Заповіт: як його скласти і що треба знати

Раніше з проханням скласти заповіт до нотаріусів зверталися здебільшого літні люди. Нині життя в умовах щоденної небезпеки змушує задумуватися про необхідність складання заповіту навіть молодь, — каже нотаріус і представниця Нотаріальної палати України Галина Парусова. Зокрема, попит зріс серед військовослужбовців.

Які особливості складання заповіту і що можуть отримати спадкоємці — читайте у нашому матеріалі.

Що таке заповіт і що буде, якщо його немає? 

Заповіт — це особисте розпорядження людини на випадок її смерті, яке визначає, хто отримає чи втратить право спадкувати, а також що саме дістанеться спадкоємцям і за яких умов.

Нотаріус Галина Парусова зазначила, що в Україні передбачено два види спадкування: за законом і за заповітом. У разі наявності заповіту перевагу надають йому, оскільки заповіт втілює волю того, хто його склав. Якщо ж такого документа немає, його визнали недійсним, спадкоємці відмовилися від майна або є майно, що не потрапило до заповіту, — спадкування відбувається за законом. Ідеться про пʼять черг:

1. діти, батьки, друга людина з подружжя;
2. рідні брати й сестри, рідні бабусі та дідусі;
3. рідні дядько та тітка;
4. люди, які проживали з померлим однією сім’єю (тобто в цивільному шлюбі) не менш ніж п’ять років до відкриття спадщини;
5. родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення (зокрема це онуки, племінники, правнуки, двоюрідні брати й сестри тощо), а також його утриманці, які не були членами сім’ї.

Як скласти заповіт?

Заповідач складає його у письмовій формі; зазначає місце і час написання; вказує дату та місце свого народження; власноруч підписує документ.

А втім, якщо у разі проблем зі здоровʼям заповідач не може підписати заповіт сам, за його присутності це може зробити інша людина. Окрім того, юрист має право написати заповіт зі слів людини, але після цього його повинні зачитати спадкодавцеві вголос.

Для того, щоби скласти заповіт, потрібні паспорт та ідентифікаційний код заповідача. Документи чи присутність тих, кому заповідатимуть, — не потрібні, проте у документі необхідно вказати їхні особисті дані.

Заповіти посвідчують державний або приватний нотаріуси. А втім, в окремих ситуаціях це можуть робити не лише правники — але про це трохи згодом.

Документ складають на спеціальному бланку лише тоді, коли його посвідчує нотаріус, у решті випадків — на звичайних аркушах. Закон передбачає, що такі розпорядження створюють у двох примірниках: один отримує заповідач, другий — передають до державного нотаріального архіву.

Людина може скасувати свій заповіт, змінити його чи скласти новий, оскільки цей документ набуває юридичної сили лише після смерті заповідача.

«Факт складення заповіту, його зміст, скасування або зміна захищені таємницею заповіту й нотаріальною таємницею», — зауважили в Нотаріальній палаті та пояснили, що до смерті заповідача такі дані не розголошують ті, хто був присутній під час його посвідчення — зокрема правник або свідки.

Право скласти заповіт мають:

• люди, які досягли повноліття;
• неповнолітні, що зареєстрували шлюб або записані матір'ю/батьком дитини;
• 16-річні, які працюють за трудовим договором або зареєстровані як підприємці.

Під час посвідчення заповіту нотаріус перевіряє обсяг цивільної дієздатності людини — чи не має вона хронічного або стійкого психічного розладу, чи здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Хочете секретний заповіт або складений у подружжі — маєте право 

За бажання громадяни України можуть скласти секретний заповіт, який дозволить приховати його зміст, зокрема від нотаріуса. Такий документ правникові подають у заклеєному конверті та ставлять свій підпис.

«Секретний заповіт, на думку частини правників, може надійніше захистити його зміст від розголошення, проте має ризик того, що заповідач самостійно напише розпорядження, які не можна буде виконати з правових або інших причин, чи припуститься помилок, які унеможливлять його виконання. Адже конверт із заповітом відкриють лише після того, як заповідача не стане, і виправити помилки буде вже неможливо», — наголосила Галина Парусова.

Також право скласти заповіт має й подружжя, але до такого документа можна внести лише те майно, що перебуває у спільній власності — яке вони придбали в шлюбі. У разі смерті одного з подружжя другий стає єдиним власником майна. Попри це людина не зможе розпоряджатися ним — наприклад дарувати чи продавати, щоб не порушувати волі свого покійного чоловіка або дружини. Зазначені у заповіті люди отримають право на спадкування лише після смерті їх обох.

