язати — та уможливити нашу перемогу? Розбираємося разом зі знайомими солдатами, командирами та військовим аналітиком.
Зберегти життя солдатів
На питання «що вас зараз найбільше гнітить в армії?» — одна зі знайомих військовослужбовиць, яка вже майже два роки тому пішла на фронт доброволицею, відповідає: «ставлення командування до солдатів».
«Таке відчуття, що армія робить усе для того, щоб перетворити мотивованих людей, які приходять служити, на якусь сіру масу. Ніхто не шукає в тебе сильних сторін. Навпаки. Схема управління армією, по суті, відбувається через “зальоти”: коли без дозволу з’їздив на “Нову пошту” чи кудись спізнився. Так, щоб можна було взяти “за жабри” і щоб ти не качав права», — зізнається вона в розмові з hromadske.
Хоч і додає: так, очевидно, не в усіх бригадах. Але загалом це породжує вкрай погану атмосферу. А те, що декларується згори як «цінність життя кожного солдата», лишається таким фактично на словах.
У нас голод не лише снарядний — у нас скоро може виникнути голод суто людський.
«Ми нещодавно повернулися з важкого напрямку під Бахмутом. Позиції надзвичайно складні. Щоб дійти до них, за декілька кілометрів люди по дорозі іноді скидають останню пляшку води. А їх там можуть залишити до п’яти діб. Коли вони можуть проситися вийти з позицій, бо скінчився Скорочено від бойовий комплект — боєприпаси для зброї.БК, зазвичай відповідь командування така: “У нас залишилось по Збройовий магазин, ріжок або обойма — пристрій для зберігання та подачі набоїв до затвора.ріжку — утримуйте позицію”. Це реальні розмови по рації. Командири, буває, називають солдатів “бойовими мавпочками”».
Зміни потрібні на стратегічному рівні, впевнена військовослужбовиця. Адже на фронті не лише снарядний голод.
«Якщо ми будемо продовжувати так ставитися до людей — у нас скоро може виникнути голод суто людський. Ми можемо говорити, що у нас як країни об'єктивні труднощі з постачанням зброї. Але деморалізація людей — це дуже страшна штука. І от тут ми можемо й повинні працювати. Адже ще на початку повномасштабної війни у нас були дуже мотивовані солдати».
Оцінка втрат
На адресу командирів часто лунають закиди про ставлення до солдатів як до «витратного матеріалу». Мовляв, було б добре, аби в оцінку їхньої ефективності входила й кількість втрат. Та, з іншого боку, незрозуміло — за якими критеріями така оцінка має відбуватися.
«Ця історія звучить красиво, і я б у ній навіть узяв участь. Але якби мені хтось дав об’єктивні критерії: що це означає? Як і хто це зможе зважити? Я, наприклад, не уявляю. Тому що не буває однакових боїв ніколи. Втрати — це дуже складна шкала оцінок. Зважити це, мабуть, може лише воєнний суд», — говорить hromadske командир одного з батальйонів, який побажав лишитись анонімним.
Він зауважує, що командирів часто «знімають», не аналізуючи обставини, — за умовно «погані результати». Накази ж «утримати посадку за будь-яку ціну», на які скаржаться солдати, здебільшого їм самим спускають згори.
«Тобі телефонують і кажуть: через годину десять людей іде на штурм. І в мене як у командира часу нормально спланувати цю операцію немає. Мені його ніхто не дає», — скаржиться комбат.
За всі недоліки ми розплачуємося життям солдатів.
Аби не наражати на зайву небезпеку бійців, на його думку, треба зайняти вигідні висоти. Лінія оборони проходить рівно, а так звані вузли оборони подекуди розташовані в низині. Тоді для противника, який вище, — ти як на долоні.
«Ось ми зараз стоїмо внизу, противник над нами на 70 метрів. Мої бійці мусять уночі пішки ходити на одну позицію 3 км, на другу — 5 км, а на третю — 8 км. Усі 8 км противник їх намагається виявити, закидуючи дронами, мінометами. Під’їхати техніка не може, бо ми внизу й на чистому полі. Ми вбитих виносимо тижнями. Це реалії, про які не знають. От що таке невигідні висоти», — пояснює командир.
Однак і очевидного рішення немає: треба або відбивати вигідні висоти у противника ціною знову ж таки втрат, або відходити назад, у такий спосіб фактично віддаючи шматок землі.
