«Ворог не полишає спроб оточити Київ». Інтерв'ю з генералами, які відповідають за столичну безпеку

Майже місяць точаться бої за Київ. Росіяни, які десантувалися на Гостомельському аеродромі під столицею в перший день повномасштабного наступу, вочевидь, сподівалися на швидкий прорив. Однак цього не відбулося. А чи зменшилася зараз загроза для Києва потрапити в окупацію? Чи ймовірний варіант блокади за прикладом Маріуполя? На скільки місту, де досі лишилось два мільйони людей, стане запасів води, їжі та медикаментів у разі найбільш песимістичного сценарію?

Про все це журналістка hromadske Настя Станко поговорила з двома генералами: заступником голови Київської військово-цивільної адміністрації Андрієм Крищенком та радником голови Нацполіції Сергієм Князєвим.

Карта, яку ви побачите у матеріалі, не містить жодних секретних даних. Ми публікуємо її з дозволу правоохоронців.

На інтерв’ю ми приїхали 22 березня — коли в Києві на півтори доби запровадили комендантську годину (вже вдруге). Отож, з неї розмову й почали.

Хотіла спитати про комендантську годину. Ми — кияни, які тут живуть, — не розуміємо до кінця ризиків для населення, яке залишилося. Для чого запроваджується довга комендантська година? Ми вже маємо другу таку. Це боротьба з диверсійними групами, чи що?

Сергій Князєв: Зокрема й це. Військово-цивільна адміністрація ухвалює рішення з огляду на ті чи інші обставини, які обговорюються на засіданнях, на раді військової адміністрації. Вони узгоджуються з керівництвом оборони Києва, із сухопутними військами та штабом оборони. І завдання різнопланові: від контрдиверсійної боротьби до владнання тих чи інших питань, обумовлених веденням бойових дій у місті або в передмісті Києва.

Але бойові дії в місті ще не ведуться.

Сергій Князєв: То це ж добре, що не ведуться. Окрім ДРГ, є ще питання мародерства. Є питання захисту людей загалом, щоб на вулицях менше перевіряли тих, хто залишився. Впорядкування питань логістики — якщо немає комендантської години, то вже буде перепроїзд. Місто живе. Так, черги, але потрібно обмежувати. Ще військові ухвалюють [рішення щодо комендантської години], коли очікуються якісь сплески на фронті, наступальні чи контрнаступальні дії ворогів.

Кияни-чоловіки, повертайтеся додому!

Пан Кличко сказав, що чоловіки мають повернутися до Києва для оборони. Але багато чоловіків не розуміють чітко, якими тут мають бути їхні ролі та завдання. Чи можете ви пояснити? От ми розуміємо, що воєнний час, і цивільні трохи заважають військовим. З іншого боку, що люди повинні робити, коли їх кличуть назад? Ті, хто не вступив у тероборону, не воює і не волонтерить? 

Сергій Князєв: У них є можливість прийти і вступити в тероборону, у добровольчі формування.

А в теробороні є потреба в людях?

Андрій Крищенко: Це питання до військкоматів, вони мають ставити на облік. Це навіть не бажання, а обов'язок. У нас воєнний стан і мобілізація.

Тобто люди в Києві усе-таки потрібні? 

Андрій Крищенко: Насамперед чоловіки. Люди надають допомогу тим, хто не вступив до тероборони або ще не пішов до війська. Є добровольчі підрозділи територіальних громад, формування. Вони не лише несуть службу у своїх мікрорайонах, а й допомагають зводити інженерні споруди. Це теж дуже великий обсяг роботи, до того ж не завжди можна працювати технікою. Допомагають навіть завали розбирати.

На щастя, в Києві не такі великі обсяги руйнації, але ми готуємо бригади, беремо до уваги досвід і те, що російські окупанти ні перед чим не зупиняються в мирних містах, бомблять усе, що заманеться. Можливо, знадобиться велика кількість груп — не лише фахівців, професіоналів, а й просто людей для розбирання завалів.

Київ їм потрібен як адміністративний центр

Тобто ви готуєтеся до того, що Київ можуть бомбити ще жорсткіше?

Сергій Князєв: Так,ми дивимося на Харків — і бачимо це. У чому полягає різниця? Якщо в Харкові понад тисяча будівель уже зруйновані (або майже зруйновані), то ми розуміємо, яку кількість сил і засобів треба буде залучити в Києві. І це ж не просто розібрати завали — це ще й відрегулювати газопостачання, електропостачання, водопостачання. Всі ті проблеми, які є в Харкові, Маріуполі, які ми бачили в Гостомелі, Ірпені та Ворзелі.

Позаду нас карта. Там позначені території, на яких стоять чи просуваються російські сили. Усі генерали, вся британська розвідка говорять, що Київ залишається ціллю номер один для росіян. Чи поділяєте ви цю думку? Ми бачимо, що на північному та північно-західному боці вони окопуються потроху, тобто готуються до якихось довгих наступальних дій. Чи так це? Яка ваша оцінка того, що відбувається біля Києва? І чи братимуть вони місто в облогу, чи захоплюватимуть столицю?

