«З голими руками лізли у саме пекло, щоб дістати незнайомих людей з-під завалів»: репортаж із Кременчука
О 16 годині 27 червня росіяни вдарили ракетами по торговельному центру в Кременчуці на Полтавщині. Трагедії такого масштабу місто досі не бачило. На момент опублікування матеріалу було відомо щонайменше про 20 загиблих, 59 людей зазнали поранень — у післяобідню пору в ТЦ перебували сотні відвідувачів та працівників. Навіть через добу рятувальники продовжували розбирати завали. А родичі тих, хто на момент вибуху перебував у торговельному центрі, шукали своїх рідних біля ТЦ, у лікарнях та морзі.
Репортаж hromadske з Кременчука.
Взялися витягати тіло, яке розсипалося просто в руках
Ми приїжджаємо у Кременчук о 1 ночі. Над торговельним центром, куди влучили російські ракети, досі підіймається дим. Повз постійно проносяться пожежні машини та вантажівки з металобрухтом.
Усю ніч 400 рятувальників розбиратимуть завали й шукатимуть під ними людей. Їм допомагатимуть і цивільні, і військовослужбовці. Серед них — військовий Іван. Разом із побратимом він приїхав до торгового центру через 20 хвилин після першого вибуху. Спочатку їх поставили по периметру, щоб зупиняти людей, які намагалися бігти просто в полум’я з надією врятувати своїх близьких, розповідає Іван. Потім чоловіки зайшли всередину, щоб допомагати рятувальникам.
«Були хлопці, які лише у футболках і капцях забігали всередину. Тобто люди з голими руками лізли у саме пекло, щоб допомогти дістати незнайомих людей з-під завалів. Ми забігли й побачили дуже багато тіл людей, які вже були майже біля виходу. Поблизу аптеки хлопці знайшли тіло жінки, взялися його витягати, але воно розсипалось у наших руках. Було дуже багато тіл, але не в такому стані, як ми звикли бачити зазвичай у трунах, а просто купою різні частини — обвуглені, темні. Але ми розуміли, що це люди», — розповідає Іван.
Поруч із торговим центром волонтери організували місце пам’яті: принесли лампадки та квіти. Сюди постійно підходять нові люди — просто щоб постояти мовчки чи запалити свічку. Бачу жінку в темних окулярах. Вона — червона від сліз — спостерігає за роботою рятувальників, котрі розбирають завали.
«Чекаю на інформацію про свого племінника, — ледве промовляє до мене. — Він працював у Comfy, а від учора не виходить на зв’язок».
Ми обмінюємося кількома фразами. Жінка каже, що вже об’їздила всі лікарні міста, але її племінника там немає. Родина здала тест на ДНК та очікує бодай на якусь інформацію про хлопця.
Четверо пацієнтів у реанімаційному відділенні
З пораненнями від вибуху до міської лікарні звернулися 59 пацієнтів. 25 із них госпіталізували. Один із поранених, якого привезли в лікарню, помер протягом години.
«Візуально в нього не було жодних уражень, найімовірніше, стався крововилив. Також у нас було п’ятеро важких пацієнтів, але один із них перейшов у стан середньої важкості, інші четверо перебувають у реанімаційному відділенні», — каже директорка лікарні.
«Буду давити кожного. Не зможу зброєю — то загризатиму»
Біля лікарні зустрічаємо заплакану жінку, яка сидить, опершись на бордюр. Людмила шукає свою доньку — 22-річну Тетяну. Дівчина працювала в одному з магазинів торговельного центру.
«Вона одягнула нову сукню й пішла на роботу. Вона так хотіла жити», — крізь сльози розповідає жінка.
Останньою її доньку бачила подруга — також працівниця ТЦ, говорить Людмила. Коли дівчата почули тривогу, Таня запропонувала їй сховатись у туалеті, але дівчина відмовила — сказала, що вийде на вулицю. І все-таки зуміла вийти.
Уже добу Людмила разом із чоловіком та хлопцем Тетяни шукають дівчину по лікарнях, їздили навіть у морг, але поки не отримали жодної інформації.
«Може, наша дівчинка виживе. Але якщо я встою на ногах, то і за неї, і за всіх інших дітей буду давити кожного. Не зможу зброєю — то загризатиму», — каже чоловік Людмили.
А жінка додає: «Хай їхні (росіян — ред.) матері відчують те, що зараз відчуваю я».