«Але поки ніхто нічого не вирішив, ми стоїмо в лінію і просто “стираємось” нафіг. росіянам плювати, скільки їхніх “зітреться”, — вони готові платити цю ціну і нас вимотувати. А ми вже на межі. Людей не вистачає. Батальйони “сточуються” вполовину, але зараз уже навіть ніхто “не заїкається”, щоб їх, як це належить, хоча б виводили на відновлення. Та правда в тому, що за всі недоліки ми розплачуємось життями наших солдатів».
«Купа відмовників. Із цим теж треба щось робити»
Троє командирів різних ланок на умовах анонімності розповіли hromadske про чи не найбільшу нинішню проблему у своїх підрозділах — нестачу вмотивованих бійців. Про це майже не говорять відкрито, але кількість так званих відмовників росте.
«У Радянська розмовна назва для піхоти, яку досі подекуди вживають в українській армії. Походить від слова «махорка» — вид тютюну, який курила більшість піхотинців у часи Другої світової.“махрі” купа відмовників — із цим теж треба щось робити. А всім пох*й, бо із солдатом майже ніде на передньому краю немає навченого офіцера чи сержанта. І потім він буде великою проблемою для інших», — вважає командир розвідвзводу.
За нашими даними, у Генштабі розробили документ про триетапну систему роботи з тими, хто відмовляється виконувати бойові завдання. Утім, це неабияк обтяжило як командирів на місцях, так і військово-лікарські комісії.
«Замість того щоб мені дали людей і я йшов воювати, я своїми силами “вожуся” з ними, відриваю своїх офіцерів, маю вмовляти, вести бесіди, возити на Військово-лікарська комісія, що здійснює медичний огляд, визначає придатність до служби за станом здоров’я, потребу в лікуванні/реабілітації тощо.ВЛК, проводити розслідування… Бо держава не знає, що з ними робити», — додає від себе командир батальйону.
Солдати ж говорять і про інший «бік медалі». Бойова медикиня Олена Худякова на позивний «Мауглі», яка пішла на фронт доброволицею ще 2014-го, каже, що трапляються випадки, коли відмовниками називають і тих, хто в жахливому психічному стані, важкохворий або контужений, — тих, хто «об’єктивно не вигрібає».
«Я особисто як медик бачила велику кількість людей, яких переводили після так званих відмов. І чомусь в інших підрозділах, в інших командирів — де було лікування і нормальне ставлення — ці люди виконували задачі й отримували нагороди.
Разом із тим я бачила, як у Самовільне залишення військової частини.СЗЧ тікали важкопоранені пацани, які провоювали півтора року і навіть більше без відпочинку», — розповідає hromadske Олена. Вона зазначає, що подібне нерідко стається не так унаслідок труднощів з опанування власного страху, як унаслідок системних проблем управління в конкретних підрозділах.
Офіцерська ланка
Чи не всі військові, з якими ми поспілкувались, кажуть про кадровий голод. За їхніми словами, нижча офіцерська ланка майже відсутня, а якщо є — непрофесійна. Це відбувається як із суб’єктивних, так і об’єктивних причин — зокрема, через втрати. Призначати ж досвідчених і розумних офіцерів критично важливо, аби було ефективне використання людей і зброї.
Пора розганяти «рожевих поні» та йти до реалій.
«Професійних командирів рот уже немає. Кадрових офіцерів залишилось мало. В нас у бригаді троє командирів батальйонів — це колишні солдати, у минулому — цивільні. У них купа проблем, починаючи від обліку людей і до того, що треба порахувати зброю. Це все перетворюється у великий ком і хаос», — нарікає комбат.
Наші співрозмовники пропонують переглянути кадрову систему призначень, провести аудит усіх посадових обов’язків в армії, і, зокрема, переглянути повноваження вищого особового складу в Силах оборони.
Робота над помилками
Багато хто говорить про важливість ретельнішого аналізу проведених дій — зборів командирів із солдатами, розборів ситуацій по гарячих слідах. Ця практика є одним із важливих стандартів НАТО, відома як After-Action Review (в українській термінології — Аналіз проведених дій).
У деяких підрозділах її дійсно впроваджують. Але таких, за словами військових, дуже мало.