Андрій Крищенко: По-перше, я хочу зазначити, що ця карта створюється на основі відкритих засобів інформації. Можете її знімати, фотографувати, це не якась секретна мапа — таких ми не показуємо. Протягом першого тижня Київ був основною ціллю, вони дуже завзято проривалися сюди. І Збройні сили, і тероборона доклали багато зусиль, щоб зупинити, завдати уражень і звести фортифікаційні споруди. Зараз…

Я не військовий, важко сказати, які в них стратегічні цілі, але думаю, що Київ їм потрібен насамперед як адміністративний центр, столиця. І це не лише якісь символічні речі. Адже тут зосереджено все: від управління державою до банківської системи. Тож думаю, такі плани у них ще є.

Сергій Князєв: З огляду на характер бойових дій ми стовідсотково можемо бути впевнені, що ворог не полишить спроб оточити Київ. Перша частина його планів, як ми розуміємо, — узяти в кільце і перерізати основні магістралі. Друга — висування певних ультиматумів. І (чому би й ні) скоєння таких кривавих злочинів, як у Харкові, «килимові бомбардування», залякування армії і тих людей, які добровільно вступили в різні добровольчі організації чи допомагають нашим військовим.

Блокада за прикладом Маріуполя: чи можливий такий сценарій у Києві?

Просто ми чуємо зараз дедалі частіше про те, що можуть залучити білоруську армію, що її завдання — перерізати траси Київ — Чоп і Сарни — Ковель. Щоб продовольство не йшло до Києва, щоби не йшла військова техніка, зброя. Наскільки це реалістично?

Сергій Князєв: А яка різниця, чиї війська будуть наступати і вбивати українців: чи білоруси, чи росіяни приїдуть з інших регіонів великої безмежної держави? Для нас вороги — всі ті, хто перейшов державний кордон зі зброєю і вбиває нас.

Але я питаю не так про білорусь, як про можливість перекриття шляхів. Чи не опиниться Київ у такій блокаді, як, наприклад, зараз Маріуполь, де люди не тільки потерпають від ударів, а ще й мають проблеми з їжею та водою.

Сергій Князєв: Маріуполь заблокували на 5-й чи 7-й день війни, але у Києві вже майже місяць минув, і зробили запаси їжі. Багато людей вже поїхали. Я не вірю, що буде повна блокада. Але люди продовжують виїжджати з міста. Київ уже підготувався.

Достатні запаси, немає верхньої межі, ми це розуміємо. Але зроблені запаси і питної води, і медикаментів, і їжі, до того ж є доступ до води загалом. Є певні запаси палива для роботи генераторів, автономних систем живлення. Тому такої ситуації, як у Маріуполі, на мою думку, не буде. Принаймні різко вона не трапиться.

Усі говорять, що Київ дуже важко буде взяти в облогу через його масштаби.

Сергій Князєв: Звісно, Київ значно більший. Маріуполь притиснутий з одного боку до моря, з іншого він фактично розташований на лінії розмежування з «ДНР/ЛНР». Що стосується Києва, то росіяни вже другий тиждень нікуди не просунулись. Робота йде щоденна, щогодинна, зводяться укріплення, створюються резерви.

Людям, які мешкають біля важливих об’єктів, краще спускатися в укриття

Які слабкі місця ви бачите в обороні Києва?

Андрій Крищенко: По-перше, обстріли по околицях. Це єдине місто, до якого близько підійшли, там зупинили ворогів і практично зачистили. Є навколишні міста. Це Ірпінь, Буча, Гостомель. Усі останні руйнування — наслідки обстрілу далекобійними ракетами. Спеціальними, які цілились чи були збиті системами ППО. Це обстріли в напрямку певних військових об'єктів, заводів. Кілька днів тому в Подільському районі влучила ракета, 6 будинків постраждало. Там не було жодних військових об'єктів.

Ви це розглядаєте просто як помилку чи..?

Сергій Князєв: Росіяни не дуже замислюються, куди стріляти, і їхня совість не надто голосно заговорить, що вони влучили не у військовий об'єкт, а в житловий будинок. Там зруйнували шість житлових будинків. Тому сказати, що артилерія обстрілює місто, як у Харкові, Чернігові чи Ірпені, не можна.

А ви рекомендуєте переселятися тим людям, які живуть поруч із військовими об'єктами?

Сергій Князєв: Я вже сказав, із Пущі-Водиці.

Я маю на увазі киян. Є об'єкти Міністерства оборони, навіть поліція може бути під ударом. У Харкові зруйнували управління, будівлю СБУ...

Сергій Князєв: Якщо ви проживаєте біля такого об'єкта, ми все-таки рекомендуємо перебувати в укриттях. Переселятися — залежно від можливостей. Коли була безпосередня загроза, як у тій же Пущі-Водиці, міська влада вжила всіх заходів: усіх людей, лікарні, пансіонат вивезли, відселили.

