«Усі геноми ведуть у Рим»: нове дослідження показало розмаїтість походження жителів Римської імперії
Міжнародна група науковців склала першу генетичну історію Стародавнього Риму, використовуючи сучасні технології дослідження геному. Вона підтверджує відомі нині історичні факти про міграцію народів Європи та Сходу територією імперії.
Результати генетичного дослідження, яке робили разом вчені зі Стенфордського університету, Віденського університету та Римського університету ла Сап’єнца, оприлюднено в журналі Science у статті «Стародавній Рим: генетичне перехрестя Європи та Середземномор’я».
Дослідники зібрали 127 зразків ДНК із 29 міст у Римі та навколо нього, датовані від кам’яного віку (від 2 млн до 4 тисяч років тому) до Середньовіччя (V-XV століття). Відібрані зразки охопили близько 12 тисяч років історії до і після заснування Риму.
Дослідження показало, що розширення Римської імперії, яке водночас спричинилося до міграції з Близького Сходу, Європи та Північної Африки, значно змінило вигляд Риму.
Перший «генетичний зсув» у населенні регіону відбувся близько 7-6 тисяч років до нашої ери та збігся із переходом людей до рослинництва й одомашнених тварин. Другий такий «зсув» стався десь між 2900 і 900 роками до нашої ери і припав на час створення перших напівмеханічних засобів пересування — колісниць та підвод.
До ймовірного року заснування Риму (753 рік до нашої ери) населення міста стало настільки генетично різноманітним, що нагадувало сучасні європейські та середземноморські народи. Але з розростанням Римської імперії змінювався й генетичний склад її населення — переважно за рахунок Східного Середземномор’я і Близького Сходу. Це дослідники пояснюють більшою кількістю населення цих регіонів порівняно з Римом.
Після розпаду Римської імперії на Західну та Східну (395 рік нашої ери), кількох епідемій хвороб і численних іноземних вторгнень генетичний склад Риму почав тяжіти більше до західноєвропейського. Та пізніше зі зростанням наступника Західного Риму — Священної Римської імперії — генетичний склад римлян урізноманітнився за рахунок північно- та центральноєвропейського геному.
Дослідження, таким чином, не розкриває нових фактів із історії становлення та занепаду Римської імперії. Воно демонструє застосування сучасних методик дослідження геному, які дозволили показати турбулентну генетичну історію міста за відносно нетривалий проміжок часу.
«Нас здивувало, як швидко змінювалося походження населення в межах всього лиш кількох століть, що відображало зміну Римом політичних альянсів у той час, — говорить один із авторів дослідження Джонатан Прічард, професор генетики та біології Стенфордського університету. — Також нас вразила космополітичність населення Риму, що почалося понад 2 тисячі років тому й тривало із піднесенням і розвалом імперії. Навіть у часи античності Рим був плавильним котлом різних культур».