Дім для Гери. Чи знайдеться куток для сімʼї переселенців, у якій троє людей з інвалідністю

«До кінця літа»

«Питають мене, чого я не люблю переселенців. А за що мені їх любити?! Усе засрано. Щурів і мишей напустили. Після них треба такий ремонт робить, шо вопше. А вони тепер мене ще й перед людьми ганять. Хай ганять, це моя хата, чого я маю виправдовуватися?» — енергійно викладає мені свої образи на пожильців Ольга.

«Ці всі її слова — неправда», — каже волонтерка Катерина Дорош, яка вважає усю цю історію своєю особистою відповідальністю.

Восени 2022 року Ольга впустила у свій дім у Кропивницькому біженців з Авдіївки. Волонтери підрихтували хату: вирівняли підлогу, повставляли нові двері й віконні відкоси, облаштували пандус, завезли меблі, побутову техніку. Хазяйка регулярно отримувала плату за оренду й комунальні послуги. 

Навесні цього року жінка спочатку зажадала платню на півтори тисячі більше, а потім узагалі сказала біженцям забиратися. Мовляв, Авдіївка вже під окупацією, то що, вони до смерті в її хаті житимуть? У неї на дім є свої плани.

Син Ольги зник безвісти на фронті, а в чоловіка діагностували онкологію. Тож подружжя хоче відремонтувати дім і продати, аби мати гроші на операцію.

То, виходить, одна знедолена сім’я вирішила додати болю іншій знедоленій сім’ї?

«Я все розумію, у кожного свої проблеми, але навіщо так грубо, так не по-людськи ці проблеми розв’язувати? Господарі фактично викинули переселенців на вулицю, хоча добре знають, які вони безпомічні. Можна ж було дати нам хоч кілька місяців для пошуку нового прийнятного житла», — говорить Катерина.

Після скандалу з Ольгою волонтерка перевезла сім’ю Сніткіних до тимчасового помешкання — будинку, де вже чотири роки ніхто не жив. Приземкувата хатка важко дихає вологою затхлістю, щириться обідраними шпалерами й тріщинами, мерехтить цвіллю по кутках. 

Тутешня господиня пустила біженців «на літо». До осені вони повинні з’їхати. Куди? Невідомо.

Непридатний побут

Аркадій Андрійович зустрічає мене посеред двору свого нового житла. Відколи волонтери вивезли чоловіка з Авдіївки, це вже його п’ятий прихисток. Волонтерські подарунки — холодильник, пральна машина, кухонні меблі, перевезені від Ольги, теж сиротіють посеред двору. 

У новому домі, під стелю захаращеному речами, поставити їх ніде. Та і як під’єднаєш ту пралку, якщо в хаті немає ні водогону, ні каналізації? 

У дворі є колонка, Аркадій Андрійович набирає з неї воду в пляшки, на своєму кріслі довозить їх до порогу. Щоб затягти пляшки до хати, йому треба перестрибнути дві сходинки, спираючись на табуретку.

До нашої зустрічі Сніткіни прожили тут кілька днів. Літній душ у дворі волонтери їм іще не встановили, тож замість нього поки що вологі серветки або просто змочена у воді шмата. 

Найбільше мороки з туалетом. Він у кінці саду, стежка до нього кострубата — Любов Василівна не ризикує нею ходити, навіть спираючись на сина. Боїться перечепитися і впасти. Колісним кріслом усередину туалету не заїдеш. Тож сім’я вимушена користуватися тазиками або пакетами… Принизливо й нестерпно, діляться вони.

Просто не стало їжі

Аркадій Андрійович був теплотехніком на Авдіївському коксохімічному заводі. Любов Василівна викладала в школі історію. Олег, який має інвалідність із дитинства, працював на підприємстві Українське товариство сліпихУТОСу. 

На пенсії подружжя зайнялося бізнесом, мало свої торговельні точки на місцевому ринку. Двокімнатна квартира від заводу, батьківська хата Аркадія Андрійовича, гаражі-машини-мопеди. Не бідували.

