Венеція без венеційців. Чи перетвориться місто на музей під відкритим небом?

За останні 40 років населення історичної частини Венеції знизилось більш ніж удвічі: зі 120 тисяч до менш ніж 53 тисяч осіб. Причина не лише у типовій для всієї Італії низькій народжуваності. Місто покидає молодь: щороку з нього виїжджають сотні венеційців. Для багатьох мешканців причина очевидна — масовий туризм.

Туристи заповнюють місто і витісняють місцевих на периферію — як у переносному, так і в прямому значенні. Українка Юлія Бойкевич, що вже 15 років мешкає у Венеції, переповідає популярну міську легенду про те, що колись великими вулицями пересувались найбагатші венеційці, а їхні слуги користувались провулками. Тепер вже місцеві змушені ходити провулками, щоб не витрачати години на пробирання через натовпи туристів, які неквапно гуляють основними вулицями. Чимало венеційців нині відчувають себе просто додатками до механізму, що обслуговує мільйони відвідувачів, а не господарями міста.

Дослідники з Університету Ка’ Фоскарі у Венеції підрахували, що місто може без шкоди для себе приймати близько 52 тисяч туристів на день. З них більшість мають становити туристи, що залишаються у місті принаймні на одну ніч. Натомість місто щодня відвідує 77 тисяч людей, а три чверті з них становлять туристи, що затримуються тут лише на декілька годин. Саме таких туристів найчастіше стосуються нарікання венеційців. Вони часто відвідують лише основні пам’ятки, розташовані в центрі міста — міст Ріальто та площу і базиліку Святого Марка.

При цьому туристи-«одноденки» переповнюють вулиці та транспорт і залишають за собою тонни сміття, проте витрачають порівняно невеликі суми — в основному на сувенірну продукцію та швидке харчування. Певні категорії туристів, наприклад, з Китаю, навпаки, витрачають значні кошти — але переважно на брендові товари відомих міжнародних марок.

Як наслідок, підприємці — як італійці, так й іноземці — масово викуповують або орендують будинки у центрі та облаштовують там заклади, спрямовані саме на туристів. Це підвищує ціни на житло і витісняє місцевих жителів та орієнтований на них малий бізнес — традиційні майстерні, господарські та продуктові крамнички — із центру міста на околиці та в Местре — материкове передмістя Венеції (там ціни на житло вдвічі нижчі).

Справді, нерідко можна побачити, що верхні поверхи будинків у центрі Венеції порожніють. А нижні займають розкішні магазини міжнародних мереж або численні сувенірні крамниці з карнавальними масками та виробами з «муранського» скла, виготовленими в Китаї.

Човни проти лайнерів

Символом масового туризму є великі круїзні кораблі, що кожного ранку привозять до Венеції тисячі туристів. На думку противників масового туризму, кораблі-гіганти прискорюють руйнування фундаменту старовинного міста, побудованого на нестійких болотистих островах, та завдають значної шкоди довкіллю. Декілька разів на рік венеційці з руху «Ні великим кораблям!» на човнах переслідують лайнери та вимагають назавжди покинути Венецію.

У 2013 році влада спробувала заборонити прохід круїзних кораблів поруч із містом, проте суд скасував це рішення. У 2017 було нарешті досягнуто згоди між мерією, урядом та асоціацією круїзних компаній про облаштування до 2022 року альтернативного порту за межами історичної частини. Планується, що вже з нього туристи на малих човнах діставатимуться міста. Активісти зазначають, що це може зменшити руйнування Венеції, але не вирішить проблему шкоди довкіллю. До того ж, як це часто буває в Італії, чергова зміна уряду повністю зупинила реалізацію домовленості. Тому і далі щодня можна побачити гігантські кораблі, що пропливають повз площу Святого Марка за якихось двісті-триста метрів від берега.

В будь-якому випадку, на круїзних лайнерах до Венеції потрапляє десята частина туристів, що відвідують місто лише впродовж одного дня. Інші прибувають потягами та автобусами і далі переважно прямують до площі Святого Марка — колишнього політичного серця міста, а тепер одного з найбільш фотографованих місць планети. Минулого року влада спробувала обмежити кількість туристів на найбільш популярних маршрутах, на декілька днів встановивши на їх початку турнікети. До вересня 2019 року мерія також планує ввести спеціальний квиток для всіх одноденних туристів вартістю від 3 до 10 євро. Очікується, що зібрані десятки мільйонів євро допоможуть компенсувати частину витрат на прибирання сміття та утримання складної та застарілої інфраструктури. Мер міста також сподівається, що додаткові витрати можуть дещо зменшити потоки туристів.

В очах деяких венеційців запровадження турнікетів чи квитка для туристів остаточно закріплює перетворення Венеції з живого міста у музей, за відвідини якого треба платити. До того ж, скептики сумніваються, чи здатні ці заходи зупинити вимирання міста. Як пише журналіст Фабіо Кремонезі у блозі для газети «Il Sole 24 Ore», падіння населення Венеції розпочалось ще у 1950-і роки, задовго до розвитку дешевих авіаподорожей та масового туризму.

