Азербайджан і Вірменія воюють за Нагірний Карабах. Звідки взявся цей конфлікт?

Нагірний Карабах уже вдруге за цей рік і вкотре за останні тридцять став гарячою точкою на мапі світу. І Вірменія, й Азербайджан називають регіон своїм. Баку вимагає повернення окупованих Вірменією територій та щонайбільше автономії Нагірного Карабаху у своєму складі; натомість Єреван вважає невизнану Нагірно-Карабаську республіку своєю.

Історія Нагірно-Карабаського конфлікту тягнеться кількасот років; що буде зараз — прогнозувати вкрай складно. Ми коротко згадуємо історію Нагірного Карабаху й пояснюємо, що особливого в нинішньому загостренні між Вірменією та Азербайджаном.

Звідки почався конфлікт між Азербайджаном і Вірменією?

Нагірним Карабахом називають територію на Південному Кавказі, розташовану між сучасними Азербайджаном та Вірменією. На початку ХІХ століття Російська імперія перемогла у війні з Іраном (тодішньою Персією), і за договором 1813 року до її складу увійшли перські території Кавказу — сучасних Вірменії та Азербайджану включно з Нагірним Карабахом. Це заклало підвалини сучасного Нагірно-Карабаського конфлікту.

Після Російської революції 1917 року на Кавказі утворилися три радянські республіки: Азербайджанська, Грузинська і Вірменська. Вони об’єдналися в Закавказьку федерацію, яка розпалася у травні 1918-го через територіальні претензії Вірменії — зокрема на Карабах, який тоді відійшов до Азербайджану. Після цього над трьома республіками запанувала радянська влада.

Один із принципів політики тодішнього керівника Радянського Союзу Йосипа Сталіна полягав у розділенні народів між різними республіками. Так, населений на той час переважно вірменами Нагірний Карабах (як Нагірно-Карабаська автономна область, НКАО) потрапив до Азербайджанської РСР. Згодом його відділили від Вірменії так званим Лачинським коридором, який також увійшов до складу Азербайджану.

Як Нагірний Карабах став спірною територією?

Наприкінці 1980-х років давнішні суперечності між Вірменією та Азербайджаном поновилися з новою силою. Влада Нагірного Карабаху прагнула до об’єднання з Вірменією; остання теж виступала за, тоді як Азербайджан і центральна влада СРСР — проти. У 1988 році парламент НКАО ухвалив резолюцію про приєднання до складу Вірменії, а через два роки Вірменська РСР приєднала до себе Нагірний Карабах в односторонньому порядку. У 1991 році НКАО проголосила незалежність.

У відповідь на це Азербайджан спершу розпочав економічну блокаду НКАО, а згодом вдався до військових дій. На допомогу Вірменії прийшла Росія, з якою та уклала угоду про дружбу, співробітництво й безпеку наприкінці 1991 року. Активні військові дії між країнами тривали до 1994 року. Як наслідок, Вірменія за підтримки російських військ захопила не лише Нагірний Карабах, а й п’яту частину території Азербайджану включно зі згаданим Лачинським коридором.

У 1994 році за посередництва Росії Вірменія та Азербайджан підписали угоду про припинення вогню. З 1992 року врегулювання конфлікту здійснюється через так звану Мінську групу ОБСЄ, засновану Францією, Росією та США. За весь цей час Вірменія з Азербайджаном так і не змогли укласти мирної угоди. Єреван вимагає включення Нагірного Карабаху до свого складу і допускає повернення окупованих територій Азербайджану. А Баку, окрім вимоги повернення своїх територій, допускає максимум автономію Нагірного Карабаху у своєму складі.

Що з Нагірним Карабахом зараз? Хто підтримує Вірменію, а хто — Азербайджан?

З часу підписання мирної угоди 1994 року Нагірнокарабаський конфлікт був фактично «заморожений». Час від часу між сторонами відбуваються збройні сутички. Останні масштабні зіткнення відбулися у 2016 році: під час так званої «чотириденної війни» загинули понад три десятки людей, кількасот зазнали поранень. А ще Азербайджан відвоював кількасот гектарів окупованої Вірменією землі. В усіх випадках Єреван і Баку звинувачують один одного в початку провокативних обстрілів.

