14 думок про стрес у дітей і як із ним впоратись — поради психолога

У стресу немає віку. Маленькі діти теж переживають стрес, але вони реагують на нього відповідно до стану своїх батьків. Для немовлят найголовніше — безпека та доглянутість. Їхнє відчуття світу формується через активну близькість із батьками. Коли вони не отримують достатньо догляду, бачать батьків знервованими, чують крики — то переживають стрес. Він може проявлятися неконтрольованим плачем або тремтінням, розладами харчування, а надалі — страхом залишатися самому. Те саме стається і з дітьми молодшого шкільного віку. Їхню реакцію на стрес значною мірою визначає реакція батьків: якщо мама й тато транслюють стан спокою і безпеки, то спокійно й дитині. Стрес у такому віці може виявлятися через проблеми зі сном, дратівливість, підвищену агресивність, скарги на болі, істерики та погіршення стосунків між дитиною і батьками.  

Діти найбільш чутливі до стресу під час вікових криз: це 3-4 роки, 6-7, і звичайно — підлітковий вік. Підліткам складніше не тільки тому, що вони вже відчувають певну дорослість, а й тому, що стресових факторів, з якими їм потрібно впоратися, щодня стає набагато більше. Загалом те, як і чи дитина стресує, залежить не тільки від віку, а й від стану батьків\опікунів, а також — від темпераменту.

Інколи здається, що дитина дуже стресостійка, а насправді вона лише носить маску стійкості. Часто діти вдають, що з ними все добре, щоб зберегти спокій своїх батьків. Така поведінка зрештою може стати причиною розладів, бо рано чи пізно з’являються такі глибокі переживання, які вони не можуть долати самостійно. Діти справді можуть бути дуже гнучкими й швидко адаптуватися. Але для цього їм потрібна підтримка та допомога з боку дорослих. 

Проговорюйте, що відбувається, тому що діти схильні дофантазовувати. Є сім’ї, які хочуть вберегти дітей від негативних новин, тому приховують інформацію. Але діти все одно про все дізнаються: у садочках, школах чи через соцмережі. Якщо не говорити з дитиною мовою, відповідною до її віку, вона дофантазує собі інформацію так, як може. 

Говоріть про свої почуття чесно. Коли дитина чує від батьків зрозумілою для неї мовою, як вони почуваються, це розвиває її здатність співчувати та піклуватися. Також це дає їй розуміння, що коли їй буде сумно, страшно чи вона буде злитись — її почуття не знецінять, і вона отримає підтримку та співчуття.  

Будьте уважними до наслідків стресу. Буває, батьки навіть не знають, що в дитини був стрес, але мають справу з наслідками. Наприклад, дитина не хоче йти до школи. Причини можуть бути різні: непорозуміння, конфлікти, низька самооцінка. Багато дітей переживають депресивні стани й просто не мають сил навчатися. Найправильніше в такій ситуації сказати: «Я тебе чую і бачу, що ти почуваєшся погано, ти злишся, нервуєш». Адже інколи діти не можуть самі проговорити свої почуття, вони їх просто транслюють через поведінку. Запропонуйте допомогу, запитайте, чим можете бути корисними. Так ви покажете, що підтримуєте дитину та намагаєтеся її зрозуміти. 

Стрес буває гострий і хронічний. Гострий трапляється, коли ми переживаємо щось непередбачуване — це можуть бути раптові руйнівні зміни: втрата людини, роботи, травматичні події, війна. Якщо під час гострого стресу людина напружується, мобілізує сили, але потім може розслабитися, то наслідки для неї є менш руйнівними, ніж під час хронічного стресу. Бо в цьому стані людина відчуває тривожність, підвищений тиск, часті болі, прискорене дихання, втому та розгубленість постійно і не може вийти з напруги. 

Наш організм не може бути у стані стресу довго. Після напруження обов'язково повинне ставатися розслаблення. Але під час війни людям доводиться постійно мобілізувати сили. Зараз ми спостерігаємо у дітей наслідки стресу, спричиненого війною. Вони страждають від важких спогадів, з якими не можуть впоратися. Організм перебуває в стресі, погіршується сон, з'являються нічні жахіття, панічні атаки, погіршується успішність, виникають проблеми з адаптацією, діти відмовляються від попередніх захоплень, від соціалізації та спілкування, у них може погіршуватися пам’ять, сприйняття і концентрація. 

