Журналістика змін. Як медіа впливають на президентські вибори та на долю звичайних людей
У День журналіста hromadske нагадує читачам (і собі), що немає нічого кращого для суспільних інтересів, аніж вчасно роздобута й оприлюднена інформація. На прикладі пʼяти історій ми показуємо, як медіа впливають на життя — іноді конкретних людей, а іноді й цілих країн.
Андеґраунд-безхатько
«Я — не як більшість бомжів. Такий цивільний бомж. Андеґраунд-бомж. Не знаю, чи є ще такі (ветерани війни на сході, які є бездомними — ред.). Я не хочу жалітись, але реально якось клинить. Почнеш працювати на якійсь роботі, але там хтось щось не те скаже — чи про ту війну, чи загалом про ситуацію».
Сюжет: «Я не такий, як більшість бомжів»: історія ветерана-бездомного»
Автор: Макс Левін
До війни Олександр мешкав на Луганщині, де працював фельдшером «швидкої допомоги». Потім пішов добровольцем на фронт, але повертатись було нікуди — дім залишився на окупованій території.
Рік тому 33-річний чоловік почав ходити у гори, і це стало його пристрастю, якою він хоче заробляти на життя. Проте він не мав ані відповідних черевиків, ані хорошого наплічника.
«Після сюжету була шалена кількість коментарів — люди пропонували допомогти, зокрема грошима, — згадує автор матеріалу Макс Левін. — Йому подарували „снарягу“ — рюкзак, взуття. Пропонували будиночки в різних селах — навіть десь неподалік від гір. Він пробував десь пожити, але йому не підходить, бо будинок не свій. Хоче гідом бути в Карпатах. Він цілеспрямовано всю зиму ходив, потім трохи відпочивав у Франківську і Києві, жив у хостелі і у друзів. І десь влітку він хоче почати водити людей».
«Свинарчуків за ґрати!»
«Жодного слова про проблеми армії, жодного — про реформування оборонки. Винятково про гроші. […] Коли іншими шляхами дістати необхідне армії неможливо, контрабанда — не проблема. Точніше, проблема — не контрабанда. Проблема і злочин — у ненаситній наживі на армії й “оборонці” за умов війни. фігуранти розслідування, серед яких були Ігор Гладковський, син тодішнього першого заступника секретаря РНБО, та його друзіХлопчики не розв’язували проблеми, хлопчики на ній паразитували».
Розслідування: «Друзі Президента крадуть на оборонці»
Авторка: Леся Іванова
Розслідування про те, що близький друг Порошенка Олег Гладковський може бути бенефіціаром від бойових дій, було подібним до бомби, що вибухнула у прямому ефірі.
Порошенко вже наступного дня призупинив повноваження Гладковського, який був першим заступником секретаря Ради національної безпеки і оборони, а ще за шість днів його звільнив. Однак було запізно — паркани країни вже були вкриті написами «Свинарчуків за ґрати!» (у 2014-му Олег Свинарчук і його син Ігор змінили прізвище на Гладковський).
Відео вийшло 25 лютого 2019-го — за місяць до першого туру президентських виборів. Згідно з опитуванням Центру Разумкова, до виходу розслідування політичний новачок Володимир Зеленський випереджав чинного тоді президента Петра Порошенка на 13%. У реальному другому турі ця цифра перетворилась на катастрофічні 49%.
Пізніше Порошенко назве призначення Гладковського помилкою і скаже, що більше з ним не спілкується.
«Не знаю [скільки ми втратили рейтингу через цей скандал], але втратили. Це болюче особливо у зв’язку з тим, що я не маю до цього абсолютно жодного відношення. Від слова „зовсім“», — запевняв Порошенко через пів року після президентських виборів.
«Він не був медійним персонажем, і тодішній владі не був цікавий»
«Я нікому на Батьківщині не побажаю пройти через таке. Катували “ополченці” Донецька. Приїхали чорною машиною без розпізнавальних знаків. Номери були заклеєні. Були в плямистій формі, з георгіївськими стрічками. Ці нелюди мене забрали, одягли мішок на голову, вдарили прикладом автомата по шиї, далі я вже не пам'ятаю. Мене вкололи шприцом в шию — є шрам досі…»
Сюжет: «Зуб, сто тисяч і перехідне правосуддя — історія політв’язня Літвінова»
Авторка: Анастасія Станко
Мешканця Луганщини Сергія Літвінова затримали у вересні 2014-го у Ростові-на-Дону. Перед цим він встиг побувати у полоні бойовиків. Він отримав 8,5 років колонії за звинуваченнями у розбої. У 2019-му Росія передала його Україні, де він провів у колонії на Харківщині ще кілька місяців.
«Коли я дізналась, що Літвінов сидить в українській тюрмі, то була так шокована, що була впевнена, що це помилка, що це не він. Я не могла повірити, що в Україні може статися така абсурдна ситуація: український політвʼязень, який сидів у російській тюрмі, тепер сидить в українській», — розповідає авторка матеріалу Анастасія Станко.
Розголос усе змінив — незабаром президент помилував політвʼязня.
