«Якщо Авдіївку взяти в кільце, у нас виходу не буде — тільки через бій»: на позиціях оборонців міста

Військового Владислава підняли по тривозі в ніч проти 10 жовтня. О третій годині ночі він уже був на чергуванні, хоча це була не його зміна — військовий мав відпочивати. Командування попередило — росіяни планують штурм.

Так і сталося — 10 жовтня росіяни розпочали наймасовіший штурм Авдіївки — міста, боротьба за яке триває з 2014 року. Ось уже місяць місто переживає найскладнішу атаку: хоча штурми зараз не такі інтенсивні, як на початку жовтня, але битва за Авдіївку триває — росіяни підтягують резерви.

На позиціях піхотинців 

Військовий Сергій «прокладає» дорогу світлом ліхтарика. Ноги ховаються в багнюці — це складний період для піхотинців.

Хоча вже п’ята ранку, у лісі стоїть глибока ніч. Її розрізають постріли, що хаотично лунають і справа, і зліва. Сергій попереджає, що краще присісти, якщо звук ставатиме ближчим. Куля може дістати сюди.

Уночі, та і вдень, через тумани військові прострілюють позиції, аби ворог не підкрався непомітно. росіяни стріляють у відповідь. Так ми і пересуваємося до спостережного пункту 110 окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка.

У тісний бліндаж заходить Владислав із напарником, які саме змінюють попередню вахту. Поки ми сидимо і розмовляємо, по стінах шкрябаються миші — часті гості військових.

«Через погоду максимально підвищити пильність», — лунає наказ із рації.

Тумани, з одного боку, обмежують маневри, з іншого — можуть служити природним прикриттям для ворога, який продовжує атаки на Авдіївку.

На позиціях Владислава та його побратимів на околицях міста початок жовтня був складний, але ще складніше було на позиціях південніше і північніше. росіяни вдарили у фланги, намагаючись повторити сценарій Бахмута та взяти місто в кліщі.

«Так, дуже багато обстрілів було. І чуємо і правіше, і лівіше. Активно використовують літаки, артилерію, ракети, а пройшло цих днів десять — затихли», — розповідає Владислав про те, як минув жовтень для оборонців Авдіївки. У ці дні справді тихіше, але це може бути лише затишшям перед новим масованим штурмом.

Битва за Авдіївку триває

Авдіївка була важливою ціллю для росіян ще з 2014 року. Захоплення містечка за 15 км від Донецька дозволило б виконати і тактичні, і політичні цілі — ліквідувати виступ, який вклинюється в позиції росіян, та просунутися до окупації всієї Донецької області, що подали б російському суспільстві як велику перемогу. Після невдач на півдні та неможливості швидко прорватися на Куп’янськ для російського керівництва це була хоча б якась перемога.

Сили оборони України зі свого боку можуть контролювати з Авдіївки логістичні шляхи в районі Донецька, ускладнюючи росіянам перекидання техніки та особового складу.

Не змігши за цей час взяти Авдіївку фронтально — ці позиції найкраще укріплені з 2014 року, — росіяни вирішили вдарити у фланги, одночасно почавши штурм із півдня та з півночі від Авдіївки. Під ранок 10 жовтня окупаційні війська на півночі вирушили з Красногорівки на Степове, аби звідти вийти на Бердичі, а на півдні з Водяного — на Орлівку, і безпосередньо спробувати просунутися з Веселого на саму Авдіївку.

Українські військові, схоже, чекали на цю атаку — більшість бронетехніки була знищена ще на підходах до позицій ЗСУ. Перегрупувавшись після розгрому, росіяни спробували повторити атаку 19 жовтня, але вже малими групами піхоти. Цю атаку українські оборонці теж відбили.

За даними оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія», яке керує обороною Авдіївки, з 10 жовтня росіяни втратили майже 6,5 тисячі осіб, 100 танків та майже 250 одиниць іншої бронетехніки. Або ж, як повідомив президент Володимир Зеленський, цілу бригаду.

Сили оборони завдали втрат росіянам, але переважальна кількість окупаційних військ виснажила й українських військових. За словами бійців з різних підрозділів, з якими спілкувалося hromadske, це були тяжкі бої: стримати таку кількість ворога дуже складно. Тиснучи «м’ясними штурмами», росіяни змогли просунутися — як з півдня, так і з півночі від Авдіївки.

Основна битва зараз розгортається на північ від міста — за Авдіївський коксохімічний завод, до якого вже підійшли росіяни. Захопивши його, окупаційні війська встановлять контроль над головною логістичною артерією, а оборонці міста опиняться в оточенні.

Великі втрати не зупиняють росіян: вони, схоже, чекають підкріплення і готуються до третього великого штурму. Українське керівництво теж підтягує резерви. Так, під Авдіївку перекинули 47 механізовану бригаду, яка лише нещодавно брала участь у контрнаступі на Запоріжжі.

Майбутнє Авдіївки

Владислав з побратимом лишаються на позиціях, де вони цілий день спостерігатимуть за тим, аби росіяни не підкралися непомітно. А ми повертаємося з Сергієм до командного пункту. Тут військові і сплять, і працюють — спостерігають за відео з дронів і передають інформацію вище.

Для Сергія це не перша оборона Авдіївки. Він був мобілізований у 2015 році в цьому самому районі.

«На той час тут було набагато спокійніше. Навіть півтора року тому, як ми сюди заходили, (було спокійніше — ред.)», — каже Сергій.

Тоді військові могли вийти з бліндажів і покурити в лісі — тепер пересуваються затемна, аби дрон не змалював їх і не передав інформацію артилерії. Саме тому і ми на позиції заїхали вночі.

«Раніше вони спостерігали і ми спостерігали, а в жовтні вони вже пресувати почали — сунути, стріляти, обходити, шукати кудою простіше зайти — прощупувати слабкі місця», — розповідає інший військовий Артем, який сидить поруч.

«Заходять невеликими групами 5-10 людей. Якщо ми зразу бачимо, починаємо пресувати, і вони зразу відходять, бо якщо мовчати — можуть зайти й сюди. Кілька днів тому лізли 10 людей, наші хлопці відпрацювали з міномета — троє "трьохсотих", і вони відійшли», — додає Сергій.

Я запитую у військових, чи Авдіївка їм за цей час стала рідною, чи в печінках сидить. Вони жартують що їм треба тут квартири видавати. Щоправда, в Авдіївці вцілілих квартир не лишилося.

«Я думаю, що ми вистоїмо, — відповідає на запитання про майбутнє міста Сергій. — Якщо Авдіївку взяти в кільце, то це буде жопа. У нас звідти виходу не буде — тільки через бій».

«Не здамо. Точно не здамо», — підтримує його Артем.

Але, додає військовий, не варто розраховувати на те, що росіяни так просто здадуться і припинять штурми.

«Ворога не можна недооцінювати», — підсумовує Сергій.