«Зберігайте спокій і вірте у Збройні сили України»: відомі українці про можливе вторгнення РФ

16 лютого президент Володимир Зеленський оголосив Днем Єдності в Україні. Саме на цей день, за даними різних закордонних розвідок, заплановане ймовірне повномасштабне вторгнення російської армії. Що відчувають лідери думок та відомі люди напередодні можливогозагальноприйнятий у військовій справі термін, яким позначається час початку військової операції часу «Ч», чи якось готуються до нього та які поради можуть дати українцям — у матеріалі hromadske.

Андрій Курков, письменник

Якщо кожну дату, коли нам загрожує Російська Федерація, перетворювати на День Єднання, то в нас не залишиться робочих днів. Українці не панікують, бо вакциновані у 2014 році рішенням державної думи РФ про дозвіл російським військам нападати на чужі території. Тож і я не панікую. Є розуміння, як треба діяти у кожній із можливих ситуацій, і є бажання продовжувати робити свою справу, як завжди. Цими днями я частіше думаю про українську історію і 30 років незалежності, які декому не дають спокою. Але ці 30 років зробили українців по-справжньому незалежними, і цього вже не змінити. Це не перша й не остання ескалація з боку Росії. До цього доведеться звикнути, як і до того, що радянські вітання піонерів «Будь готовий!» та «Завжди готовий» нарешті мають нормальне й актуальне значення. Залишаємося напоготові та заварюємо чай або каву!

Наталка Біда, учасниця гурту Dakh Daughters

Звісно, відчуваю страх, але всіма силами жену його від себе, намагаюся займатися справами так само повноцінно, як і зазвичай. Наприклад, учора ми з Dakh Daughters зіграли концерт у Луцьку, сьогодні граємо концерт в Ужгороді, і після нього вирушаємо додому — до Києва.

Готуватися зараз для мене — це зберігати спокій і вірити в нашу армію, якщо змога, допомагати їй матеріально. Ми, наприклад, робимо це з чоловіком через фонд «Повернись живим» уже не перший рік.

Тримаймося, друзі! Слава Україні!

Ахтем Сеітаблаєв, актор і режисер

Нікуди не їхав. Я тиждень хворів, зараз перебуваю у «Кримському домі» на своєму робочому місці. Я все ж намагаюся дослухатися до фахівців, думці яких довіряю і які професійно займаються аналітикою того, що відбувається стосовно пересування військ, припущень, заяв політичних лідерів. Одним із них я себе не вважаю, лише долучаю свій досвід.

«Кримський дім» працює в штатному режимі, нікуди ніхто зі співробітників їхати не збирається. Ясна річ, ми всі нормальні люди, які так само переживають за своїх близьких і рідних, але воліємо замість паніки продовжувати займатися своєю безпосередньою роботою. І в такий спосіб кувати мечі, кулі — хоча вони й культурологічного спрямування, але менше з тим.

Я б хотів усіх попросити не панікувати, якщо є така можливість. Усе-таки проходити якісь вишколи — з надання першої медичної допомоги, з поведінки у певних екстрених випадках. Тому що абсолютно підтримую тезу десантників та морських піхотинців: не слід сподіватися в екстремальних ситуаціях, що ви сягнете своїх очікувань. Ви впадете до рівня своєї підготовленості. Тож якісь елементарні штуки краще знати. Вони надають упевненості й самій людині. Вона знає якісь базові речі: як сховатися, з ким зв'язуватися, що мати під рукою. Це не для того, аби розводити паніку. Це щоб не дати їй найменших шансів.

Ну, і вірити в нашу перемогу, вірити Збройним силам України, допомагати їм і поливати свій кулемет на городі.

Влад Троїцький, режисер

Не потрібно піддаватися блефу. Займатися своїми справами і більше уваги приділяти своїм близьким. Моя сім’я зараз у Києві. Я вчора був у Запоріжжі, сьогодні — у Дніпрі. Готуємося до Гогольфесту.

Максим Грищук, кіборг, в.о. керівника САП

Відчуваю спокій і впевненість, що все буде добре. Йде інформаційний фронт. Треба критично ставитись до інформації. Навіть якщо ця інформація правдива, треба аналізувати. Готуємося до найгіршого, але сподіваємось на краще. Я думаю, що все буде добре. Я не вірю в ескалацію. Веду абсолютно нормальне життя.

Я розумію, що люди панікують, їм страшно, моторошно, вони не знають, що робити. Складіть собі план — то така порада. Візьміть листок і ручку й запишіть. Що ви робите у разі тієї чи іншої події. Куди ви їдете, з ким? Напишіть список речей, які будете брати. Дрібна моторика заспокоює. Застосується той план, не застосується — його потрібно мати. На випадок ескалації чи розвитку подій далі. Це як вогнегасник. У вас він є, але ви його можете застосувати або ні.

Для мене немає проблеми в тому, щоб повернутися на фронт. Якщо виникне потреба, впродовж 24 годин буду там. Я порівнюю із січнем 2015-го року: спочатку тоді теж був страх, сумніви, а потім прийшла внутрішня впевненість, що все буде гаразд. От кілька днів тому до мене вона повернулася.

Зберігайте спокій і вірте у Збройні сили України. Зараз вони значно краще навчені та озброєні. Я думаю, що вони без проблем зможуть дати відсіч тій кількості військ, яка зібрана на кордонах.

Леонід Остальцев, ветеран, засновник Pizza Veterano

Я розумію, що в нашому випадку Росія, на жаль, нікуди не дінеться і її загарбницькі плани нікуди не зникнуть. Тому завжди намагаюся робити щось, щоб стати кращим у тому, аби захистити мій дім, мою сім’ю, мою країну і, звичайно, себе.