Головними зовнішніми гравцями в Нагірнокарабаському конфлікті є Росія і Туреччина. Москва політично й військово підтримує Вірменію (на її території розташована 102-га російська військова база), але співпрацює також із Азербайджаном (до 2016 року активно продавала йому зброю, після цього постачання різко скоротилися). Анкара ж беззастережно підтримує Баку (у Туреччині живе велика азербайджанська діаспора, мови країн також доволі схожі). Турецький президент Реджеп Таїп Ердоган став, до речі, чи не єдиним світовим лідером, який відкрито підтримав Баку під час нинішньої ескалації.

Офіційна позиція України — така, яка ухвалена на рівні ООН. Там незалежність Нагірного Карабаху не визнається, як і окупація азербайджанських територій Вірменією. Крім того, Київ із Баку (на відміну від Єревана) є стратегічними партнерами: один із ключових економічних інтересів — імпорт азербайджанської нафти з Каспійського моря. У 2016 році МЗС України у своїй заяві прямо згадало «дотримання суверенітету та територіальної цілісності Азербайджанської Республіки».

Що ж такого особливого в конфлікті зараз?

Що стало причиною нинішнього загострення — безпрецедентного за втратами з обох боків? Азербайджанський журналіст, політичний оглядач видання JAMNews Шаін Рзаєв у коментарі нам пояснює: після зміни влади у 2018 році Вірменія спробувала перезавантажити перемовини в межах Мінської групи ОБСЄ, додавши туди Нагірний Карабах як окрему сторону. Баку категорично з цим не погодилося. Після цього перемовини заморозилися, а напруга між сторонами зростала.

«Тривали провокаційні, на думку Азербайджану, кроки як заселення Карабаху ліванськими вірменами, які постраждали при вибуху у Бейруті. До них приєдналися вірмени з Іраку й Сирії. Азербайджан неодноразово висловлював протест, заявляв, що це суперечить міжнародним нормам», — додає Рзаєв.

Нинішні події — вже друге загострення між Вірменією та Азербайджаном через Нагірний Карабах цього року. Перше сталося в липні, але тоді відносно швидко припинилося — з обох боків офіційно повідомлялося про десятки втрат. Крім того, бойові дії відбуваються на тлі пандемії коронавірусу, через яку і Вірменія, й Азербайджан переживають економічні труднощі. Липневе загострення експерти пояснювали прагненням Єревана й Баку дещо відволікти населення від цих негараздів — не виключено, що такий же мотив сторони переслідують і зараз.

Що буде далі?

Місцеві журналісти й експерти, з якими нам вдалося поспілкуватися, говорять: нинішнє загострення — безпрецедентне за своїми масштабами. «Бомбардують усюди, стріляють усюди й по всьому периметру кордону. І, мабуть, вперше за багато років бої досягли Степанакерта (адміністративного центру Нагірного Карабаху — ред.), а це дещо вглиб країни», — розповідає оглядачка видання Lragir.am Наіра Айрумян.

У Вірменії ввели загальний, а в Азербайджані — частковий воєнний стан; в обох країнах запровадили комендантську годину; Єреван також почав загальну військову мобілізацію. На ранок 28 вересня сторони офіційно повідомили про десятки загиблих військовослужбовців із кожного боку, а також наводили кадри поранення цивільних осіб. Єреван і Баку розпочали протистояння й на міжнародних майданчиках — публікують кадри з розстрілом ворожої техніки.

Більшість країн та міжнародних організацій закликає Вірменію та Азербайджан до деескалації: ще одна гаряча точка на мапі світу в умовах пандемії не вигідна нікому. Єдиним винятком, як уже згадувалося, стала Туреччина. Ердоган узагалі заявив, що Вірменія напала на Азербайджан, і закликав її піти з окупованих територій. Чому так? Одна з імовірних причин — намагання наростити вагу на тлі конфлікту з Грецією через Східне Середземномор’я і подій у Лівії, де нині відбувається активний переділ влади.