«Багато заповітів подружжя через ускладнення чи неможливість виконання, зміну обставин у того з них, хто залишився живим, визнаються в судах недійсними. Тому радити складати такі заповіти сьогодні не варто», — вважає представниця Нотаріальної палати.

Кого додати в заповіт?

У заповіт можна внести будь-яку людину — не лише родичів. Отже, він дозволяє відійти від прописаних у законі п’яти черг спадкоємців та значно розширює можливості для виявлення волі заповідача.

Зокрема, людина, яка складає такий документ, може без зазначення причин позбавити права на спадкування того, хто має таке право за законом.

Проте Галина Парусова зауважила: «Свобода заповіту насправді не є абсолютною». За її словами, закон встановлює певне обмеження в інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також непрацездатних повнолітніх дітей спадкодавця, непрацездатних вдови чи вдівця та непрацездатних батьків.

«Заповідач не може позбавити права на спадкування таких людей. Вони за бажання спадкуватимуть незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом», — пояснила представниця Нотаріальної палати.

Крім цього, залишити спадок можна не тільки людям, а також державі чи якійсь організації.

Що заповісти?

У Нотаріальній палаті зауважили, що заповіти можуть складати на все майно разом або на різне майно для кожного спадкоємця окремо.

«Заповіт може бути складений щодо всієї спадщини або її частини. Наприклад, якщо людині належить декілька квартир, вона може скласти заповіт лише стосовно однієї з них», — додала Галина Парусова.

Заповісти можна і гроші, зокрема з банківських рахунків чи вкладів.

У заповіті слід вказати:

• адресу — наприклад для квартири, будинку чи гаража;
• кадастровий номер земельних ділянок;
• марку, модель, реєстраційний номер, номер шасі для транспортних засобів;
• реквізити рахунку, назву банківської установи, також можна зазначати валюту та її обсяг.

У заповіті є можливість встановити сервітут — право користування чужим майном щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів чи іншого нерухомого майна. А ще можна покласти на спадкоємця, який отримає будинок, квартиру чи інше рухоме та нерухоме майно, обов'язок надати право користуватися ними іншій людині.

Проте заповіт стосується не лише майна. Так, спадкоємця можуть зобовʼязати до чогось. Наприклад, це може стосуватися розпорядження особистими паперами, визначення місця та форми здійснення ритуалу поховання або вчинення певних дій для досягнення суспільно корисної мети, — каже Галина Парусова.

Заповіт для військових

«Чимало нотаріусів України сьогодні працюють на територіях, де ведуться бойові дії. Тому там теж є можливість звернутися до нотаріусів з метою посвідчення заповіту», —зазначає Галина Парусова.

Водночас посвідчити заповіт військовослужбовця можуть і командири пунктів дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса. Такі заповіти прирівнюють до тих, які посвідчують правники, і так само реєструють у Спадковому реєстрі. Однак посвідчення неодмінно відбувається перед свідками.

Наразі діє положення, що дозволяє в умовах воєнного стану посвідчувати заповіти військових командирам або уповноваженим командира військових формувань, залучених до захисту України. Надалі ці заповіти надсилають через Генеральний штаб ЗСУ або Міністерство оборони до Міністерства юстиції для того, щоб нотаріуси зареєстрували їх у Спадковому реєстрі.

А якщо людина за кордоном? 

Громадяни мають право на заповіт незалежно від їхнього місця перебування. За кордоном вчинення нотаріальних дій — зокрема посвідчення заповітів — держава поклала на консульські установи України.

Хто ще посвідчує?

Закон передбачає, що за різних умов останню волю спадкоємця можуть посвідчити деякі посадовці чи службовці, якщо доступу до нотаріуса немає, а саме:

• уповноважені посадовці органів місцевого самоврядування;
• головний лікар, його заступник із медичної частини або черговий лікар лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров’я, а також начальник госпіталю;
• начальник установи виконання покарань;
• капітан морського чи річкового судна (під час плавання);
• начальник пошукової чи іншої експедиції (під час експедиції).

Такі заповіти теж складають у присутності двох свідків і вносять до Спадкового реєстру.

«Варто пам’ятати, що заповіт — дуже важливий документ, і помилка в його змісті чи у процедурі посвідчення може мати непоправні наслідки. Тому доцільніше складати заповіти й посвідчувати їх у нотаріусів. Саме заради їхньої безспірності та можливості виконання», — зауважила Галина Парусова.