Є певні переживання, але вони не пов’язані з тим, буде чи не буде війна. Я розумію, що вона буде. Дай боже, щоб не зараз, бо наше суспільство ще не повністю готове.

Паніка — це погано, бо паніка — це неконтрольований страх. А боятися — це нормально. Я на війні боявся, після війни боявся. Інколи в мене є переживання і стрес. Але коли я починаю робити щось, щоб ставати сильнішим, розумнішим стосовно зброї, домедичної допомоги, то паніки взагалі немає, є просто контрольований страх із розумінням того, що треба робити, раптом що.

До українців хотілося б звернутися з таким проханням: любі мої, нам треба прийняти той факт, що це — наша реальність і це те, що на нас чекає в майбутньому. Щоб більше не було таких історій із незрозумілим форматом — що робити, куди бігти, — треба починати тренуватися, займатися, ставати досвідченішими вже зараз. Нас до цього ніхто не готував. Ми можемо робити все те, що ми робимо зараз, але додати ще до цього здобуття нових навичок у військовій справі.

Мирослав Маринович, дисидент, правозахисник, віцеректор УКУ 

Відчуваю значно більший спокій, ніж пів року тому. Сьогодні Захід стрепенувся й усвідомив, що треба захищати не так Україну, як самого себе. Тому наша країна вже не покинута наодинці. Водночас відчуваю і тривогу, бо поряд із високопрофесійними діями міністра Дмитра Кулеби від українського президента й окремих представників його команди линуть часом емоційні та непрофесійні заяви, які лише дратують або ж дезорієнтують наших союзників. Тому «парасолька безпеки» може перебувати над нашими головами не безконечно.

Я ще від часу ув’язнення готовий до різких поворотів своєї долі. Тим більше немає страху тепер, у похилому віці, коли я прожив своє життя. А спокій іде від того, що не Путін, а Бог є Господом історії.

Усім нам я пораджу діяти від супротивного. Кремль хоче, щоб ми розгубились і налякалися? Отже, не біймося! Путін мріє про те, що йому вдасться підірвати Україну зсередини? Отже, будьмо обачні та зшиваймо всі наші розлами. Нинішній російський режим хоче переконати всіх, що він — єдина й найефективніша модель держави для східних слов’ян? Отже, доведімо йому, що він помиляється!

Діана Макарова, волонтерка

Що я відчуваю зараз? Страх і впевненість. Отакі два, здавалось би, взаємозаперечні почуття, але ні. Саме нормальний, конструктивний страх перед небезпекою вмикає впевненість у тому, що ти справишся. До прикладу, мені страшно за маленьких і старших членів моєї сім’ї, тому я мушу подумати насамперед про них. Подбати, щоб вони перебували в безпечному місці, мали змогу автономно проіснувати певний час. І передовсім я намагаюся забезпечити це. Щоб далі вже впевнено йти у бік фронту і працювати там.

Я мушу подумати також про тварин, котів і собак, які живуть у нас. Я пам’ятаю, скільки було викинутих тварин на фронті, у покинутих містах і селах. Люди втікали від війни і залишали тих, кого нещодавно називали своїми улюбленцями. Так не годиться для людини, ми відповідаємо за них. Самі вони не можуть подбати про себе. Тому зараз, паралельно з ладнанням передач на фронт, ми виправляємо паспорти, робимо щеплення тим тваринам нашого дому, яким не встигли їх зробити. Бо навіть не маємо думки, що можемо викинути їх чи лишити, раптом що. І це дає нам упевненість у наших діях. Бо коли у людини захищений тил, вона може вільно і спокійно йти до фронту.

Чи готуюсь я до ймовірного наступу? Оце «раптом що», про яке я говорю, і є готовністю до наступу. Ми вісім років працюємо з фронтом, і з його наступами, і з його відступами, тому якоїсь особливої підготовки нам уже й не потрібно. Головне — бути готовими психологічно. А психологічно ми готові до всього з початку війни. Тим часом ми все ж поновлюємо певні знання, перевіряємо готовність підрозділів, які сподіваються на нашу допомогу. Форсуємо ремонти фронтових автомобілів. Дозакуповуємо те, чого не встигли придбати раніше. Тут ключове — форсуємо. Раніше, припустімо, ми планували так: от навесні, як підназбираємо ще трохи грошей, купимо парочку коптерів і два фронтових автомобілі для підрозділів А, В, С тощо… Ні, зараз. Жодного навесні. Ось зараз і нині вже треба це купувати. Попереджений — озброєний.

Узагалі до цієї інформаційної атаки про можливий наступ я ставлюсь як до великих навчань, які примушують нас справді перевірити готовність, переглянути плани, звірити потреби. Тож проводимо навчання та озброюємось — розумінням карт місцевості, куди й коли підуть підрозділи (це знадобиться нам у волонтерській роботі, як потрібно було завжди), наскільки забезпечений певний підрозділ. Бо хто ми, як не добровільні інтенданти нашої армії? Та й обзавестися власним озброєнням не завадить, адже існує багато видів дозволеної зброї. Тож якщо людина давно планувала купити для себе зброю — нині саме час це зробити.

Що можу порадити українцям? У січні-лютому 2022 року українці показали таку одностайність у готовності зустріти ворога! Тож навіть не уявляю, що ще можна порадити людям, які бачать небезпеку, грамотно готуються до неї, готові зустріти ворога як годиться — вогнем. Раджу тримати цю загальноукраїнську силу, яка й дає нам упевненість: коли б не почалась ескалація (а вона неминуча), ми все ж вистоїмо.

Вдячність народу України!