Але після 2014 року життя покотилося з гори. Бізнес почав сходити на пси, через постійні стреси пані Любов майже повністю осліпла. А панові Аркадію у серпні 2021 року ампутували хвору ногу. Клопотатися про групу інвалідності й колісне крісло він не мав сили. 

Щоб полегшити життя, чоловік переїхав із квартири в п’ятиповерхівці без ліфта до батьківської хати, навчився пересуватися, спираючись на табуретки. Дружина із сином залишилась у квартирі.

А після лютого 2024-го життя зовсім притисло.

«Обстріли постійні, то води немає, то світла, то зв’язку. Я днями не знав, яка ситуація у дружини із сином на іншому кутку Авдіївки. У кінці червня 2022 року ми з Герою (вівчаркою — ред.) виїли вже усі харчі. Доїли навіть горіхи трирічної давності. Черешню з дерева рвали і їли», — розповідає Аркадій Андрійович.

Коли не стало уже й черешень, чоловік зателефонував за номером якоїсь гарячої лінії.

«До нас прийшли волонтери, принесли сухпайок. Ми з Герою зразу перекусили. Вони запропонували евакуацію в Покровськ. Я погодився. Інакше ми б із Герою або з голоду вмерли, або прибило б чимсь. У мене у дворі снаряд нерозірваний із землі стирчав. А наступний міг би й розірватися», — пригадує.

24 червня 2022 року волонтери вивезли чоловіка й вівчарку з Авдіївки. Напередодні він уперше за багато днів зміг зв’язатися із сином. Почуте приголомшило. 

У сусідній із їхнім під’їзд «прилетіло», будинок став непридатний для життя. Дружину й сина волонтери вивезли в Селидове, поселили в якомусь гуртожитку.

Евакуаційний автобус із паном Аркадієм їхав на Покровськ через Селидове. Але залишитися із сім’єю чи узяти дружину й сина із собою чоловік не міг — на домовленості й узгодження між евакуаційними групами просто не було часу.

З Покровська Аркадія Андрійовича повезли у Дніпро, де йому допомогли оформити групу інвалідності, відгодували й забезпечили колісним кріслом. У серпні 2022-го його з Герою перерозподілили на прожиття у Кропивницький — на той час Дніпро вже було переповнене біженцями.

Янгола звали Катею

«Коли у Кропивницькому розвантажували евакуаційний поїзд із Дніпра, хтось зробив фото Аркадія Андрійовича й виклав в інтернет. Він такий самотній був на тому пероні, такий зневірений. 

Я зоозахисниця, вивезла багато тварин із прифронтових зон, тож мене ця ситуація не могла не вразити: літня людина з інвалідністю їде в евакуацію і бере із собою собаку, не залишає його під обстрілами. 

Дізналася, що їх поселили в нашому місцевому притулку для бездомних — це було єдине місце, де йому дозволили тримати собаку в кімнаті. Він не хотів, щоб пес жив на ланцюгу чи у вольєрі», — розповідає волонтерка Катя.

Спочатку вона привезла Гері корм, потім організувала для неї операцію (собаці треба було вирізати пухлину), потім обробляла їй шви й робила ін’єкції.

«Мене мучили умови, у яких літня людина з інвалідністю мусила жити в притулку. Душ був на другому поверсі, тож Аркадій Андрійович не міг дістатися до нього самотужки. Вікна не захищали від зимового холоду. І контингент… Я вирішила знайти йому якесь інше житло», — ділиться жінка.

Щоб чоловік не відчував себе самотнім, волонтерка перевезла до Кропивницького пані Любу й Олега, яких саме виселяли з тимчасового гуртожитку в Селидовому. 

Спершу вони теж поселилися в притулку для бездомних. У загальній кімнаті на десяток людей Любов Василівна була чи не єдиною жінкою. До себе в кімнату Аркадій Андрійович забрати рідних не міг: вона була вузька, ще одне спальне місце — і його крісло не зможе проїхати.

З допомогою рієлторів Катя винайняла для Сніткіних будинок в Ольги. 

