«Війна за Карабах: варіант поразки не розглядається» — ексклюзив із послами Азербайджану та Вірменії

Танки, артилерія, військова авіація — майже тиждень між Азербайджаном і Вірменією точаться бої за територію Нагірного Карабаху. Обидві сторони повідомляють про загиблих військових та мирних мешканців і звинувачують у провокації та загостренні одна одну. Не визнану жодною країною світу Нагірно-Карабаську республіку Азербайджан вважає своєю територією. Вірменія наполягає: Арцах (вірменська назва Нагірного Карабаху) має право на самовизначення, після чого може бути або незалежним, або у складі Вірменії.

Ми поговорили з послами Вірменії та Азербайджану в Україні Тиграном Сейраняном та Ельмірою Ахундовою — про ситуацію в обох країнах, умови для початку переговорів, позицію України та про те, чи зможуть країни припинити цей конфлікт.

Про поточну ситуацію в Азербайджані та Вірменії

Тигран Сейранян: І в Нагірному Карабаху, і у Вірменії оголосили мобілізацію. І навіть не кожного беруть: стільки охочих, добровольців, що поки немає можливості відправити всіх на лінію фронту. Паніки немає не лише у Вірменії, але й у самому Нагірному Карабаху. Тому що всі стоять до кінця — перемога або перемир’я. Варіант поразки не розглядається.

Ельміра Ахундова: Увесь Азербайджан мобілізований для відбиття агресії з боку Вірменії. Про паніку не йдеться. Усі наші заможні люди перераховують кошти у фонд оборони. І люди записуються добровольцями, ідуть в армію. Я не чула про жоден випадок ухилення від призову. Резервісти, колишні офіцери й навіть генерали в запасі, звернулися до головнокомандувача з проханням відправити їх у бойове розташування частин.

Про участь інших країн у конфлікті

Тигран Сейранян: Наше міністерство оборони має такі факти. Зокрема, про залучення турецької військової авіації. Інцидент трапився 29 вересня. Турецький F-16, який базувався на аеродромі Гянджа, ракетою підбив вірменський Су-25. На жаль, пілот загинув.

Умовою (для звернення по військову допомогу Росії — ред.) може бути широка агресія проти території Вірменії. Був напад у районі міста Варденіс, спалили автобус, убили цивільного... але це не той масштаб, який змусить просити допомоги в ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку — ред.).

Ельміра Ахундова: Турецький винищувач — це так смішно, що навіть і спростовувати не треба. Уявіть собі літак F-16. Він прямує з боку Туреччини. Територія Вірменії контролюється російськими військами, а найголовніше — є Армавірська радіолокаційна станція, яка відстежує все в радіусі 4 тисячі кілометрів навколо. І ось вона не засікла, що літак перетнув кордон Вірменії всього за 300 кілометрів. Для чого тоді цей Армавір? Найпотужніша радіолокаційна станція.

Потім він збиває СУ-25, літак падає, але поруч із ним десь повинен бути снаряд. Він мусить залишити після себе якісь докази, еге ж?

Два вірменських СУ-25 розбилися вранці, врізавшись у тумані у власні гори. Ось вам і F-16. Ну, звалити треба. Це абсолютно чітко. Їм потрібно сказати всьому світу, що оскільки Туреччина бере участь у бойових діях і допомагає Азербайджану не лише морально, то логічно покликати на допомогу Росію, ОДКБ.

Про жертви серед цивільних

Ельміра Ахундова: Немає жодного вагомого доказу того, що у Вірменії та Нагірному Карабаху є жертви серед мирного населення. Ми стріляємо по військових об'єктах. А зненацька в нас уже приблизно 100 мирних людей і 4 дітей постраждали.

Вони атакують артилерійськими снарядами. Це потужні зенітки стріляють по місту. Біля заправки влучило, поблизу лікарні. По цивільних об'єктах стріляють.

Тигран Сейранян: Вони заперечують напади на вірменські населені пункти. За нашими даними вже понад 10 цивільних жертв і майже сотня поранених. Це в традиціях азербайджанської воєнщини — ставити ракетні артилерійські комплекси безпосередньо в населених пунктах або на околицях і обстрілювати звідти вірменські військові позиції та населені пункти. Ну можна не відповідати день чи два, а як бути далі? Це традиційна тактика азербайджанських збройних сил — робити живий щит зі свого цивільного населення.

Про підтримку територіальної цілісності Азербайджану з боку України

Тигран Сейранян: Зараз активна фаза конфлікту, тривають бої, проливається кров, іде масштабна агресія Азербайджану проти Нагірного Карабаху. Це дуже однобока заява, вона неприйнятна. Азербайджан розглядає її як заохочення його агресивних дій. Це наче підливати олію чи бензин у вогонь.

У перший день військових дій, 27 вересня, МЗС України зробило дуже помірковану заяву, де закликало сторони знайти в собі сили й сісти за стіл переговорів, а також висловило співчуття сім'ям і близьким загиблих. Ми сприйняли це як позитивний крок. Може, під тиском якихось внутрішніх або зовнішніх сил українська дипломатія поставила себе поруч із Азербайджаном. Це питання погляду й позиції, але виражати їх під час бойових дій — неправильно й недопустимо.

Ельміра Ахундова:  Ми дуже вдячні Дмитрові Кулебі, усім вашим депутатам на чолі з віцепрезидентом ПАРЄ Олександром Мережком, а також Людмилі Марченко та Єлизаветі Ясько. Учора були обговорення цієї ситуації в ОБСЄ. І ваш представник виступив із принциповою позицією.

Дмитро Кулеба наголосив на тому, що заморожені конфлікти рано чи пізно можуть вибухнути, тому міжнародне співтовариство мусить уважніше та принциповіше ставитися до них. За пропозицією української сторони ми включили цей пункт у заяву країн-членів ГУАМ, яку найближчим часом, сподіваємося, буде прийнято.

Про умови, за яких країни можуть піти на переговори

Тигран Сейранян: Ми виходимо з того, що право Арцаха на вільне самовизначення за жодних обставин, навіть під час силової загрози, не може бути предметом торгу. Нагірний Карабах уже самовизначився під час колапсу Радянського Союзу на 19 днів раніше, ніж сам Азербайджан.

Ми завжди були готові вести переговори, і наш прем'єр-міністр, лідер держави, запропонував таку формулу: вирішення нагірно-карабаської проблеми повинно бути вигідним як для Карабаху, так і для Азербайджану й Вірменії. Усі три суб'єкти (хоча один із них не визнаний на міжнародному рівні) повинні погодитися з компромісним рішенням.

Та коли ми кажемо про компроміс, Азербайджан займає максималістську позицію: жодної незалежності, жодного самовизначення. Право на самовизначення є таким же основоположним принципом міжнародного права, зафіксованим статутом ООН і Гельсінським пактом 1975 року, як і територіальна цілісність та недоторканність кордонів і виключення застосування сили.

Ельміра Ахундова: Карабах — наша рідна давня історична земля. Висновок один: переговори можуть відбутися, а завершення війни — лише після повної деокупації азербайджанських земель і виведення вірменських збройних формувань.

Або ми звільнимо землі, або ж не заслуговуємо називатися нацією. Ми повинні відстояти свою самостійність або припинити називатися незалежною країною. Ми мусимо втримати свою територіальну цілісність і суверенітет. Просто тому, що міжнародна спільнота цього зробити не змогла.

30 років переговорів закінчилися тим, що прем'єр-міністр Вірменії сказав: Карабах — це Вірменія, і крапка. І повертатися до цього не збирався. Отакий результат мирного врегулювання конфлікту.