«Тебе має не згорблювати у скорботі, а вирівнювати у пошані». Що не так із військовими цвинтарями в Україні

Від традиції до радянської моди

Темні та похмурі — такими бачать українці більшість військових кладовищ. Хоч памʼятники на військових секторах поховань і відрізняються за кольором і формою, загальна атмосфера трагічності є типовою.

«У більшості випадків від звичайних кладовищ військові відрізняються тільки прапорами, які стоять поряд із могилами, тому що цей полірований граніт — це просто данина моді, яка в поховальній справі панує уже останні років 40», — каже краєзнавець Роман Маленков.

Роман — дослідник козацьких кладовищ. В українській традиції, зазначає, раніше граніту не використовували. Це досить міцна, але важка в обробці порода. Поверхня полірованого граніту боїться погодних умов. Тому із часом вибиті на камені написи стають нечитабельними. Для того щоби вони трималися довше, поверхню полірують. У підсумку це має неестетичний вигляд, каже Маленков.

Нині граніт — найпоширеніший матеріал, з якого роблять памʼятники, зокрема й на військових кладовищах. Краєзнавець вважає, що власники обробних підприємств, які працюють із гранітом, монополізували ринок. Тому побачити на цвинтарі скульптури з пісковику чи вапняку, які більш притаманні українській традиції, сьогодні рідкість.

Це ж не просто меморіали. Це об'єкти, які спонукають до пам'яті й повинні бути витворами мистецтва. У більшості громади не думають про таке. Вони просто роблять так само, як зі звичайними кладовищами, єдине, що ставлять прапори поряд із цими могилами.Роман Маленков, краєзнавець, дослідник козацьких кладовищ

Цвинтарі Першої світової війни, які дійшли до нашого часу, демонструють європейську традицію, де уніфікована досить аскетична, скромна форма самого хреста чи надмогильної споруди й чітка структура самого кладовища. З приходом радянської влади цвинтарі набули більш хаотичного й пригніченого вигляду. І за звичкою такими їх переважно продовжують зводити й зараз.

«Якщо ми говоримо вже про нинішній час, то тут, на жаль, ми маємо трохи хаосу. Він, з одного боку викликаний тим, що на рівні держави ця справа практично ніяк не врегульована до сьогодні належно. А по-друге, ми маємо масові поховання, величезну кількість загиблих, і цей процес настільки масштабний, що його справді складно контролювати», — зазначив hromadske архітектор Іван Щурко.

Золотий стандарт має скромний вигляд

Могила героя має бути візуальним, емоційним, ідеологічним продовженням його військової служби, вважає Іван Щурко. Тому дуже важливо, якою буде форма надмогильної споруди й те, наскільки вона буде розповідати про людину та її вчинок.

На жаль, зараз по селах і невеликих містечках трапляються Від німецького kitsch — ницість, халтура, несмак. Категорія мистецтва, що характеризується спрямуванням на те, аби виглядати, як «високе» мистецтво, наслідуючи його зовнішні риси, але використовуючи дешеві матеріали й методи виготовлення.«кітчеві», перенасичені кольорами й формами [військові кладовища]. З тих могил роблять дуже сумнівної якості хаотичний набір елементів. Армія — це коли все досить чітко, структуровано, логічно й аскетично. Тому в цих військових цвинтарях також не має бути зайвих елементів.Іван Щурко, архітектор-містобудівельник

Одним із вдалих прикладів сучасних військових поховань фахівці називають «Пантеон Героїв» у Тернополі. Його вже зараз беруть за приклад інші громади.

Авторка концепції Дарця Веретюк розповіла hromadske, що, розробляючи проєкт, вивчала іноземний досвід і «дорадянський» український. Це дозволило зробити цвинтар, від якого «не хочеться чимдуж втекти».

Ці всі темні граніти й ця вся така скорботна гнітючість, яка тебе згорблює, коли ти туди приходиш, така безпросвітна журба, це притаманно тільки пострадянському простору — принаймні з того, що я бачила. У світі всюди світлі будівельні матеріали, адже тебе має не згорблювати у скорботі — тебе має вирівнювати у пошані.Дарця Веретюк, авторка концепції «Пантеону Героїв» у Тернополі

На тернопільському «Пантеоні Героїв», де сьогодні вже поховані понад 200 українських військових, памʼятники зроблені зі світлого пісковику. Вигляд кладовища скромний і не перевантажений зайвими елементами, могили однакові із себе. Головним референсом стала форма пам'ятного знаку з меморіалу на горі Маківка воякам Українські січові стрільці.УСС. Це перший військовий меморіал, зведений після боїв у Першій світовій війні, у яких українці брали участь у травні 1915 року.

Добрих прикладів, на жаль, мало. Хоча обережні тенденції простежуються, бо щораз частіше органи місцевого самоврядування оголошують конкурси на облаштування цих військових дільниць на цвинтарях. Часом за результатами конкурсів є непогані рішення. Так, вони досить такі фрагментовані, не є цілісні, але вже є якісь ідеї та непогані рішення.Іван Щурко, архітектор-містобудівельник

Меморіалізація без чітких правил

Сфера будівництва меморіальних кладовищ в Україні досі не врегульована. Єдине, чим зараз можуть керуватися місцеві громади, замовляючи зведення військових цвинтарів, — рекомендації Інституту нацпам'яті. Їх почали напрацьовувати після вторгнення росії у 2014 році.