«Я платила за хату й за комуналку власними коштами. Узимку виходило до 7-8 тисяч на місяць. Хоча хата була дуже “вбита” — зі щурячими норами, без дверей, навіть без приступців на вході. Єдиний її плюс — водогін і каналізація. 

Ми з друзями пристосували її до потреб сім’ї. Аркадій Андрійович доглядав двох Ольжиних овець та її собаку. Стосунки з господаркою були загалом нормальні. 

Я погодилася платити більше, коли вона навесні захотіла підвищити ціну, щоб лиш не мучити літніх людей переїздами. Але з’явилися ультиматуми, причепки, зі мною ніхто не захотів домовлятися», — говорить Катя.

Богиня Гера

Після усіх блукань і неприємностей з Ольгою Катя вирішила житло для Сніткіних купити — тоді ніхто не зможе вигнати їх на вулицю. Потрібен саме будинок — щоб Аркадій Андрійович міг вільно виїздити на вулицю, а Гера мала місце погасати. І якщо не в самому Кропивницькому, де досить високі ціни на житло, то в місці, де будуть лікарі, соцпрацівники й аптеки. 

Сумарно пенсія Сніткіних — менш як 16 тисяч гривень. Заплати оренду — і що залишиться на прожиття для трьох дорослих хворих людей? Якщо буде своє житло, то бодай комуналку вони змогли б оплати.

Завдання нелегке, але Катя не опускає руки: люди відгукнулися на її заклик, поки що вдалося зібрати понад 140 тисяч гривень.

«Соціальні служби неодноразово пропонували поселити сім’ю в пансіонати. Є ж спеціальні заклади для людей з інвалідністю, для переселенців. Але Аркадій не хоче, адже в тих закладах Гера не зможе жити разом із ним», — пояснює волонтерка.

Собака живе із чоловіком 11 років, із маленького цуценяти. Він згодний навіть повернутися в притулок для бездомних, аби тільки не розлучатися з нею.

«Гера дуже чутлива. Коли в Авдіївці починалися обстріли, вона бігла до мене навіть із вулиці, лягала поруч на диван. Я її прикривав своїм тілом, а вона мене. Обіймемося і лежимо, поки обстріли не вщухнуть. Отак і рятувалися», — говорить чоловік, і його голос починає тремтіти.

Тимчасовість — це як довго?

Старезний горіх знадвору затіняє кімнату Любові Василівни. Крізь маленьке запилене вікно зовсім не пробивається сонце. Розмовляючи зі мною, жінка вмикає ліхтарик — залишками зору вона може розрізнити його світло. 

На моє прохання про фотографію, жінка стурбовано поправляє свіжофарбоване волосся. Виявляється, пакетики з хною пані Люба вивезла ще з дому і фарбується власноруч.

«Не хочу Олега просити, йому й так важко. Не бачить продукти в магазині, вибрати й зважити їх не може, а продавців часто не докличешся. Я прошу його за житло добиватися, але він не вміє. Аркадій їздив днями у ЦНАП, зареєстрував нас як переселенців на цю нову адресу, тепер сюди до нас буде соціальний працівник приходити, буде Олегу трохи легше», — ділиться жінка.

«В Авдіївці у нас була квартира з євроремонтом, гарною технікою. Ми все втратили. У страшному сні не могло мені таке привидітися. І коли можна буде повернутися? Я вже нічого не чекаю, ні на що не сподіваюся», — бідкається вона.

Аркадій Андрійович звертався у ЦНАП Кропивницького щодо компенсації за втрачене житло. Йому пояснили, що поки Авдіївка окупована, про це не може йтися, адже не вийде визначити обсяги завданої житлу шкоди. В інтернеті Сніткін бачив відео, зняте дроном: район, де була їхня квартира, повністю зруйнований. Але цього недостатньо.

Аркадію Андрійовичу теж дуже хочеться додому. І навіть купівля будинку, про яку говорить Катя, видається йому епізодом із чийогось чужого життя. Черговою транзитною зупинкою дорогою додому.

Допомогти родині Сніткіних отримати власне житло можна донатом на рахунок волонтерки Катерини Дорош: 4731 2196 5259 9055, ПриватБанк.