Коли ми казали іншому комбату, що буде спільний АПД за нічними діями, він відповів: «Бл*, це що?»
«Вперше ми побачили справжній Інший термін на позначення процедури Аналізу проведених дій.дебрифінг у добровольців зі США, які жили з нами на одному Стабілізаційний пункт — місце, куди бойові медики евакуюють поранених із передової.стабпункті. У їхнього старшого чогось не викликала нападів злості й обурення потреба колективу обговорити нюанси того, що було зроблено. У нас же часто на питання і намагання отримати більш точну інформацію, наприклад щодо точок Скорочено від «евакуація».“еваку”, підвозу БК і води, — звучить відповідь: “якось буде”, “не колотіть” і тому подібне», — згадує в розмові з hromadske Олена Худякова.
«АПД — це офігенна штука. Ми криво, косо, але зараз це реалізуємо своїми силами. Та, щоб ви розуміли, коли ми сказали іншому комбату із цієї самої бригади, що в нас буде спільний АПД за нічними діями, від буквально відповів: “Бл*, це що? Перекладіть”», — додає згаданий вище командир батальйону.
Очевидно, з боку Генштабу нині не вистачає кроків зі впровадження такої культури та підходів в армії.
Узагальнення бойового досвіду
Фактично та сама історія і з узагальненням бойового досвіду — теж натовського стандарту. Це коли, наприклад, є успішний чи навіть інноваційний бойовий досвід, який аналізують і систематизують, та оформлюють отримані дані як таємний документ для службового користування.
Втім, глобально ця історія на рівні ЗСУ не працює. Хоча той масив знань, який накопичили за час повномасштабної війни, значно б полегшив життя і в рази підвищив би ефективність бойових дій, кажуть командири. Нині ж такі бази даних — радше солдатська ініціатива.
Десь, можливо, вже знайшли спосіб боротися з FPV-дронами — але ніхто не питає: «хлопці й дівчата, як ви це робите?!»
«Це успішний інструмент, він працює на практиці. Бо є підрозділи, які, наприклад, вміють ефективно боротися з FPV-дронами. Та, оскільки не узагальнюється їхній досвід, успішно з ними бореться один підрозділ, поки решта — гине. Ось ми зараз сидимо, ламаємо голову, як нам боротися із цими FPV? Ми фантазуємо і проходимо еволюційний шлях ціною життя солдатів. І таких підрозділів купа. А десь, можливо, вже знайшли вихід — але ніхто в них не питає: “хлопці й дівчата, як ви це робите?!” Це — відсутність менеджменту», — зазначає комбат.
Навчання
Іншою величезною проблемою є якість навчання новобранців. Без масового навчання й обміну успішним бойовим досвідом у війні на виснаження перемогти складно.
Попри деякі успішні новостворені навчальні центри, здебільшого нині йдеться про явно застарілі методики та інструкторів, які не мають бойового досвіду.
«Було дуже багато випадків, що навчають люди, які біля позицій і близько не були. А навчають за книжкою, як колись було в “совку”. Реальності вони просто не знають», — каже нам у коментарі один із командирів піхотної роти.
Я б узяв цих усіх інструкторів, які навчають людей, і прогнав би місяць на позиціях.
На його думку, тренерами мають стати бійці, наприклад, з-поміж обмежено придатних, які «відвоювали своє» і тепер не можуть за станом здоров’я виконувати бойові завдання.
«Таких дуже багато — і дуже багато тямущих. Якщо їх узяти інструкторами, я думаю, у нас рівень підготовки збільшився б відсотків на 50».
«Краща мотивація — побачити, як захищені наші права»
Як сказала свого часу бойова медикиня Олена Худякова: «тотальне приховування проблем не збільшує обороноздатності, а робить гострі моменти ще гострішими».
На її думку, аби підвищити ефективність, починаючи від мобілізації та закінчуючи взаємодією на полі бою, слід відповісти на такі питання:
- Яке буде ставлення? Чи працює захист від людського чинника, коли твоє життя і базові потреби, по суті, залежать від волі та внутрішнього рівня того, хто вище тебе в армійській ієрархії?
- Чи добре (не на папері) працює можливість реалізувати право на медичну допомогу? Буває, що «де», «коли» та «чи взагалі» лікуватися бійцю у певних частинах можуть встановлювати усними розпорядженнями — наприклад, комбрига, а не лікарів. А це ризики та простір для самодурства.