У рекомендаціях не згадується про вигляд памʼятників. Там ідеться хіба про те, що військове поховання повинне виділятися доріжками або зеленими насадженнями, мати достатню відстань між похованнями та місце під загальний монумент загиблим воїнам і під встановлення щогли для державного прапора. А ще потрібно нанести місця розташування сектору військових поховань на план-схему кладовища, щоб її було видно на вході до цвинтаря.

Я читав ці рекомендації. На жаль, вони не були ідеальними, вони були ще досить сирими, на мою суб'єктивно думку. Але сам факт, що такі рекомендації з'явилися, вже був дуже позитивний. Це був один із перших важливих кроків для врегулювання цієї сфери, і добре, що цей крок все-таки був зроблений з боку Інституту нацпам'яті. Очевидно, що їх можна й треба вдосконалювати.Іван Щурко, архітектор-містобудівельник

Нещодавно Український інститут національної пам'яті анонсував Дослідження ще не опубліковане. Про нього згадав очільник УІНП Антон Дробович під час дискусії «Формування «нової мови» пам'яті в Україні», яка відбулася 22 вересня 2024 року.дослідження, яке, зокрема, показало: більшість експертів не відчувають, що держава проводить системну політику у сфері меморіалізації війни.

«Це сигнал для нас як для органу влади», — сказав голова УІНП Антон Дробович, коментуючи висновки експертів. Він зазначив, що Український інститут нацпамʼяті протягом цього року провів декілька круглих столів із профільним парламентським комітетом. Посадовці напрацювали елементи й засади національної політики у сфері памʼяті.

Приводом для діалогу про те, яким має бути військовий цвинтар, стало будівництво Національного військово-меморіального кладовища. З появою цього проєкту експерти почали обговорювати й дискутувати, щоб урегулювати це питання. Фахівці зараз говорять про те, яким має бути формат надмогильних споруд і якою повинна бути структура військових кладовищ.

Військові некрополі могли б стати важливими історичними маркерами української землі, а не просто похованнями, до яких є діло тільки рідним та близьким загиблого. Якщо створювати на таких місцях меморіальні комплекси, це винесе тему війни за межі бульбашок військових та родин загиблих героїв.Дарка Гірна, українська журналістка, авторка документальних фільмів і керівниця Центру досліджень визвольного руху

Творчість чи уніфікація?

Попри брак системних рішень, в Україні відчувається і певний конфлікт між так званою народною і загальнонаціональною меморіалізацією, свідчить уже згадане дослідження УІНП.

З одного боку, за словами Антона Дробовича, є великий запит на державну структурну політику, «яка розкаже, як треба робити, і дасть орієнтири». А з іншого боку, є запит на індивідуалізм, щоб «держава, так би мовити, знала своє місце і не втручалася». 

Як приклад — судові позови родини Стадників, яка не погоджується встановлювати пам’ятник «як у всіх», передбачений проєктом «Пантеону Героїв». Серед однакових білих надгробків родина хоче поставити синові бронзовий монумент у повний зріст на фоні чорного граніту. Судові процеси тривають понад рік.

Влада намагається вирішити, чи повинні пам'ятники бути однаковими і якими вони мають бути із себе. Нині Мінкульт працює над законом, який визначить, що таке місця памʼяті, каже Наталія Войцещук, директорка Департаменту культурної спадщини. Держава хоче виокремити цей статус, аби територіальні громади могли керуватися юридичними нормами, плануючи зведення військових кладовищ.

Війна триває, і цих місць буде багато. І коли війна закінчиться, то там, де відбуваються зараз лінія фронту й тривають бої, де знищені місця, буде дуже багато [військових поховань]… Потрібно все ж таки це продумати, як і в який спосіб відбуватиметься ця меморіалізація.Наталія Войцещук, директорка Департаменту культурної спадщини Міністерства культури та стратегічних комунікацій

Архітектор Іван Щурко впевнений: Україні варто враховувати досвід Європи, де добре налагоджена традиція військової некрополістики. А от вигляд надмогильних споруд можна запозичити з українського минулого. 

Щурко зауважує: досі ніхто повноцінно не вивчав українську традицію військової некрополістики, хоча вона є. Треба дослідити зразки монументів, збережені до наших днів, й історичні світлини та використати ці дані для відтворення на сучасних військових секторах поховань.

Є певний перелік елементів, який має бути обов'язковим. Зобов'язати всі без винятку військові кладовища використовувати тільки одну форму хреста, напевно, буде некоректно, тому що навіть в Україні є певні регіональні відмінності… Але є певні речі, як-от використання щогл і прапорів. Це треба врегулювати, тому що зараз це має дуже хаотичний вигляд... Сам церемоніал мав би бути досить чітко врегульований.Іван Щурко, архітектор-містобудівельник

На думку краєзнавця Маленкова, певні норми необхідні. Однак мають бути враховані й регіональні аспекти, щоб тотальна уніфікація не знищила творчу думку, а меморіальні кладовища не стали банальністю.

«Форма повинна бути козацька, щоб зрозуміло одразу було, що це військове кладовище. Розміри надгробків, на мою думку, також повинні бути уніфіковані. А в решті все може відрізнятися», — додав дослідник.

Які саме норми розроблять чиновники, поки що невідомо. Наталія Войцещук припускає, це будуть якісь загальні критерії. Водночас місцевим громадам дадуть можливість самим визначати, що і як має бути на військових кладовищах у їхньому регіоні.