«Події після публікації розвивались дуже стрімко, — розповідає Станко. — Буквально через один-два тижні Літвінова випустили з колонії. До цього він кілька місяців провів у тюрмі, і нікому до нього не було діла. Він потрапив у таку ситуацію тому що він не Олег Сенцов, не Кольченко, він не тягне на героя. Він якийсь звичайний чоловік із села, який не вміє добре говорити. Він не був медійним персонажем, і тодішній владі не був цікавий».
Зараз Літвінов живе в рідному селі біля Станиці Луганської. Вже нова влада допомогла йому з лікуванням — після звільнення він мав проблеми зі здоровʼям.
«Найбільш прикро, що правозахисники писали, що ми завадили якимсь процесам, опублікувавши цю історію. Особливо зараз зрозуміло, що це повна нісенітниця», — каже авторка сюжету.
Частина правозахисників справді вважали, що видати Літвінова для подальшого відбування покарання в Україні — така собі перша спроба, щоб через той самий механізм видати й решту політвʼязнів.
Зараз ми знаємо, що контактів між Україною і Росією стосовно обміну чи видання політвʼязнів тоді вже не було. Наступний обмін полонених відбудеться вже після зміни президента України.
Вишки Бойка: «Усе залежить від часу й натхнення»
«Пов’язані особи? А хто ж знав. Не запросили на тендер виробників? Ну, не подумали. Стаття за „не подумали“ хіба в Кримінальному кодексі є? Ні. Статті немає, але є нюанс. Інколи правоохоронні органи починають читати КК трохи своєрідно, і тоді в них виходить так: „Не подумали за попередньою змовою“. Одним словом, усе залежить “від часу й натхнення”. До того ж натхнення це може виявитися коли завгодно: у своїх (якщо з верхами не поділилися) — хоч завтра, у чужих — під час зміни прапора влади. До речі, а коли там уже наступні вибори?»
Стаття: «Вишка для Бойка»
Автори: Олекса Шалайський і Юрій Ніколов
Розслідувачі звернули уваги на цю оборудку випадково. На перший погляд, усе виглядало масштабно й солідно — морська бурильна установка за 400 мільйонів доларів, яку Україні продає не черговий офшор, а британська компанія.
Тільки от сайт «британцям» чомусь зробила київська компанія за пару тижнів до тендеру. Вартість виявилась у кілька разів завищеною, а структура власників компанії прямувала в офшори та вела до кількох підставних осіб. Апофеозом цієї історії стало то, ще латвійський телеканал знайшов номінального власника, який виявився 71-річним ризьким безхатьком.
І хоча розслідування про «вишки Бойка» чомусь не вивело на самого Юрія Бойка, саме це словосполучення стало символом масштабної корупції в державному апараті.
«Причина, чому прізвища Бойка немає у кримінальному провадженні щодо „вишок Бойка“, є суто політичною. Комусь вигідно, аби Бойко лишався у політиці. Можливо, Порошенку вигідно, аби у другому турі на виборах його опонентом була не Тимошенко чи Садовий, а саме Юрій Бойко, за якого, як за гірше зло, більшість українців не проголосує. Або треба голоси “Опозиційного блоку” на ситуативне голосування у парламенті», — припускала виконавча директорка Центру протидії корупції Дарина Каленюк.
А втім, зміна влади поки що не змінила конфігурацію — вся увага правоохоронців звернута на іншого лідера «Опозиційної платформи — За життя» Віктора Медведчука. На ньому ж нині сфокусовані й журналісти-розслідувачі.
«Це найкраще, що могло статися під кінець року»
«Діма ділиться з нами своїми мріями — він каже, що хотів би жити у квартирі, де є ванна, кухня і туалет. У гуртожитку вони з мамою купаються в тазику або в маленькій дитячій ванні у кімнаті».
Стаття: «Якщо тобі важко — віддай дитину до дитбудинку». Як виживають самотні матері в Україні»
Авторка: Ксюша Савоскіна
Віра Мітюкова зі своїм 11-річним сином жила у криворізькому гуртожитку. До жахливих умов (кімната на 18 м², зламані вікна у спільному туалеті, алко- і наркозалежні сусіди…) додавалось те, що хлопчик має синдром Аспергера (це один з видів аутизму), а держава навіть не вважала її самотньою матірʼю.
«Нам майже одразу почали писати люди в коментарях і питати, як можна Вірі допомогти. Мені написала жінка, яка сказала, що її дуже вразила історія Віри, і що вона хоче допомогти їм переїхати з гуртожитку. І вона запропонувала допомогти Вірі винайняти квартиру. Десь під Новий рік вони вже знали, що переїдуть. Але не могли повірити, що це станеться», — розповідає авторка статті Ксюша Савоскіна.
Була й допомога меншого масштабу — невеликі грошові перекази (ледь не щодня!), подарунки від людей із Канади та Німеччини. Хтось оплатив навчання хлопця у компʼютерній академії, хтось сплачує за його заняття у басейні. Вдалося зібрати гроші й на курс реабілітації для Дмитра у Києві.
«Коли я познайомилася з цими родинами, то зрозуміла, що у них складні ситуації, важливі історії, які треба розказати. Але я більше очікувала, що матеріал допоможе вплинути на дії з боку держави. Наприклад, підвищити соціальні виплати чи допомагати таким мамам із роботою. Але я не очікувала, що так скоро зможе змінитися життя Віри та Діми. Це найкраще, що могло статися під кінець року», — каже Ксюша Савоскіна.