- Чи буде можливість самореалізації як спеціаліста — відповідно до фаху та військової спеціальності? Є люди з великим досвідом, але коли він не враховується, відсутні можливості для самореалізації та зростання — це відбивається на мотивації бійця.
- Що з можливістю переведення у людини, яка може принести максимальну ефективність у захисті країни, але на іншій посаді в іншій частині? Наскільки напрацьований механізм розв’язання таких ситуацій? (Відповім — із цим усе сумно.)
- Що з винагородою? Моральною — повагою, визнанням і відзначенням досягнень; матеріальною — чесно і вчасно нарахованими виплатами.
Краща мотивація для тих, хто ще не в армії: «побачити, як захищені наші права — тих, хто вже давно прийшов добровольцями», — наголошує Худякова.
Маємо ситуацію, коли тобі в обличчя можуть сказати, що закон про військову службу нас не стосується — «ви “мобіки”, з вами можна як завгодно».
«Хочемо побачити повагу до нас. Побачити, що негідні вчинки мають наслідки, а за злочини існує відповідальність — незалежно від рангу. Тим більше якщо людина компрометує високе звання. Але натепер маємо ситуацію, коли недбалість і некомпетентність лишаються безкарними. Якщо ми воюємо, зокрема, за можливість існувати у якомусь тому світоглядному бутті, де присутнє поняття людської гідності, то такі речі недопустимі», — певна Олена.
«Так далі жити не можна»
Усі проблеми в нашій армії так чи інакше пов’язані з «радянщиною», певен військовий оглядач і полковник у відставці Сергій Грабський. Фактично нею просякнуто все: від системи військової освіти до системи забезпечення й управління у Збройних силах.
«Ми зараз прийшли до такої “революційної ситуації”, коли “верхи” вже не можуть керувати по-старому, а “низи” не можуть так працювати та жити.“Совкізм” для нас є дуже серйозною проблемою. Бо, знаєте, можна наситити армію великою кількістю супермодного озброєння і бойової техніки, але сама ментальність, ставлення до людей як до ключового фактора будь-якої армії — вона все одно буде впливати на якість виконання бойових завдань і якість ухвалення рішень», — пояснює Грабський.
Зараз, за відчуттями військових, на відміну від першого року великої війни, в армії частіше підіймає голову «радянщина». Експерт пояснює це об’єктивними чинниками: внаслідок втрат процентний відсоток тих, хто мав «зерно» нової армії, зменшився.
На думку Грабського, нині треба думати над інституціональними кроками для того, щоб зменшити негативний ефект цих пережитків, яких ми загалом ще довго не позбудемося. Наводимо аргументи тезово:
- «Мають бути насильно, жорстко — аж до кримінальної відповідальності — запроваджені певні «правила гри», які є, наприклад, в інших прогресивних арміях. Вони можуть бути для нас дуже незручними, але їх треба впроваджувати. Бо ж так далі жити не можна. Це вартує найстрашнішого, нашої ресурсної бази — людей».
- «Насамперед ми маємо говорити про прозорі демократичні правила, коли є певні показники, за якими оцінюють людину в її службі. Коли є правила присвоєння чергових звань і проходження щаблів військової служби, оцінки ефективності цієї служби. Тому що солдат, який не хоче бути щонайменше сержантом, — це погано».
- «Ми маємо мотивувати людей робити кар'єру в армії, піднятися над собою. Зокрема, це стосується підвищення заробітної плати. Нашою страшною бідою є те, що командири з об'єктивних і суб'єктивних причин часто-густо не зацікавлені в тому, щоб їхні підлеглі вчилися і зростали. Це так само треба ламати. Командир має, вибачте, до болю в куприку боятися проґавити момент, коли він не відпустив свого підлеглого на якісь курси».
- «Щодо узагальнення бойового досвіду. Це не має бути аматорська робота. Це так само має бути гарно оплачувана робота військових у відповідних галузях або близьких до цих військових фахівців».
Зрештою, каже Сергій Грабський, армія є лише зрізом нашого суспільства. Інших людей у нас просто немає. Та не змінюватись ми теж не маємо права. Бо іншої можливості закінчити війну, крім як перемогою, немає — інакше нас знищать фізично.