З ним погоджується Сальваторе Сеттіс, венеційський урбаніст та автор книги «Якщо Венеція помре». На його думку, пріоритетом повинна бути не боротьба з туризмом, а приваблення нових мешканців. Для цього необхідно вирішити проблему відсутності або дороговизни житла.

Що переважить для місцевих — прибутки чи втрати?

Туризм може бути для Венеції джерелом проблем — але для багатьох він є основним джерелом прибутків. Неоднозначне ставлення до туризму ілюструють слова Карли Фальєр зі старовинного венеційського роду, яка здає туристам в оренду через популярний сервіс Airbnb квартиру в районі Кастелло. Вона розповідає, що любить місто, хоче його зберегти і теж бачить недоліки у напливі відвідувачів. Проте, на її думку, у цієї проблеми немає рішення: «Як можна обмежити кількість туристів?».

Відповідальність за проблеми із житлом у місті часто покладають саме на Airbnb та тих туристів, які залишаються тут ночувати. Готелі відкривають в давніх будівлях, а тисячі венеційців, як Карла, переоблаштовують свої квартири для оренди туристам або продають їх іноземцям. При цьому власники квартир переселяються з історичної частини до материкового Местре. Попит на житло з боку туристів робить оренду практично недоступною для незаможних місцевих жителів та студентів університету.

Водночас сотні помешкань, що належать місту, порожніють, адже їх стан є незадовільним, а влада не встигає їх відремонтувати. Тому десятки венеціанців захоплюють порожні квартири та власноруч їх відновлюють. Вони порушують закон, але не бачать іншого виходу — адже не можуть дозволити собі високу орендну плату.

Для таких венеційців шкода від туризму є беззаперечною. В місцевих закладах нерідко можна побачити листки з підписами місцевих, що виступають проти надання дозволів на відкриття нових готелів. Але місто потребує грошей і не здатне самостійно утримувати тисячі старовинних будівель та необхідну інфраструктуру. Тому зазвичай мерія надає дозволи за умови значних інвестицій у відновлення прилеглих територій.

Доходи від туризму є дуже важливими для тисяч інших венеційців. Як пише відомий журналіст Едвард Лукас, гондольєри (їх близько 600) та власники водних таксі (близько 1000) стримують місцеву владу від надто рішучої боротьби з масовим туризмом. А спроби врегулювати та обмежити роботу всюдисущих кіосків з дешевими сувенірами у центрі міста призвели до звинувачень у расизмі — адже у кіосках працюють переважно мігранти з Південної Азії.

Ще однією проблемою є те, що міська влада є спільною для історичної частини Венеції та материкової частини: те, що може бути смертельним для острівної частини, є вигідним для Местре — і навпаки. Минулого року суд заблокував референдум, на якому жителі саме історичної частини Венеції мали висловитись, чи створювати власні органи самоврядування.

Проблема чи рішення?

Валерія Дуфло, співзасновниця організації «Автентична Венеція», вітає спроби міської влади нарешті взяти під контроль масовий туризм та обмежити його негативний вплив на інфраструктуру, довкілля та місцеву спільноту. Проте, на її думку, ще рано говорити про їхню ефективність. Тому її організація, як і десятки інших об’єднань, намагається підтримати венеційців, рекламуючи серед туристів створені місцевими послуги та товари і пропагуючи більш відповідальний туризм.

Сімона Сліонскіте з організації місцевих гідів щодня проводить безплатні екскурсії містом та закликає десятки своїх клієнтів відвідувати ті майстерні та ресторани, якими володіють місцеві жителі. Серед клієнтів вона поширює мапу з позначеними закладами. Показавши її, відвідувачі можуть отримати у цих закладах знижки та додаткові послуги. На вітринах ремісників, пекарів чи м’ясників можна також побачити заклики допомогти місцевим підприємцям.

Як переконує Сімона, самі туристи повинні бути зацікавленими в тому, щоб Венеція не перетворилась на музей під відкритим небом, а залишилась живим містом. Взаємодія між туристами та місцевими може збагатити враження про відвідування Венеції. Наприклад, найкращий спосіб зрозуміти, купуєте ви підробку чи справжню карнавальну маску — розпитати майстра про його вироби. Як переконують активісти, отримана інформація та якісний товар набагато цінніші, ніж імпортована маска за декілька євро.

Попри все, Венеція залишається одним із найбільш привабливих міст Європи та світу. Відкритість міста вже дає свої плоди. Та ж Валерія Дуфлот є француженкою, що закохалась у Венецію під час туристичної мандрівки. Гід Сімона Сліонскіте емігрувала з Литви. Не будучи корінними венеційками, Валерія та Сімона стали одними з найбільш активних захисниць міста.

Можливо, ключ до порятунку Венеції справді не в тому, щоб намагатись закритись від навколишнього світу та запроваджувати заборони — адже саме це може перетворити місто на музей із живими експонатами. Фабіо Кремонезі зауважує, що Венеція нічим не відрізняється від інших туристичних міст, де центральна частина стає надто дорогою для місцевих. На його думку, туризм не потрібно демонізувати — навпаки, він може стати джерелом рішень та ресурсів для нової Венеції. Якщо туризм не вб’є Венецію, то зробить її сильнішою.