Добиралися пішки 12 км: історія про те, як волонтери врятували дитину з міста, на яке тиснуть окупанти
Група волонтерів пішки евакуювала 13-річну дівчинку з міста Родинське, розташованого в Покровському районі на Донеччині, на яке тиснуть російські війська. Щоб урятувати дитину, вони пішки подолали 12 кілометрів лише в один бік.
На картах Генштабу ЗСУ місто Родинське позначене як напрямок просування окупантів. А за даними медіа, росіяни там діють невеликими штурмовими групами, намагаючись просунутися до південно-східної частини населеного пункту.
Коли представник громадського формування «Капеланський патруль» Леонід Номерчук отримав прохання провести евакуацію з Родинського, спершу хотів відмовити. Він пояснював заявниці, що з цього міста вже давно нікого не вивозили.
«Вона каже: “Допоможіть“, — і почала дуже сильно плакати. Розповіла, що там є маленька дівчинка і вона зараз там залишилася сама. Її батьки кудись пішли та зникли безвісти», — розповідає Леонід.
13-річна Люба була дуже налякана прильотами та відсутністю батьків, які зникли ще 30 жовтня. Вона видзвонила доньку своєї колишньої сусідки, а та з Кременчука почала шукати, як допомогти дівчинці.
Номерчук запитав про допомогу евакуаційну групу Нацполіції «Білі янголи», але ті відповіли, що вже туди не їздять. Проте були підрозділи, які мали зв’язок з військовими, що перебували в місті.
Військовослужбовці прийняли запит про дівчинку, дісталися до вказаної точки та підтвердили, що вона там є. Як виявилося, Люба була не сама — її під опіку взяв літній сусід Василь. Він пообіцяв батькам Люби, що нагляне за нею. Військові сказали Василю та Любі спуститися в підвал і чекати на допомогу.
«Минув один день, я звертаюся до поліціянта. Він каже: “Ну, працюють хлопці, під контролем тримають”. Другий день — та сама інформація. Але ця дівчинка знову зв’язалася з цією тіткою, яка до мене зверталася, і дуже вмовляє, щоб її забрали. Боїться дуже сильно, тому що стався приліт в її будинок. Я ще подзвонив поліціянту, він зідзвонився з тими самими військовими, а виявляється, що вони вже звідти пішли. І виходить так, що варіанта, щоб її забрати, уже нема», — розповідає Номерчук.
Волонтери наважилися вивести дитину самостійно. У місто, на яке тиснуть росіяни, вони йшли навмання. Підрозділ Сил оборони, з яким мали контакт, змінився, і в них уже не було знайомих у Родинському.
«Покладалися радше не на удачу, а на Господа Бога — що він збереже, що він захистить, що він спасе», — каже Леонід.
Евакуаційна група складалася з двох волонтерів: «госпітальєра» зі США Веса та волонтера з організації вірян Михайла. Вирішили, що в місто підуть пішки полями, бо дістатися туди машиною не було можливості.
Чоловіки озброїлися павербанками, «старлінком», піхотним сіткометом «Пташка» для протидії дронам — і рушили. Лише в один бік вони подолали 12 кілометрів, маршрут до Родинського зайняв близько п’яти годин.
Окрім Люби, покинути місто захотів і Василь. З собою дівчинка також забрала собаку Лолу, пояснивши волонтерам, що та має скоро привести цуценят.
«Назад вони трошки швидше йшли, десь чотири години. Потім ми вже розпитували деталі. Чому вони йшли туди так довго? Бо мали дуже велику небезпеку. Хлопці розповідали, що рази чотири-п’ять їх атакував дрон на оптоволокні, вони тікали та стрибали в окопи. Слава Богу, що ніхто не загинув, дуже висока інтенсивність дронів», — розповів Леонід.
За словами Василя, вони чотири дні переховувалися в підвалі через інтенсивні обстріли. Будинок Люби було зруйновано вщент. А наступного дня постраждали гараж із машиною.
Сам Василь жив у центрі Родинського, яке почали сильно обстрілювати. Тож батьки Люби, з якими він перебуває в гарних стосунках, запропонували йому переїхати до них.
Батьки дівчинки зникли після того, як пішли провідати жінку, яка через стан здоров’я не виходила з дому. Спершу пішла жінка, Людмила, потім чоловік. Щоб перевірити ситуацію, ходили й інші — загалом, за словами Василя, зникло шестеро людей.
«Я ввечері пішов туди подивитися. Слідів боротьби, крові — нічого цього не було. Просто всі двері відчинені, підвал відчинений. Усе. Собаки збоку гавкали. Я швиденько подивився й побіг назад до Люби, щоб вона сама не була», — розповів чоловік.
Доля батьків дівчинки нині невідома. Капелан Леонід Номерчук переказує, що раніше школа в Родинському подавала запит про місцеперебування Люби, але її батьки нібито відповіли, що вони евакуювалися до Чехії, хоча нікуди не виїжджали.
Окрім Люби та Василя, у підвалі переховувалися ще четверо людей. Вони не стали евакуюватися, почувши, що волонтери можуть вивести їх тільки пішки.
На запитання, що його самого тримало стільки часу в місті, Василь пояснює: він мав власне виробництво, працював ковалем. До того ж у Покровську живуть його 85-річна мама з братом. Мати категорично відмовилася їхати, бо в місті похований її чоловік. Свою дружину Василь раніше відправив до доньки й онука.
За його словами, ще донедавна життя в місті було «терпимим», їжі в місцевих вистачало завдяки попереднім постачанням гуманітарної допомоги.
«Знаєте, я так хочу вам сказати: ще місяць терпимо було. Можна було бути в межах розумного: коли відбувається обстріл — у цей час не вилазиш; коли обстріл минув — можна десь проїхати, пройти, з кимось поговорити на іншій вулиці, у кварталі. А останній місяць — це просто пекло. Усе, що є, усі бомби, які є, — усе прилітало на Родинське», — сказав Василь.
Нині Люба перебуває в Павлограді. По неї має приїхати її рідна тітка, яка проживає в Полтавській області. Василь планує поновити документи й поїде до доньки. Онука він не бачив уже чотири роки.