Засновник науки про старіння, імунолог та нобелівський лауреат. Сім фактів про Іллю Мечникова, яких ви могли не знати
15 травня 1845 року в селі Іванівка на Харківщині народився Ілля Мечников. Він прожив 71 рік і за своє життя не лише зробив значний внесок у кілька різних галузей біологічної науки, а ще й заснував нові. Наприклад, геронтологію — науку про старіння. А в 1908 році він отримав Нобелівську премію в галузі фізіології або медицини — найпрестижнішу нагороду в науковому світі. Цих досягнень могло б і не бути — Мечников двічі намагався накласти на себе руки. Невдало для себе тодішнього, проте щасливо для науки.
1. Нобелівський лауреат
Коли Нобелівський комітет дає комусь премію, він щоразу зазначає, до якої наукової установи в якій країні належить лауреат. Безперечним лідером за їхньою кількістю є США. Багато нобелівських лауреатів у Великобританії, Німеччині та Франції. А ось в Україні — жодного, якщо зважати на афіліацію (тобто офіційне місце роботи дослідника) на час присудження премії.
Проте якщо зазирнути в біографії іноземних нобелівських лауреатів, то виявиться, що дехто з них пов’язаний з Україною. Наприклад, на Вінниччині народився Зельман Ваксман, який в 1952 році отримав Нобелівську премію з фізіології або медицини як американський вчений за те, що винайшов перший у світі антибіотик проти туберкульозу. Крім того, на території сучасної України народилися такі нобелівські лауреати, як хімік Роалд Гоффман та фізик Георгій Харпак.
Втім, повернімося до Іллі Мечникова. Він навчався спершу в харківській гімназії, потім — в університеті. Пізніше працював у Новоросійському університеті в Одесі, який тепер носить його ім’я. Потім переїхав до Франції, де працював у Пастерівському інституті в Парижі. Саме як французький вчений він отримав Нобелівську премію разом із німецьким дослідником Паулем Ерліхом у 1908 році.
2. Секрет імунітету
Згідно з офіційним формулюванням, вчені отримали нагороду «на знак визнання їхніх праць про імунітет». Заслуга Іллі Мечникова, зокрема, полягала в тому, що він у 1882 році відкрив явище фагоцитозу, про яке сьогодні (хоча б у загальних рисах) знають навіть школярі.
Воно полягає в тому, що клітини захоплюють та перетравлюють сторонні часточки: бактерії, віруси тощо. На це здатні одноклітинні — як, скажімо, амеба. А також фагоцити — клітини імунної системи. «Поїдаючи» віруси та бактерії, які можуть викликати хвороби, вони захищають організм людини чи тварин.
Це відкриття Мечников зробив у своїй лабораторії в селі Попівка на Черкащині. Там народилася його майбутня друга дружина Ольга Білокопитова. Там, у Попівці, вони й жили разом певний час.
3. Найстаріша в світі премія
Набагато менше людей знають, що серед інших наукових нагород Мечникова була медаль Коплі Лондонського королівського товариства. Це найстаріша з усіх наукових нагород, які вручають й донині — перша була присуджена в 1731 році. Серед її лауреатів є такі видатні вчені, як Чарльз Дарвін та Альберт Айнштайн, а також понад пів сотні нобелівських лауреатів. Іллю Мечникова нагородили цією премією за його роботи із зоології та патології.
4. Користь кислого молока
Мечников досліджував процеси старіння організму. На його думку, одним із факторів, які призводять до передчасного старіння, є отрута, яку виділяють деякі бактерії у людському кишечнику. Але з цим можна боротися за допомогою інших, корисних бактерій, що мешкають в кисломолочних продуктах. Саме тому він пропагував їхнє вживання і вживав їх сам.
5. Боротьба зі сказом у Пастерівський спосіб
Мечников мав ще й медичні завдання прикладного характеру. З його ініціативи в Одесі була відкрита друга у світі так звана пастерівська станція. Він її й очолив. Заклад мав боротися зі сказом — гострим вірусним захворюванням, яке смертельно вражає нервову систему. Люди заражаються ним через укуси тварин.
Видатний французький дослідник Луї Пастер придумав, як боротися зі сказом за допомогою спеціальної вакцини. Її вводили людям після того, як їх покусали хворі тварини. У 1885 році Пастер відкрив першу в світі станцію, де готувалися такі вакцини і проводилося щеплення ними.
Спочатку Пастер вважав, що однієї такої станції вистачить на всю Європу. Адже після укусу тварини людина має вдосталь часу, аби дістатися його станції навіть з іншої країни. Тому він не квапився ділитися технологією з іншими країнами, фактично, залишаючись монополістом. І до нього справді їхали з усієї Європи — і з Російської імперії зокрема.
Потім Пастер переконався: хвороба значно поширеніша, ніж він гадав, і однієї станції в Парижі замало, щоб ефективно боротися з нею в Європі. Друга така станція відкрилася в Одесі в 1886 році. Відтак вони з’явилися у Відні та інших європейських містах.
Одеська бактеріологічна станція не лише боролася зі сказом. Тут Мечников читав лікарям курси з мікробіології, під час яких ділився найсучаснішими на той час знаннями про такі хвороби, як сибірська виразка, тиф, туберкульоз, холера тощо.
6. Дві дружини й дві невдалі спроби самогубства
Ілля Мечников двічі намагався накласти на себе руки. Щоразу через одну з дружин і щоразу (на щастя) — безуспішно.
Першою дружиною Мечникова була Людмила Федорович. Вони обвінчалися в 1869 році, коли та вже вона хворіла на туберкульоз і була дуже слабкою. Попри всі зусилля лікарів, попри переїзд в Італію, де місцевий клімат мав би сприяти одужанню, вона померла за чотири роки після одруження. У відчаї Мечников випив дозу морфію — настільки велику, що виблював. Це і врятувало йому життя.
Другою його дружиною була Ольга Білокопитова. Вони познайомилися в Одесі й одружилися у 1875 році, коли йому було 30 років, а їй — 17. У 1880 році Ольга тяжко захворіла на черевний тиф. Під час однієї з митей відчаю Мечников увів собі бактерії тифу, щоб звести рахунки з життям. І хоча він також тяжко захворів, але вижив — так само, як і його дружина. Після цього він прожив ще 36 років, а вона — аж 64.
7. Станція метро «Мечникова»
Іменем Мечникова названо не лише Одеський національний університет, а ще й численні інші наукові та лікувальні установи, багато вулиць в різних містах і навіть кратер діаметром майже 60 кілометрів на зворотному боці Місяця. Його портрети прикрашають поштові марки. А ще у грудні 1989 року в Києві відкрили станцію метро «Мечникова». Ця назва зберігалася до 1993 року, а після цього (і донині) ми знаємо її як «Кловську».