Впоратися зі стресом можуть допомогти різні техніки: техніки дихання, заземлення, м’язової релаксації, роботи зі спогадами, техніки, які допомагають засинати, долати нічні жахіття, працювати з нав’язливими думками. Крім того, батьки повинні знати вікові потреби дитини й способи ненасильницького спілкування. Якщо потрібно, ми в фонді «Голоси дітей» надаємо психологічну підтримку всій родині. Один із психологів працює з мамою, один — із дитиною. Такий системний підхід, допомагає стабілізувати ситуацію. Тому що дорослі самі не завжди вміють справлятися зі стресом. Також ми рекомендуємо включати у своє і життя дітей фізичну активність. Це дуже підтримує організм.

Більш-менш прогнозований стрес може бути корисним для дитини. Якщо він короткостроковий, і дитина змогла після нього розслабитися і повернутися в стабільний психоемоційний стан, то це гарний маркер, що дитина впоралася. Прогнозований стрес можуть викликати передбачувані події — контрольна робота чи поїздка. Варто пояснити дітям, що тремтіння, нудота, біль у животі чи прискорене серцебиття та дихання, яке вони можуть відчувати, — це природні захисні реакції під час стресу, і вони виникають, щоб мобілізувати сили (наприклад, людина дихає швидше, щоб у мозок та м’язи надійшло більше кисню і вони працювали ефективніше).

Не кажіть «все буде добре» чи «не переживай». Це дуже абстрактні фрази, які не підтримують. Як можна не переживати, коли ти вже в цьому стані? Це природна реакція і вона означає, що для дитини подія важлива. Нагадайте натомість, що можна подихати, заземлитися, проговорити думки й спланувати, як себе підтримати та скерувати думки не на гірше, а на користь і результат. Якщо йдеться про прогнозований стрес — скажіть, що так само почуваєтеся перед важливими подіями, що переживати — нормально. 

Батькам не завжди варто відразу реагувати на стрес у дітей. Інколи діти старшого віку хочуть побути на самоті й у тиші, і якщо батьки відразу починають допитуватися, що сталося, то позбавляють дітей такої можливості. Натомість краще сказати, що ви бачите, що дитина хоче бути сама, і розумієте це. Дайте знати, що ви поряд, і спостерігайте, щоб процес не став затяжним. Ми радимо дитині запланувати час на сум, а потім на те, щоб зробити щось, що покращує їй настрій, і повернутися до рутинних справ. 

Дітей молодшого віку важливо вміти перемикати, але без фраз «не злися», «не бійся», «не плач», бо вони призводять лише до того, що діти починають заперечувати емоції суму, злості та страху, і вважають, що їх не можна проявляти. 

Якщо дитина не виходить зі стану стресу — потрібно включатися. Якщо вона після стресової події не справляється з болісним відчуттями, продовжує довго сумувати або злитися, ви бачите фізичні прояви тривожності — потрібно надати допомогу. Ви можете повернути дитині її відчуття словами: «Я бачу, що ти сумуєш, що ти нічого не хочеш, що ти покинув свої справи, не спілкуєшся з друзями або злишся. Як я можу тебе підтримати?». Якщо дитина вже знайома з техніками самодопомоги — нагадайте їй про них, можете допомогти їх виконати, з молодшими дітьми — виконайте їх разом. Техніки дихання та тілесні вправи можуть бути використані в домашніх умовах. Після чого запропонуйте допомогу психолога, поясніть усі переваги, які вона отримає від зустрічі з фахівцем.

Зважайте на темперамент. Під час стресу, окрім технік, які дитина може виконувати сама, не менш важливими є люди поряд. Це підтримувальний чинник, який, однак, буде менш дієвим, якщо дитина — інтроверт. Вона просто може не хотіти, щоб до неї було багато уваги. Натомість когось більш екстравертного увага близьких людей навпаки буде підтримувати. 

Несподівані стресові події мають сильніший вплив. Якщо є прояви в тілі або поведінці дитини, яких ви раніше не спостерігали, — замкнутість, небажання робити звичні речі, тремтіння, панічні атаки, розлади сну — це може свідчити про те, що дитина продовжує перебувати в стресі й переживати. І якщо йдеться про наслідки хронічного стресу, то краще звернутися до психолога. Оскільки в таких випадках батьки не завжди можуть допомогти самостійно.