Вони стали за Київ. Обличчя оборони

Ми ставили захисникам три запитання:

1) Чому ви вирішили боронити країну?

2) Що вразило в перші дні війни?

3) Чи варто йти на мирні переговори з росіянами або виконувати ультиматум Путіна?

Віталій Шабунін. До війни — активіст-антикорупціонер, нині ж він у лавах тероборони.

У разі повномасштабного нападу на Київ, якщо в нього зайдуть ворожі війська, — не з молотками ж на них бігти. Щоб захищати країну — треба мати зброю. Тому й пішов в тероборону. Це найпростіший, найшвидший і цілком законний спосіб отримати бойову вогнепальну зброю. Гарну вогнепальну зброю.

Українці неймовірні. Збройні сили неймовірні. Це Майдан, але в сто разів сильніший. В усіх планах.

Війна точно закінчиться перемогою. Зараз питання лише в тому, наскільки сильною та остаточною буде ця перемога, і яку ціну ми за неї змушені будемо заплатити. Про перемовини зараз не йдеться.

Артем Шевченко. Колишній журналіст, керівник департаменту комунікацій МВС. Нині долучився до групи людей, які чинять збройний спротив.

Це моя рідна земля. Тут живуть мої діти, мої близькі, мої друзі, тож я вважаю своїм обов’язком захищати її. Позаяк я трошки вмію користуватися стрілецькою зброєю, вважаю, що це обов’язок кожного чоловіка, громадянина — робити те, що він може, на тій чи іншій ділянці. Зараз ділянка збройного спротиву чекає на тих, хто готовий до цього. Я до цього готовий внутрішньо і, сподіваюсь, навіть професійно. Саме тому беру участь у збройному захисті країни з групою патріотів і фахових командирів. Керує нею офіцер, якого я особисто знаю і довіряю його фаховості.

У перші дні війни вразила консолідація нації. Такого не було ще ніколи. Це просто вікопомний момент в історії української нації. Ми мусимо відстояти і захистити країну, і вигнати окупанта з нашої землі.

Ультиматуми росіян не можна розглядати в жодному разі. Сподіваюсь, що світовому співтовариству стане розуму змусити агресора зупинитися, проте без завдання йому стільки втрат, скільки він ще ніколи не зазнавав, цього ніколи не буде. Тож обов’язок кожного — знищити стільки ворогів, скільки ти здатен. Хто як може, в будь-який спосіб.

Павло Чебурей. До війни — web-менеджер hromadske, а нині — боєць територіальної оборони Києва.

Я не хочу тікати з Києва, Київ — моя домівка. Я точно не хочу евакуюватися. У мене друзі в Києві, у мене дім в Києві, я не хочу тікати зі свого дому. Друге: щоб уникати стресу — потрібно чітко розуміти, що робити. В теробороні є командир, я виконую його накази, а він виконує накази свого командира, і це зменшує рівень стресу. Наказ-структура — це дуже корисна тема. Якщо людина не має усвідомлення, де вона може бути корисною — їй потрібен начальник, який говоритиме: «Від тебе максимальна користь буде ось тут».

Мене вразило, що росіяни таки поперлися. Я думав, що вони побряцають своїм залізом і підуть додому. Вразило, що вони пішли на реальне вторгнення, що спрямували ракети на всю Україну. По-друге, вразило, як потужно стали на захист українці. Я був на Майдані й бачив, як там усе відбувалося. Українці — така специфічна нація, яка, доки нічого не загрожує, постійно «среться» одне з одним. Але коли щось загрожує — стаємо як моноліт. Мене завжди це вражає.

Запис у тероборону триває цілий день, черга стоїть аж надворі, а останні контакти записували вже вночі. Битися готова величезна кількість людей. Росіяни геть не розуміють нашу ментальність: вони звикли, що їх б’ють — вони тікають. А наші люди чинять інакше: нас б’ють — ми б’ємо у відповідь. І чим сильніше б’ють, тим сильніше б’ємося. Щоб нас перемогти — треба знищити всіх.

На переговори завжди треба йти: саме вони визначають, коли все закінчиться. Але питання в тому, з якою позицією прийти на переговори. Путін хоче, щоб ми мали слабку позицію: Київ оточено, всі міста захоплено, урядовий квартал зруйновано, і ми виконаємо будь-який ультиматум. А от якщо ми вийдемо на переговори, коли жодне місто не захоплене, більшість із них деблоковані, тисячі росіян вбиті, а сотні й тисячі одиниць російської техніки знищено — тоді ми скажемо: давайте вже завершувати все це. Ми можемо продовжувати вас вбивати, але нам уже набридло. Ось це — сильна позиція.

Втім, у будь-якому разі кожна війна закінчується переговорами. На жаль, ми не зможемо зробити так, щоб Москва капітулювала — проте можемо зробити так, що вони тут зазнають таких втрат, що в них зламається або економіка, або режим, або геть усе, і вони самі вирішать, що слід із цим зав’язувати.

Петро Боднар. До війни — держслужбовець найвищої категорії, очолював апарат Верховної Ради. У перший день війни долучився до групи чоловіків, які вирішили тримати оборону в центрі Києва й допомагати територіальній обороні.

Я все своє життя працював задля того, щоб зміцнити свою державу, зробити її кращою. Сьогодні — той день, коли кожен свідомий чоловік має взяти зброю і захищати країну.

Вразила підступність Росії. Я до останнього не думав, що вони нападуть. А ще вразило, як багато людей зараз формують тероборону — просто безліч людей. Дружини й дочки наших колег ідуть робити коктейлі Молотова, а інструкторами з коктейлів виступають поліцейські!. Ці речі мене просто вражають. Я вже не говорю про подвиги наших Збройних Сил. Я впевнений, що ми вистоїмо і переможемо Росію.

Про ультиматуми не йдеться. Росіян треба просто перемогти, жорстко перемогти. І ми це можемо зробити.

Чим усе закінчиться? Я думаю, їхні наміри вже захлинулися. Позавчора ми чекали на них у Києві, вчора ми цілий день чекали на них у Києві. Вони не можуть дійти. Зараз роблять якісь перегрупування. Але ми їх зустрінемо — і ЗСУ, і ми. Ось тоді й закінчиться російсько-українська війна. Вони захлинулися, а ми допоможемо їм впокоїтися.

Дмитро Кулібаба. До війни — заступник керівника всеукраїнської асоціації громад, а нині — у лавах тероборони Київської області.

Батьківщина в небезпеці, тому й пішов в тероборону.

Першою реакцією після початку війни було заціпеніння — власне, це звичайна реакція людини. Але за кілька годин здоровий глузд переміг, і я одразу вирішив приєднатися до тероборони. Спершу людей було небагато — в більшості був шок. У бригаді було заповнено десь 20-30. Але до вечора в київській теробороні вже не було місць.

На мирні переговори треба буде йти тільки в тому разі, якщо ми досягнемо всіх наших військових цілей. Наразі всі вони цілком досяжні. А ультиматум Путіна — це безвихідь. Якщо проаналізувати його промови протягом тижня — побачимо, що від бравади він перейшов до ультиматумів. Людиною керує страх, і ультиматум — це прояв його слабкості. Якби він був сильним, він би не змінював риторику. Я вважаю це проявом його внутрішнього страху того, що відбувається в Україні. Він не очікував на такий перебіг подій, тоді як ми без «шапкозакидництва» чітко виконували свої військові завдання.