Захисні окуляри і трохи російської. Як пройшло 1 вересня у школах Луганщини
День знань останніми роками на Луганщині проходив із акцентом на патріотичному вихованні. Лінійка починалась і закінчувалась державним гімном, учні співали українських пісень, танцювали українські танці, було багато школярів у вишиванках. Цього року класичного першого дзвоника у школах немає, тож від офіційної частини відмовились. Щоб зрозуміти, що ж залишилось, кореспондент hromadske Іван Бухтіяров побував у школах Лисичанська й Сєвєродонецька, а також у кадетському ліцеї в Кремінній.
Утеплення, українська мова і 40 слів
«Шановні вчителі, зніміть захисні окуляри! І діти теж! Зніміть захисні окуляри й одягніть маски!» — дає останні настанови вчитель у 14-ій школі Лисичанська.
Замість 60 вчителів, 866 учнів і безлічі батьків, на лінійці стоять лише одинадцятикласники і два десятки вчителів. Усі вони на відстані півтора метра одне від одного — карантинні вимоги.
«Цей рік для нас незвичайний, бо школі сьогодні 30 років. Я, як вчитель і як завуч, прийшла сюди з першого дня. У мене таке відчуття зараз, наче ми відкриваємо нову школу. І вона справді нова — дах повністю утеплений, відремонтований, замінена система опалення, утеплені вікна, стіни, фундамент, підвал», — каже директорка школи Людмила Стрельцова.
Інша вчителька підводить до журналістів одинадцятикласників Валерію і Павла.
— Російською можна? — уточнює хлопець у журналістів.
— Можна! — охоче дозволяють ті.
— Лєро, а ти українською! — каже вчителька.
— А можно, я тоже на русском? — торгується Лєра.
Доки оператори налаштовують камери, вчителька підказує учениці. «Сьогодні особливий день», «ми дуже довго чекали на таку школу», — доносяться уривки фраз.
«Сьогодні для нас незвичайне 1 вересня. Не тільки тому, що ми йдемо в 11-ий клас, а й тому, що ми можемо побачити нашу школу в зовсім новому вигляді. Ми дуже щасливі і сподіваємось, що це стане новим поштовхом і натхненням для нових досягнень та покращення наших оцінок», — каже Валерія.
«Дуже школа змінилась за ці літні канікули, — Павло зрештою теж вирішує відповідати українською. — Гарний баланс [кольорів] — рожевий і салатовий. Це буде хорошим натхненням для нашого нового 11-го кінцевого року».
«Україна — це я, Україна — це ти!» — співає тим часом із колонок Катерина Бужинська. Місцевих виборів у Лисичанську не буде, тож можна не зважати на те, що «Україна — це ти» є слоганом «Слуги Народу».
Замість мера в Лисичанську — керівник військово-цивільної адміністрації, призначений менше ніж місяць тому. Його вирізняє лаконічність — щоб привітати дітей і вчителів, йому вистачило лише 40 слів.
«Через камеру навчатись важко»
«По правді сказати, не дуже охота / Писати контрольні та класні роботи», — із трагічним відтінком у голосі промовляє учениця першого класу на імпровізований лінійці, на якій присутні лише дюжина учнів та троє вчителів. Це сєвєродонецька школа №10.
«Мені дуже не вистачало спілкування з учителями віч-на-віч. Адже навіть через камеру це важко, і іноді вони не можуть щось пояснити», — розповідає учениця 11-го класу Софія Солодухіна, яка планує стати вчителькою українською мови та літератури.
Як і в інших школах, уроки тут триватимуть 30 хвилин замість 45. Отже, заняття закінчуватимуться не пізніше 12-ої години.
Буде розмежовано й потоки учнів. На стінах наклеєні стрілочки з червоного скотчу, що показують, на який із трьох виходів слід іти дітям із того чи іншого класу.
«Ці хлопці хочуть захищати Україну»
«Увага! Загальна команда: сідай!» — гучно командує полковник, і дві сотні кадетів охоче сідають на футбольне поле. Голова облдержадміністрації, який має відкрити поле, трохи запізнюється, і юнакам дають відпочити.
«Це ж не вам команда була — знамено завжди стоїть!» — звертається полковник до трьох кадетів із прапором ліцею. Ті трохи здивовано, але швидко піднімаються.
Полковник — це директор Луганського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус ім. героїв Молодої гвардії» Валерій Ємбаков.
«Цього року ми випустили 91 учня, і 84 хлопці вже в погонах, уже складають присягу, — розповідає він. — Ну а хто, як не луганчани, мають свою землю захищати. 30-40 км до лінії розмежування. Ці хлопці хочуть захищати Україну. Україну, а не окремі райони Луганської області, не „Автономну республіку Донбас“!»
Перед кадетами Ємбаков був ще емоційнішим.
«Слава богу, що ви тут. Я знаю, що ви скучили за навчанням. Слава богу, що ми, командири, тут, тому що останні пів року я особисто місця собі не знаходив — як так, я ніким не командую?» — здається, що він жартує, але ніхто з кадетів не посміхається.
І переходить до суті:
«Ми сьогодні отримали дуже багато вітань від ліцеїв з усієї України. Але немає поки що вітань із нашого рідного Луганська. У нас за військовим штатом чотири курси — два тут, а два в нашому українському Луганську. І впевнений, що прийде час, коли ми 1 вересня будемо зустрічати в Луганську, і не у складі окремих районів, не у складі „автономної республіки Донбас“, а у складі єдиної унітарної нашої рідної України!»