Толерантність починається з парти: як в Україні розвивають інклюзивну освіту
Кожна дитина в Україні має отримувати рівні можливості для навчання, незалежно від своїх індивідуальних особливостей, — це завдання, яке МОН ставить собі на найближчі п’ять років. У 2024-му ухвалили Національну стратегію розвитку інклюзивного навчання, яка покликана забезпечити гарантовану якісну освіту для кожного та кожної з урахуванням фізичних, інтелектуальних і сенсорних особливостей.
На сьогодні в українських закладах загальної середньої освіти, профтехах і садочках навчаються 60 017 дітей з особливими освітніми потребами. На рівні держави наша мета — створити таку систему освіти для дітей, де кожна і кожен матиме потрібні ресурси та підтримку для повноцінного розвитку, реалізації потенціалу й соціалізації.
Діти з особливими освітніми потребами — це діти, які потребують уваги та послуг для розвитку потенціалу через свої соціальні, фізичні або інтелектуальні особливості. Вони можуть навчатися в інклюзивному або спеціальному класі/групі залежно від вибору батьків. У закладах освіти створюються умови з урахуванням рівня підтримки в освітньому процесі, який визначають інклюзивно-ресурсні центри на основі комплексного оцінювання потреб та можливостей дитини.
У чому різниця між навчанням в інклюзивних та спеціальних класах?
Інклюзивне навчання — це навчання дітей, які мають особливі освітні потреби в закладах освіти разом з усіма іншими учнями. Простою мовою — це якщо до класу/групи долучаються 1-3 дитини з ООП і навчаються разом з іншими. В інклюзивних класах/групах діти вчаться разом за однією навчальною програмою, але для дітей з особливими освітніми потребами програму спеціально адаптують.
Такий формат навчання допомагає дітям з ООП ефективніше розвивати мовні, соціальні, емоційні та інші компетентності, а всі діти бачать багатоманіття людини, вчаться знаходити спільну мову з іншими, розвивають толерантність та емоційний інтелект.
Навчання у спеціальних класах/групах — це формат, за якого у класі/групі вчаться лише діти з особливими освітніми потребами. Наприклад, дитина з порушенням зору може набагато комфортніше навчатися у спеціальному класі/групі, де з нею працюють спеціальні педагоги, а програму повністю адаптовано під індивідуальні потреби та можливості.
Спеціальний клас/група об’єднує дітей з однаковими типами особливих освітніх потреб і дає можливість спільно та ефективно навчатися, але це не означає, що вони будуть ізольовані від освітнього процесу. Діти так само можуть брати участь у спільних заходах, спілкуватися з однолітками, але процес навчання буде максимально адаптований під їхні потреби та можливості.
Застосування особливих методів навчання у спеціальному класі/групі для дітей з ООП допомагає їм ефективніше засвоювати навчальну програму, полегшує процес соціалізації, а вчителі можуть надавати більше уваги дітям з особливими освітніми потребами.
Ми розуміємо, що реалізація всіх планів у межах стратегії неможлива без педагогічних і технічних працівників закладів освіти. З огляду на це наше завдання — не просто забезпечити освітні заклади потрібною кількістю кваліфікованих працівників, а надати всі необхідні ресурси для того, щоб розробляти і впроваджувати індивідуальні стратегії навчання для дітей з особливими освітніми потребами.
Хто може допомогти у цьому процесі?
Учителі, вихователі та асистенти відіграють ключову роль в освітньому процесі дітей. Кожен з них виконує важливу функцію в організації навчання та підтримки дітей з особливими освітніми потребами.
Внесок учителів та вихователів ми розуміємо, адже вони сприяють розвитку здібностей учнів і формуванню нових навичок, дбають про фізичне та психологічне здоров’я і безпеку дітей, а також безпосередньо реалізують право на якісну освіту.
Для того, щоб учитель міг рівноцінно й ефективно приділяти увагу всім дітям у класі, йому може посприяти асистент. Він допомагає адаптувати навчальну програму для дітей з особливими освітніми потребами відповідно до їхніх можливостей і запитів, а також піклується про те, щоб розвивати у дитини навички й адаптувати її до освітнього середовища.
Також, якщо потрібно, діти з ООП можуть залишатися у групах подовженого дня у школі. Асистенти допомагають не лише дітям з особливими освітніми потребами, але й підсилюють учителів/вихователів під час адаптації навчальних програм.
Хочу наголосити, що кожне наше рішення ухвалюється суто в інтересах дітей, адже саме вони є нашими кінцевими «споживачами». Створення інклюзивного та безбар’єрного освітнього середовища починається з кожного та кожної з нас: як ми взаємодіємо з дітьми, як підтримуємо їх, як приймаємо та визнаємо їхні особливості. МОН — не єдина інституція, яка має відповідати за впровадження стратегії розвитку інклюзивного навчання.
На рівні суспільства ми маємо зрозуміти, що інклюзія в навчанні — це не тільки про доступність освітніх послуг для дітей з особливими освітніми потребами. Це також про культуру толерантності, прийняття та визнання унікальності кожного й кожної.
Розвиток інклюзивного та спеціального навчання — це довготривалий процес, який вимагає злагодженої роботи держави, громадянського суспільства, педагогів і батьків. Разом ми будуємо майбутнє, у якому кожна дитина в Україні має рівні можливості для успіху.
Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.