«Я почувався за кордоном як не свій. Наче в якомусь лабіринті». Як допомогти дитині соціалізуватися

«Ненавиджу цю школу, ненавиджу цю країну», — щоранку семирічний Сашко повторював одне й те ж. Через повномасштабне вторгнення росії йому довелося виїхати з Миколаєва до Німеччини разом із мамою та братом.

Сашко пішов до першого класу місцевої школи, але не розумів мови, на уроках малював, через що мав конфлікт із вчителькою. Невдовзі тихий, спокійний і добрий хлопчик почав поводитися так, що його важко було впізнати. «Він просто став дикуном, — каже Юлія Москаленко, мама Сашка. — Йому не подобалося дружити з дітьми з України, він почав бити сусідського хлопчика, і постійно хворіти: кожні два тижні — температура до 40».

«Я почувався за кордоном як не свій. Наче в якомусь лабіринті», — пояснює сам Сашко.

Сім’я повернулася в Україну. Але навіть після цього хлопчик влаштовував бійки на майданчиках, не хотів ні з ким гратися. Щоб допомогти сину, Юлія звернулася до психологів. Вони зарадили: хлопець припинив битися, почав залюбки спілкуватися з однолітками, до нього повернулася колишня комунікабельність.

Психологиня фонду «Голоси дітей» Тетяна Обоянська розповідає про те, чому в дитини можуть з’явитися проблеми з соціалізацією за кордоном, як їх розпізнати й чим зарадити.

Соціалізація: коли це стає важливо

Переїзд — це кардинальна зміна, яка може бути травматичною, впливати на розвиток чи спричиняти регрес: наприклад, дитина вміла розмовляти чи ходити на горщик — і перестала. Старші діти можуть не відпускати дорослих, бути неохайними, забувати важливе.

Якщо поведінка різко змінюється, дитина гірше спить, відмовляється від їжі, її необхідно стабілізувати за допомогою методів психологічної підтримки. Часто ця стабілізація відбувається через дорослого. Психологи працюють із дорослим і він чи вона робить те, що допоможе дитині адаптуватися.

Коли можна помітити, що щось не так, і як із цим бути

Якщо вдома дитина була відкрита, весела, спілкувалася, а тепер це змінилося: тобто вона стала замкнена, почала боятися й уникати однолітків — це показник, що соціалізація та адаптація відбуваються недобре.

Варто розуміти, що нормально, якщо дитина має хоча б одного друга. Навіть якщо друг далеко й спілкування відбувається онлайн. Поки дитина не збудувала нові зв’язки в евакуації, корисно спиратися на ті, які вона мала до того. Це дасть відчуття стабільності й розуміння, що є хтось, хто її приймає.

Але завдання дорослих — розширювати зв’язки. Для цього сам дорослий має стати прикладом успішної соціалізації: демонструвати відкритість до інших і спілкуватися з місцевою спільнотою.

Як допомогти школярам

• Будьте чутливим дорослим, демонструйте своє розуміння, не тисніть, запитуйте, як почувається дитина.
• Проговорюйте, що ви розумієте, як дитині зараз важко й сумно через те, що вона ходить до школи, в яку не хоче, і що поруч немає друзів з України. Тоді ви можете почути від дитини: «Так, я сумую» або «Мені страшно». Якщо це страх підійти й запитати щось в інших, допоможіть дитині завчити потрібну фразу, щоб бути готовою до розмови якнайкраще. Так ми трансформуємо це «страшно» в практичну навичку. Підготовка фрази може бути інструментом налагодити контакт.
• Дайте дитині певність, що разом ви усе подолаєте і попереду — гарне майбутнє. Наголошуйте, що зараз не можете повернутися додому, хоча вам теж хотілося б, і наразі ваше життя відбувається тут і зараз, і ви можете щодня працювати над тим, щоб воно було яскравішим і різноманітнішим.
• Якщо це дитина молодшого шкільного віку — пропонуйте після школи ходити на майданчик: гратися чи просто почитати книжку (є такі, що сприяють адаптації. Наприклад, «Про сміливе мишеня»).
• Спонукайте дитину відвідувати позашкільні заходи. Якщо чуєте у відповідь, що їй нецікаво, дайте дитині відчуття м’якої присутності: «Я тут, я поруч, я з тобою. Якщо тобі страшно — я можу допомогти». Переконайте, що їздити на екскурсії з іншими дітьми — не означає зрадити друзів з України. Екскурсія — гарна нагода дізнатися щось про іншу країну. Не обов’язково це має сподобатися, але це ніби на фуршеті, де є багато різних страв — ми можемо куштувати та вибирати.
• Не забувайте про ритуали та розпорядок дня. Це важливо для адаптації. Якщо читали книжку на ніч, ходили кудись на вихідних, коли жили в Україні — продовжуйте. Я називаю це ефектом борщику. Борщ, який я варила вдома, я можу робити всюди. Якщо забезпечити всі ці речі, дитині буде швидше і легше соціалізуватися.

Скільки часу потрібно і як допомогти дошкільнятам

Дехто може соціалізуватися вже за тиждень, а комусь треба декілька місяців. На це впливає багато факторів: громада, яка приймає, місце, в якому ви зупинилися, щільність поселення, чи одразу дитина пішла в садок/школу, чи була довго вдома, чи має поруч стабільного дорослого.

Чим менша дитина, тим коротший термін адаптації. Але саме тут багато залежить від дорослого. Щоб якісно піклуватися про дитину, витримувати її емоційні сплески, дорослий має бути в стабільному стані — тобто піклуватися про себе. Втомленій мамі складно підтримувати дитину, тому й дитині може бути важко соціалізуватися.

Натомість стабільний дорослий здатний бачити, що саме стоїть за поведінкою дитини й озвучувати це: «Ти плачеш, бо засмутилась/-вся, що тобі треба в садочок. Хочеш пригорнутися до мене? Іди сюди, я тебе обійму». 

Щоб сприяти адаптації, і як наслідок, соціалізації, — потрібно підтримувати довірливі батьківсько-дитячі стосунки. Чим менша дитина, тим більше цьому сприятимуть ігри та тілесний контакт.

Також корисно буде робити свято для дитини, коли забираєте її з садочка. Перші три хвилини після розставання повинні бути найемоційніші, тож показуйте і кажіть, що любите дитину, що чекали її та пригадували. Обіймайте. Ці хвилини є вагомими для відновлення прив'язаності та встановлення здорових зв'язків. Дитина насичується батьківською енергією і відчуває себе важливою.

Як впливають на дитину труднощі з соціалізацією 

Це може впливати як на особистість («Я якась не така, зі мною щось не так»), так і викривлювати мислення: наприклад, хтось із ровесників сміється, а дитина не розуміє і думає, що сміються з неї. Через це починає уникати спілкування, боїться розкриватися і бути в контакті. Якщо проблема саме в мовному бар’єрі, варто спершу працювати над його подоланням. Можна також шукати дітей з України для спілкування.

Якщо є різкі зміни в поведінці та емоційній сфері, втрачені навички, кошмари чи безсоння, варто звернутися до фахівців. За кордоном є багато організацій, які підтримують українські родини. БФ «Голоси дітей» також має онлайн-напрям, де можна отримати до десяти безплатних зустрічей із психологом для підтримки.

Авторка: Надія Швадчак