Можете розказати, чи були випадки мародерства у Києві та області?

Сергій Князєв: Я впевнений, що загальна криміногенна ситуація в місті значно покращилась. А що таке мародерство? У звичайний мирний час це крадіжки, злочини, які вчиняють з метою заволодіння чиїмось майном. У воєнний час це вважається мародерством. Саме суспільство негативно ставиться до таких проявів. І майже всі випадки яскраві: це затримання громадянами злодіїв, які заволодівають чужим майном після авіабомбардування чи користуючись тим, що помешкання пустують.

Хто і як може отримати зброю

Що робити громадянам, які не в теробороні, тому що працюють, але хочуть мати зброю? Чи можна зараз нею володіти? Чи є спрощена процедура її отримання? 

Андрій Крищенко: Вона повністю спрощена. Ви можете вступити до добровольчого формування територіальної громади. Це дуже легко зробити. Їх створили багато, у кожному районі декілька. Можете придбати зброю: нині прискорена реєстрація. До того ж є підписаний президентом закон України, згідно з яким кожен громадянин може вбивати ворогів із будь-якої зброї. Тому ви можете нищити окупантів, і нічого вам за це не буде. Це дуже хороша законодавча ініціатива.

Ви були головою Національної поліції, затримували багатьох злочинців під час своєї роботи. Зараз частину тих, хто має бойовий досвід, випустили. Як ви ставитеся до цього?

Сергій Князєв: Нормально. Вони ж громадяни нашої держави. У них необмежені права. Тому якщо людина вирішує захищати Україну, її минуле нікого не цікавить. Узяв автомат у руки — і вперед! Звісно, є обмеження, є особливо тяжкі злочини, за які ніхто ніколи й нікого не випустить — навіть воювати з ворогом. Є певний вид злочинів, який дає можливість піти воювати.

Поліція в Маріуполі виконує всі свої обов’язки. Жінок-поліцейських евакуювали

Пане Сергію, маю ще до вас питання про Маріуполь. Ви були заступником голови Донецької поліції. Що ви зараз відчуваєте через боротьбу Маріуполя, там теж є українська поліція? Чи є у вас якийсь контакт, чи розумієте, як врятувати цих людей, зокрема правоохоронців? Чи зараз це вже неможливо?

Сергій Князєв: Я відчуваю те, що й кожен громадянин України, тим паче певну частину свого життя я віддав служінню людям на Донеччині. Це для мене біль. Поліція там узагалі виконує всі свої функціональні обов'язки, і не тільки щодо забезпечення безпеки громадян, наскільки це можливо у тотальній руйнації. Але вони там є. Керівництво вжило максимальних заходів, щоб представники поліції жіночої статі разом із дітьми могли евакуюватися.

Тобто жінки-поліцейські вже виїхали?

Сергій Князєв: Не просто виїхали. Наказом голови Національної поліції їх відрядили в інші відділи по всій території України. Ті поліцейські, які залишилися, виконують пряме завдання щодо збройного опору. Деякі підрозділи займаються допомогою соціальній інфраструктурі разом із пожежниками й рятівниками. Розбирають завали, розподіляють продукти і воду. Інформують населення про місця, у яких будуть збиратися евакуаційні колони, і допомагають людям покинути місто. Роблять те, що повинні робити поліцейські.

Як ви гадаєте, їх можна буде евакуювати? 

Сергій Князєв: Та частина поліцейських, яка там залишилася, зробила це добровільно. Ніхто нікого силою туди не відправляв. Це мені точно відомо.

 Тихо їдеш — зменшуєш шанси потрапити в халепу на блокпості

Блокпости і перевірки людей — це прерогатива поліції чи тероборони?

Сергій Князєв: Це війна. Є свої пропускні режими. Поліція не зможе сама забезпечити і функціонування, й існування. Крім цього є охорона та оборона інших важливих об'єктів. Але поліція присутня. Вона займається патрулюванням, їздить на виклики. І зокрема перевіряє підозрілих людей, вогні, дрони, які літають.

Я питаю як цивільна людина. Нас іноді лякає, що ми під’їжджаємо до блокпоста, а там люди зі зброєю, і вони не навчені з нею поводитися. Їм раптом може здатися…

Сергій Князєв: Виконуйте вимоги. Усе залежить від того, як під'їжджати до блокпоста. Якщо летіти і ще й не зупинятися, то гарантовано... Я маю всі необхідні посвідки, перепустки, розумію, як пересуватися. Під'їхали, вимкнули світло в салоні. Люди бачать, що немає жодної агресії, перевірили. Ми виконуємо всі вимоги, як звичайні громадяни, відкриваємо багажник, даємо свої посвідчення. Вони навіть вітаються відповідно: «Добрий вечір, пане генерале! Ваші документи!»